Степан також навчив Павла грати на скрипці, яку купив йому дядько Сергій. Вони ж і спрямували Павла на мистецький шлях та допомогли поїхати до Києва вчитися музиці.
На все життя запам’ятав Павло вступний іспит у Київську музпрофшколу (невдовзі реорганізовану у Київський музичний технікум), адже в приймальній комісії були такі видатні митці, як Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Григорій Верьовка, Гліб Таранов.
Після закінчення технікуму у 1934 році Павло Іванович працював учителем музики у середній школі міста Чорнобиль і керував дитячими хорами.
У 1936 році за наполяганням дядька Сергія Юхимовича Муравський вступив на диригентсько-хоровий факультет Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, який закінчив у червні 1941 року. Навчання поєднував із виконавською та педагогічною діяльністю: диригував самодіяльним хором заводу «Арсенал» (1938–1940) та вокальним ансамблем Українського радіо (1940–1941).
У роки Другої світової війни навчався у Військово-морському училищі протиповітряної оборони в Ленінграді (за день до блокади училище евакуювали до Енгельса — тепер Еліста) та керував хором училища (1941–1942).
У 1942–1943 роках лейтенант Муравський командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії та керував полковим хором флотилії. У 1943 році старший лейтенант Муравський організував Червонофлотський ансамбль пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії та був його художнім керівником і головним диригентом до 1946 року.
У 1946 році у зв’язку із захворюванням Павла Муравського перевели на Чорноморський флот, а невдовзі демобілізували. Після демобілізації за рекомендацією своїх учителів Л. М. Ревуцького та Г. Г. Верьовки Павло Муравський очолив львівський, тоді ще обласний хор «Трембіта», який за п’ять років переріс у Державну академічну хорову капелу.
Під керуванням Павла Муравського «Трембіта» досить швидко стала в ряд найкращих хорових колективів Радянського Союзу. Паралельно у 1948–1955 роках Муравський викладав у Львівській консерваторії.
З 1964-го по 1969 рік Павло Муравський — художній керівник і головний диригент Державної заслуженої академічної хорової капели «ДУМКА», у цей період він одержав звання народного артиста УРСР. На цей же час випало Павлові Муравському працювати з геніальним оперним співаком Борисом Гмирею.
Спільно вони дали ряд концертів із творів української класики, особливо на вірші Т. Шевченка. Шевченкіану вони записали у Москві на платівки, які були представлені на міжнародних виставках у Парижі та Монреалі.
Про творчу співпрацю з Павлом Муравським Борис Гмиря писав: «Ми вирішили відповісти на таке запитання: якщо ідеальне виконання можливе у культовій музиці, то чому його не можна досягти у наспівних народних піснях і романсах? У результаті тривалої і наполегливої праці наші спільні виступи досягли високого рівня. У цьому величезна заслуга ентузіаста П. І. Муравського.
Працюючи разом із ним, я бачив, як він, збираючи по «піщинці», добивається тембрової злитості голосів, чистого звучання хору в акорді, дикції, правильної побудови фрази і виділення «червоної лінії» всього твору. Тільки така скрупульозність може привести до вершин мистецтва».
З 1965-го Павло Іванович працює за сумісництвом художнім керівником студентського хору та старшим викладачем кафедри хорового диригування Київської консерваторії. З 1969-го — на постійній викладацькій роботі (з 1971-го — професор) у Київській державній консерваторії (з 1995-го — Національна музична академія України) ім. П. І. Чайковського та на посаді художнього керівника й головного диригента хору студентів диригентсько-хорового факультету.
Під орудою Павла Івановича студентський хор проводив гастрольну діяльність, здійснив записи хорової літератури, зокрема у 1977 році — 37 творів Миколи Леонтовича.
Велику творчу перемогу здобув студентський хор під керівництвом Муравського на Міжнародному хоровому фестивалі в Канаді у 1993 році, виборовши перше місце серед 84 хорів із різних країн світу. Серед вихованців П. Муравського — Д. Болгарський, І. Павленко, Л. Бухонська, С. Сварич, В. Степурко, О. Бондаренко, Н. Нехотяєва, В. Петриченко, М. Гобдич, Л. Байда, В. і Ю. Курачі, Т. Миронюк, Б. Пліш, А. Попіль, І. Ренгач, П. Струць, Р. Толмачов, М. Юрченко, Є. Мєдвєдєв та інші.
Маестро Павло Муравський виконав і записав на платівки, касети і компакт-диски понад 1000 хорових творів різних авторів: Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, Г. Сковороди, О. Кошиця, С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Дж. Верді, Г. Малера, О. Скрябіна, І. Стравинського, багатьох інших українських та зарубіжних композиторів.
У 1972 році маестро Муравський записав «Шедеври української музики» (церковна музика), а також усі хорові твори Миколи Леонтовича до 100-річного ювілею композитора. У 1985–1986 роках, працюючи за сумісництвом художнім керівником Хору Українського радіо, записав до золотого фонду десятки хорових творів.
23 березня 2009 року Указом Президента України П. І. Муравському присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави. 21 листопада 2009 року в селі Дмитрашківка з ініціативи земляків відкрито Меморіальну садибу-музей.
У червні 2010 року у рідному селі Павла Івановича — Дмитрашківці — започатковано проведення щорічного Міжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського. У Першому конкурсі взяли участь колективи з Києва, Вінниці, Умані, Кіровограда, а також з Росії та Польщі. Згодом були і другий, і третій конкурси...
Одне слово, справа розвитку хорового мистецтва, якій Павло Муравський віддав усе життя, живе й процвітає в Україні. Це і є найвищим свідченням плідності творчих зусиль маестро!