Як свідчать експертні дослідження, ці фактори слід ураховувати під час вирішення питання щодо запровадження в державі інституту банкрутства фізичної особи.
Саме цим країни відповідають на ризики, які супроводжують розвиток споживчого кредитування. Воно втягнуло у свою орбіту населення, фінансові структури і при функціонуванні у ринковому режимі створило реальну загрозу для економічної й соціальної стабільності суспільства.
Країни з ринковою економікою вперше стикнулися з реальними ризиками розвитку споживчого кредитування під час економічних криз (рецесії). Різке зниження доходів людей і зростання безробіття, що завжди супроводжують економічні кризи, перетворили позичальників на неплатоспроможних боржників.
Негативні наслідки неплатоспроможності боржників за споживчими кредитами набули критичних масштабів. Неплатоспроможність плюс необхідність повертати кредити загрожували боржникам та їхнім сім’ям зубожінням.
Після повернення боргів більшість із них не могли відновити свою фінансову спроможність самостійно і як наслідок — свої соціальні позиції. Фінансові установи почали втрачати значні доходи, адже суттєво зростали суми недіючих кредитів і витрати на їх обслуговування.
Застосування жорстких способів примусового стягнення заборгованості загострило конфлікт між кредиторами й боржниками. Для суспільства помітно зросли соціальні ризики, пов’язані з появою нової категорії зубожілого населення (посилилося жебрацтво й ризики криміналізації).
Активний економічний суб’єкт і сумлінний платник податків у результаті стягнення заборгованості перетворювався на баласт суспільства, який вимагав соціальної допомоги.
Із «чистого аркуша»
Криза з її екстремальними умовами вимагала негайного втручання держави у розв’язання проблеми масової неплатоспроможності позичальників споживчих кредитів. У багатьох країнах почали створюватися спеціальні регуляторні системи для регулювання діяльності з надання фінпослуг населенню й мінімізації наслідків масової неплатоспроможності боржників-фізосіб.
Оскільки неплатоспроможність позичальників споживчих кредитів переважно виникала з незалежних від них причин і стосувалась основи суспільства — середнього класу, то історично процедура банкрутства фізособи почала виникати в країнах як система держпідтримки фінансової реабілітації боржника.
Процедура забезпечувала боржнику можливість почати діяльність із «чистого аркуша» й знизити ризики безповоротної втрати соціальних позицій. А кредиторам давала надію повернути борги з урахуванням реальної фінансової спроможності боржника.
Відбулося перетворення гострого, з непередбачуваними результатами конфлікту «кредитор — боржник» на судову процедуру, яка чітко й публічно регламентувалася законом. У країнах із ринковою економікою процедура банкрутства фізособи почала виконувати роль одного з важливих елементів системи держрегулювання, що забезпечує соціальну й економічну стабільність суспільства.
Уперше процедура банкрутства фізособи була введена у США наприкінці ХІХ століття. Зараз її використовує більшість розвинених країн. Останніми роками її почали активно запроваджувати нові країни — члени ЄС.
Національні системи банкрутства фізичної особи формуються під сильним впливом конкретних умов, притаманних тій чи іншій країні — наявних ресурсів, практики соцпідтримки, традицій виконання грошових зобов’язань і навіть менталітету населення.
Наприклад, Сполучені Штати Америки, де безспірний пріоритет надається ідеї захисту економічної й соціальної стабільності, створили найбільш демократичну для боржників модель (мінімальні строки процедури банкрутства і максимально висока частка списання боргів). Тож упродовж року до процедури банкрутства може долучитися більше 1 млн боржників.
Водночас у Німеччині при масовому доступі й значній соціальній підтримці боржників виникла прокредиторська модель, за якої передбачається тривалий період сплати боргів.
Нові країни — члени ЄС, які мають значно менше ресурсів і у яких не надто розвинені системи соцпідтримки, створюють моделі фінансової реабілітації з обмеженим доступом боржників і порівняно низькими соціальними гарантіями.
Німецький досвід
Закон про банкрутство юридичних і фізичних осіб діє у Німеччині із січня 1994 року. На вибір національної моделі процесу реабілітації (відновлення платоспроможності) фізичної особи вплинула потужна соціальна політика, орієнтована на підтримку населення. А також традиції дотримання договірних зобов’язань — борги слід погашати.
Не варто забувати й про вплив сильної економіки, яка дозволяє спрямовувати значні ресурси на регулювання; про масове використання населенням споживчих кредитів; украй негативне ставлення суспільства до неплатоспроможності людей; суспільну підтримку впровадження процедури банкрутства фізособи.
Основна концепція закону в тому, що процедури регулювання банкрутства спрямовані на задоволення взаємних інтересів кредитора і боржника, за яких усе майно боржника має бути переоцінене за собівартістю й продане за найбільш вигідною ціною.
Можливе й інше рішення, яке базується на компромісі й домовленості про прийняття кредитором особливих умов, пов’язаних із відмовою від вимог. Кожне рішення покликане зберегти честь і гідність боржника, якому за умови сумлінної поведінки, доведеної фінансової неспроможності й повної неплатоспроможності надається можливість не компенсувати боргів.
Справи про банкрутство розглядаються судом із питань банкрутства, який перебуває в юрисдикції центрального земельного суду з цивільних справ.
Офіційні судові процедури починаються за умови, що боржник виявився неспроможним задовольнити вимоги кредиторів протягом 4–6 тижнів і сума боргу дорівнює або перевищує 10% від суми поточних вимог із заборгованості. Вважається недоцільним судове провадження справ про неплатоспроможність боржника при боргах менше 1000 євро.
Закон підтримує лише сумлінних боржників, які прагнуть самостійно позбавитися боргів. Ухилення від працевлаштування й зловживання статусом отримувача соціальної допомоги не звільняє боржника від компенсації всіх платіжних вимог.
Процедура починається із заяви боржника про визнання його банкрутом. Людина може звернутися за допомогою у складанні заяви до створених при меріях відділів консультативної допомоги.
У Німеччині існує спеціальний і досить детальний формуляр — заява, яку боржнику слід заповнити. Цей документ відіграє важливу роль при прийнятті рішень щодо порушення справи про банкрутство і при виборі плану погашення заборгованості.
У заяві наводиться повний перелік кредиторів із зазначенням сум боргу. При проведенні процедури банкрутства враховуються всі непогашені вимоги кредиторів. Зокрема, споживчі кредити, замовлені у каталогах або через інтернет-магазини й неоплачені товари; заборгованість за місячними внесками за договорами на користування мобілками й Інтернетом; невнесення орендної плати за квартиру та електроенергію; вчасно не сплачені лікарняні й косметичні послуги, податки, плата за телебачення й інші борги з приватного життя.
Детально й правдиво описуються доходи й майновий стан боржника, включаючи всі страхові договори, доходи від передачі нерухомості в оренду, цінні папери.
Пенсії, соціальна допомога, допомога по безробіттю чи непрацездатності розглядаються як дохід, оскільки вони можуть перевищувати мінімальний прожитковий рівень. Серед винятків лише накопичувальні пенсійні договори, які забезпечують підтримку людей у старості.
До заяви додають письмові звернення боржника до кредиторів із проханням зняти боргові зобов’язання. Досить часто кредитори йдуть на компроміс, якщо боржник є постійним їхнім клієнтом і має хорошу кредитну історію.
На підставі ретельного огляду проводять опис і оцінку майна боржника, на яке звертається стягнення. Законом захищено від звернення стягнення особисті речі, домашнє приладдя, побутове начиння першої необхідності, а також предмети розкоші з великим терміном зносу. Можуть залишити навіть особистий автомобіль, якщо боржник використовує його для роботи.
Процедура банкрутства проходить у три етапи. Перший — досудова процедура. Проведення обов’язкових переговорів між кредиторами й боржником за участі компетентних представників спеціальної служби для досягнення згоди щодо погашення заборгованості.
Другий етап — при недосягненні згоди на першому етапі розпочинається судова процедура, під час якої визначається стан неплатоспроможності боржника й ухвалюється план погашення боргів. Більш лояльний режим запроваджується для одержувача соціальної допомоги, інвалідів, жінок, які виховують неповнолітніх дітей.
Третій етап — шість років державної опіки. Суд призначає опікуна, якому надається право розпоряджатися майном боржника. У першу чергу борги погашаються за рахунок продажу майна (окрім майна, на яке не звернене стягнення).
Боржник зобов’язаний продати нерухомість, у тому числі житловий будинок (приміщення), для погашення боргу й переїхати в орендоване помешкання.
Борг, який залишився, погашається щомісячними відрахуваннями з поточних доходів боржника впродовж установленого терміну. Для розрахунку обсягів платежів використовується спеціальна таблиця відповідності прожиткового мінімуму і доходів неплатоспроможного боржника.
Вона є законодавчим положенням Укладення цивільних процесів. За основу береться чистий дохід людини після сплати податків, який припадає на одну особу з урахуванням кількості утриманців.
Гаситься борг щомісячними відрахуваннями з поточних доходів боржника сум, які перевищують 989,99 євро у розрахунку на боржника і членів його сім’ї. Якщо чистий дохід на одну особу менше цієї суми, боржник повністю звільняється від погашення боргових зобов’язань.
Є випадки, коли за наявності утриманців сума щомісячних платежів боржника становить лише 2 євро. Для соціально незахищених верств населення, наприклад матерів, які мають дітей до чотирьох років, може бути призначена відстрочка початку процедури банкрутства.
Після завершення третього етапу за сумлінної поведінки боржника суд приймає постанову про списання залишків боргу перед усіма кредиторами. До боргів, які не підлягають списанню, належать вимоги до сплати за всі порушення громадського порядку, які вчинені зі злим умислом, зневагою законодавчих положень або на підставі грубої недбалості.
Також не підлягають списанню борги зі сплати аліментів і допомоги з догляду за найближчими родичами.
Історія позичальника потрапляє до кредитного бюро, і це фактично унеможливлює для нього отримання нового кредиту й ускладнює навіть оренду житла. У німецькому суспільстві негативно ставляться до людей, які публічно визнані неплатоспроможними. На практиці це означає, що 7–10 років неплатоспроможний боржник відчуватиме обмеження у своїх правах.
Щороку суд перевіряє фінансово-майновий стан боржника. Якщо він не змінився, то боржнику надається відстрочка на наступний рік. Нові доходи розглядаються як додаткове джерело погашення заборгованості.
Якщо виявиться факт свідомого приховування доходів, то суд може відмовитися від захисту прав та інтересів боржника. У цьому разі боржник змушений буде самостійно вирішувати проблему погашення боргів перед кредиторами. Режим банкрутства, що захищає права та інтереси боржника, може застосовуватися до фізичних осіб один раз на десять років.
Офіційний процес визнання фізичної особи банкрутом є більш привабливим для боржників, аніж довготривала, строком до 30 років, процедура виконавчого провадження (термін давності за борговими зобов’язаннями у Німеччині).
Процедура банкрутства у Німеччині, як і у більшості розвинених країн, набула масового характеру. У кризовий 2009 рік за власною ініціативою подали заяву про визнання їх банкрутами понад 3 млн громадян.
Інші сценарії
Нещодавно влада Казахстану прийняла рішення не видавати кредити бідним людям, натомість вирішила пробачити їхні борги. Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв доручив нацбанку запровадити заборону на видачу банківських позик громадянам із доходами, нижчими за прожитковий мінімум, а також списати їм кредитні борги.
Відповідний указ опубліковано на сайті глави держави, там, зокрема, зазначено, що як одноразова адресна допомога названим категоріям громадян держава погасить основний борг і нараховані на нього відсотки у розмірі до 300 тис. теньге.
При цьому загальна заборгованість малозабезпечених позичальників не має перевищувати 3 млн теньге на 1 червня 2019 року. Для понад 55% малозабезпечених позичальників, тобто для 250 тис. громадян, це означає повну оплату заборгованості.
15 квітня 2019 року Президент України підписав Кодекс із процедури банкрутства, який установлює умови й порядок відновлення платоспроможності боржників юридичних осіб або визнання їх банкрутами з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичних осіб.
Кодекс запроваджує обов’язковість використання електронних торгів при продажу активів підприємств-банкрутів. Документ також передбачає можливість визнання банкрутом фізичної особи. До прийняття Кодексу в чинному законодавстві такої опції не було.
Олена КОСЕНКО
