21–22 січ­ня 2015 ро­ку в Га­ва­ні від­бу­ли­ся тех­ніч­ні кон­суль­та­ції де­ле­га­цій США і Ку­би що­до умов по­но­влен­ня дип­ло­ма­тич­них від­но­син. Цей крок 17 груд­ня ми­ну­ло­го ро­ку анон­су­ва­ли пре­зи­дент США Ба­рак Оба­ма і ке­рів­ник Ку­би Ра­уль Кас­тро. Аби до­три­ма­ти­ся до­мо­вле­нос­тей, ку­бин­ська вла­да до­сить швид­ко звіль­ни­ла всіх по­лі­тич­них в’яз­нів зі спис­ку Спо­лу­че­них Шта­тів. На­то­мість Мі­ніс­тер­ство тор­гів­лі США офі­цій­но по­сла­би­ло ре­жим санк­цій що­до Ку­би.

У своєму зверненні про становище нації, з яким минулого тижня президент Барак Обама виступив перед обома палатами Конгресу США, він закликав американських законодавців оперативно скасувати правовий режим санкцій, який діє проти Куби. Його було запроваджено у 1961 році у відповідь на націоналізацію американських активів і майна на Острові Свободи та взяття Фіделем Кастро курсу орієнтації на Радянський Союз.
Санкції стали ще більш жорсткими після Карибської ракетної кризи 1962 року, коли у відповідь на розміщення радянських ядерних ракет на Кубі тодішній президент США Джон Кеннеді оголосив блокаду Куби. Вісім наступних американських президентів послідовно продовжували курс ізоляції Куби.

Од­нією з ге­ро­їнь на­шо­го ча­су мо­же ста­ти пре­зи­дент Лит­ви Да­ля Гри­ба­ус­кай­те.
Ко­ли в кра­їні тро­хи біль­ше 3 міль­йо­нів на­се­лен­ня, а в су­сі­дах ядер­на дер­жа­ва з 144 міль­йо­на­ми на­се­лен­ня, не прий­ня­то в ін­тер­в’ю на­зи­ва­ти та­ко­го су­сі­да «те­ро­рис­тич­ною дер­жа­вою». Осо­бли­во як­що у гла­ви цієї дер­жа­ви важ­ко з по­чут­тям гу­мо­ру, за­те про­тя­гом усь­ого пе­ріо­ду сво­го прав­лін­ня він лег­ко зна­хо­дить вій­сь­ко­ві ар­гу­мен­ти про­ти слаб­ших і мен­ших су­сі­дів.

Причина впевненості Далі Грибаускайте має 294 метри довжини і вже два місяці під сінгапурським прапором перебуває у порту в Клайпеді, приєднана до литовської газової мережі. Судно Independence («Незалежність») — це термінал, який служить для відбору зрідженого газу, доставленого морем великими танкерами.
Литва нарешті має вибір, сказала Грибаускайте, стоячи на клайпедському узбережжі. Судно збудовано на корейській верфі, становить власність норвезької нафтової фірми і коштує 128 мільйонів доларів, або в еквіваленті 800 гривень на кожного литовця. Як завжди, проект має багатьох батьків, але в успіху одна мама. Тим більше що розрив газпромівського повідка — це, крім прийняття з 1 січня євро, — найсвітліші ознаки президентства Грибаускайте.

Єв­ра­зій­ський еко­но­міч­ний со­юз (ЄЕС) — це про­від­ний ро­сій­ський про­ект ін­сти­ту­цій­но­го під­по­ряд­ку­ван­ня со­бі по­стра­дян­ських дер­жав. Крем­лю вда­ло­ся схи­ли­ти Бі­ло­русь, Ка­зах­стан, Вір­ме­нію і Кир­ги­зію до учас­ті в ЄЕС. Але клю­чо­ве зна­чен­ня для від­бу­до­ви, а по­тім і ут­вер­джен­ня ро­сій­ських впли­вів на по­стра­дян­сько­му прос­то­рі ма­ло вклю­чен­ня до цьо­го со­юзу Ук­раї­ни.

Майдан та українсько-російська війна перекреслили таку можливість, але відкрили перед Росією альтернативний сценарій — визнання західними державами ЄЕС партнером для дискусії над новим порядком на континенті. Тому варто проаналізувати стратегічні наслідки такого сценарію і загрози повернення до часів холодної війни та визнання домінації Росії над Україною та іншими державами Східного партнерства.
Демократичні, антикорупційні і проєвропейські вимоги українців на Майдані доповнено зростанням антикремлівських і антиросійських настроїв. У вересні 2014 року підтримка вступу України до ЄЕС становила лише 17%, тоді як 59% українців виступали за європейську інтеграцію.
Незалежно від подальшого перебігу російсько-українського збройного конфлікту та розвитку політичної ситуації над Дніпром у видимій перспективі ідея інтеграції з Росією залишиться політично скомпрометованою. Цей тренд зміцнено виключенням проросійського населення Криму і Донбасу з українського політичного простору.

Ми­ну­ло­го тиж­ня мі­ністр обо­ро­ни Ро­сії Сер­гій Шой­гу по­бу­вав із ре­зо­нанс­ни­ми ві­зи­та­ми в Іра­ні та Ін­дії. До за­про­ва­джен­ня за­хід­них санк­цій про­ти Ро­сії Кремль де-фак­то до­три­му­вав­ся об­ме­жень у сво­єму вій­сь­ко­во-тех­ніч­но­му спів­ро­біт­ниц­тві з Іра­ном. У 2012 ро­ці бу­ло ска­со­ва­но кон­тракт на пос­та­чан­ня Іра­ну ро­сій­ських сис­тем про­ти­ра­кет­ної об­ро­ни «С-300», які ма­ли при­кри­ва­ти іран­ську атом­ну стан­цію «Бу­шер». Те­пер за під­сум­ка­ми пе­ре­го­во­рів у Те­ге­ра­ні Сер­гій Шой­гу обі­цяв по­вер­ну­ти­ся до ре­алі­за­ції цьо­го кон­трак­ту.

Фактично такий підхід перекреслює консолідований тиск на Іран, який донедавна давав надії на компромісне розв’язання проблеми іранської ядерної програми. Натомість за підсумками візиту Сергія Шойгу до Тегерана стало зрозуміло, що Кремль реально повертається до союзницьких відносин з Іраном. Це також стосується консолідованої позиції Ірану та Росії щодо підтримки режиму Башара Асада у Сирії та обмеження впливу Туреччини і США на Кавказі та в акваторії Каспійського моря.
Показовими також були переговори Сергія Шойгу у Делі. Після перемоги індуїстської партії «Бхаратія парті» на виборах 2014 року новий індійський прем’єр-міністр Нарендра Моді радикально переглянув принципи міжнародного військово-технічного співробітництва Індії. Насамперед ця країна відмовилася від монопольної залежності від російської військової техніки та наполягає на розширенні кола постачальників зброї.

Від­бу­ла­ся офі­цій­на змі­на вла­ди у Са­удів­ській Ара­вії. 23 січ­ня 2015 ро­ку по­мер най­ста­рі­ший мо­нарх на Зем­лі 90-річ­ний ко­роль Аб­дал­ла. Тра­ди­ція ус­пад­ку­ван­ня вла­ди у ко­ро­лів­стві пе­ред­ба­чає її пе­ре­дачу не від бать­ка до си­на, а від од­но­го бра­та до ін­шо­го. То­му йо­го на­ступ­ни­ком став 79-річ­ний брат по­кій­но­го Сал­ман. На де­сять ро­ків мо­лод­ший за ньо­го крон­принц Мук­рін. Зва­жа­ючи на те, що здо­ров’я но­во­го ко­ро­ля Сал­ма­на та­кож не­іде­аль­не, знач­на ува­га при­ку­та са­ме до Мук­рі­на.

За короля Абдалли Мукрін був керівником спеціальних служб Саудівської Аравії. Саме він жорстокою рукою придавив перші спроби розкачати становище у королівстві на початку 2011 року під впливом арабських революцій. Більше того, Мукрін керував саудівською армією, яка у тому ж році потопила у крові повстання шиїтів у сусідньому Бахрейні, за яким саудівці побачили руку свого заклятого ворога — Ірану. Аналогічні методи Мукрін використав для придушення шиїтських заворушень на території самої Саудівської Аравії у 2011–2012 роках.
Мукріну оглядачі приписують вироблення нафтової стратегії королівства. Вважається, що він ініціював у 2013-му радикальне збільшення обсягів видобутку нафти у Саудівській Аравії, що ще до запровадження західних санкцій проти Росії обвалило ціни на нафту на світовому ринку нижче 50 доларів за 159 літрів (тобто бочка нафти, або барель).

ДЕВ’ЯНОСТО СІМ РОКІВ ТОМУ, 29 СІЧНЯ 1918 РОКУ, КІЛЬКА СОТЕНЬ
КИЇВСЬКИХ СТУДЕНТІВ ПЕРЕПИНИЛИ ШЛЯХ РОСІЙСЬКІЙ ВІЙСЬКОВІЙ ОРДІ

«Україні армія не потрібна»
Початок грудня 1917-го. Війська більшовицької Росії вторгаються на терени Української Народної Республіки, окупувавши кілька губерній. У Харкові ленінські холуї проводять так званий Всеукраїнський з’їзд рад і, створивши маріонетковий, підконтрольний Москві уряд, проголошують на Лівобережній Україні радянську владу, а російські війська поступово наближаються до Києва.
Роки, коли була проголошена УНР, видалися вкрай складними для її становлення. І не лише тому, що Москва відразу почала неоголошену війну проти неї, а й через розбіжність у поглядах на майбутнє України її керівників, неузгодженість їхніх дій і навіть нерозуміння елементарних речей. Наприклад, ролі війська у розбудові держави. Центральна Рада, точніше, окремі її представники, щиро вважали, що армія нам не потрібна!..
Нагадаємо, що влітку 1917 року чисельність військ, вірних УНР, становила близько 300 тисяч осіб! Та лише за кілька місяців вона скоротилася до 15–18 тисяч. Історики, які досліджують той період становлення молодої Української держави, зазначають, що особовий склад проукраїнських військових частин був деморалізований і пригнічений не тільки Першою світовою війною, а й діями керманичів УНР.

Жур­на­ліст і ви­кла­дач із За­по­ріж­жя Во­ло­ди­мир Мос­ка­лен­ко — один із тих, хто від­пра­вив­ся в зо­ну АТО доб­ро­воль­цем. Ще вліт­ку ми­ну­ло­го ро­ку по­лем бою для ньо­го бу­ли шпаль­ти міс­це­вої га­зе­ти. Але в серп­ні ук­ра­їн­ський пат­рі­от від­пра­вив­ся до військ­ко­ма­ту і вже че­рез два дні по­тра­пив на вій­ну.
За­раз за­по­різь­кий жур­на­ліст слу­жить у ба­таль­йо­ні те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни «Во­линь». У зо­ні АТО йо­го ба­таль­йон ба­зу­вав­ся у так зва­но­му сек­то­рі «С». А це — на око­ли­цях Де­баль­це­во­го за кі­ло­метр від по­зи­цій во­ро­га. Са­ме там, де прос­то в ці хви­ли­ни від­бу­ваю­ть­ся чи не най­за­пек­лі­ші бої на фрон­ті.
Пе­ред Но­вим ро­ком він от­ри­мав 22-ден­ну від­пуст­ку, яку про­вів пе­ре­важ­но в За­по­ріж­жі. Не­три­ва­ла пе­ре­рва про­май­ну­ла ні­би од­на мить. Зу­стрі­ли­ся ми у Ки­єві пе­ред по­вер­нен­ням Во­ло­ди­ми­ра Мос­ка­лен­ка до вій­сь­ко­вої час­ти­ни.

— Моя військова спеціальність — навідник-стрілець зенітної установки «ЗУ 232»,— починає свою розповідь пан Володимир. — За час служби під обстрілами довелося побувати неодноразово. В основному ворог вів вогонь із мінометів. Під час таких атак бійцям дуже важко морально, особливо коли не маєш, чим і як відповісти. З автомата по міномету не попадеш. Коли є наша артилерійська відповідь, то вже на душі легше.

Си­ту­ація на фрон­ті та нав­ко­ло ньо­го про­дов­жує на­гні­та­ти­ся. Піс­ля то­го як ми­ну­лої су­бо­ти ро­сій­ські за­гарб­ни­ки об­стрі­ля­ли мік­ро­район Схід­ний у Ма­рі­упо­лі, по­дії в Ук­раї­ні та сві­ті по­ча­ли роз­гор­та­ти­ся над­зви­чай­но ди­на­міч­но. По су­ті, про­тя­гом тиж­ня, що ми­нає, умов­на ан­ти­пу­тін­ська ко­алі­ція ви­да­ла на-го­ра біль­ше зна­ко­вих до­ку­мен­тів, ніж за весь час псев­до­пе­ре­мир’я, кот­ре роз­по­ча­ло­ся у ве­рес­ні піс­ля під­пи­сан­ня Мін­ських до­мо­вле­нос­тей.

Передусім варто звернути увагу на рішення Верховної Ради України про визнання Росії країною-агресором. Те ж саме вітчизняні парламентарі просять зробити й Організацію Об’єднаних Націй та інші міжнародні інституції.
Вердикт — цілком адекватний і, чесно кажучи, давно очікуваний. Зрештою, активізація бойовиків упродовж кількох останніх тижнів спричинила загибель багатьох мирних мешканців. Тільки після маріупольської трагедії їхнє число сягнуло 31. І вже вдруге за останні кілька днів в Україні оголошується загальнонаціональний день жалоби.
У багатьох містах люди вийшли на вулиці на знак солідарності з мешканцями цього міста, яке сьогодні, до речі, є своєрідним символом нескореності Донбасу. Тут уже багато років панують дещо відмінні від того-таки Донецька настрої. «Тут вам не Донецьк, ми всі разом вийдемо захищати кожну вулицю нашого міста», — подібні коментарі після 24 січня можна було почути від багатьох маріупольців.