Фіаско зусиль із затягування України у ЄЕС не означає, що цей проект перестане бути інструментом російської політики по відношенню до України з метою повернення України у російську зону впливу. Останнім часом російська влада старається схилити західні держави до вироблення постійного механізму діалогу ЄС і ЄЕС для деескалації напруги в регіоні.
Через неефективність інших мирних форматів ця ініціатива була прихильно зустрінута окремими європейськими політиками, зокрема міністром закордонних справ Німеччини. У впливових колах з’явилися голоси, що діалог ЄС і ЄЕС, підтриманий сильним економічним компонентом, може сприяти деескалації конфлікту в Україні і стати фундаментом нового європейського ладу.
Насправді перспектива будь-якого діалогу про європейську економічну інтеграцію між ЄС і ЄЕС є нульовою. Створений Росією конфлікт має чисто політичний характер. Росія виступила проти зони вільної торгівлі з ЄС і держав Східного партнерства не через страх погіршення умов її закордонної торгівлі, а через далекосяжні геополітичні наслідки можливої модернізації країн, включених в Угоду про асоціацію.
Головною проблемою є не торговельні санкції Росії проти України і ЄС і Росії проти себе, а російські танки в Криму і на Донбасі. За цих умов постулат економічного діалогу ЄС — ЄЕС є закамуфльованим закликом до пошуку політичного компромісу з Росією у політично наївному форматі.
При розгляді переговорного формату належить пам’ятати, що Росія не зацікавлена компромісом, спрямованим на стабілізацію ситуації в Україні і реформи, а, навпаки, перетворенням України на нестабільну і неефективну державу, яка буде пересторогою регіону і російському суспільству, чим завершуються проєвропейські мрії. Тому в інтересах Заходу підняти ціну, яку платить Путін за ескалацію війни, а не рух назустріч його очікуванням, якщо він не гарантує взаємності. Тим більше що у російській політичній культурі поступки і компроміси вважаються свідченням слабкості.
Російська пропозиція визнання ЄЕС партнером ЄС лише зовні симетрична. На противагу до демократичного і плюралістичного ЄС, який є колективним голосом більшої частини континенту, ЄЕС буде транслятором регіонального гегемона з його примусом сусідів до інтеграції.
Як контрольована Росією структура ЄЕС повністю буде презентувати позицію Кремля, особливо якщо предметом переговорів будуть фундаментальні з точки зору Росії, а не Казахстану чи Білорусі питання. Нема жодних підстав стверджувати, що готовність президента Володимира Путіна чи міністра Сергія Лаврова до поступок зросте, якщо будуть промовляти «від імені ЄЕС».
Мирний процес, реалізований у форматі ЄС — ЄЕС, поступово приведе до перетворення України із суб’єкта переговорів на об’єкт. Військова перевага Росії над Україною, більший економічний потенціал та сильніша міжнародна позиція лише посилить її як регіонального лідера. У новому форматі Україна може опинитися під більшим тиском і ухвалити рішення, прийняті без її участі.
Такий сценарій може прискорити нормалізацію ситуації у Східній Україні, але з великими негативними наслідками для внутрішньої стабільності країни та геополітичними для ЄС. Росія не зупиниться на своєрідному «кондомініумі» обох інтеграційних структур, а буде прагнути до порозуміння «над головами» українців про стратегічну відмову ЄС від амбіцій на Сході. Адже ЄЕС задуманий як альтернатива для ЄС, а не як його доповнення.
Нав’язування Росією дискурсу щодо конкуренції геополітичних блоків може стати фактичним і формальним визнанням західноєвропейськими державами пострадянського простору зоною впливів Кремля. Можливе повернення до модифікованої пропозиції договору про європейську безпеку, пропонованого у 2008–2010 роках тодішнім президентом Дмитром Медведєвим і обґрунтовано відкинутого Заходом. Ця ініціатива спиралася на принцип «неподільності безпеки», який забороняв будь-які дії без згоди партнера, чим міг заблокувати політику Заходу на пострадянському просторі і звести до мінімуму впливи США і НАТО на нову архітектуру європейської безпеки.
Погоджуючись на міжблокові консультації щодо України, ЄС буде змушений погодитися на подібний формат обговорення всіх важливих для Москви питань політики Східного партнерства. Прикладом геополітичного наступу Кремля була реакція на жест доброї волі з боку ЄС у формі тимчасового відкладення реалізації Угоди про асоціацію з Україною до 2016 року.
Це негайно спровокувало наступні вимоги у формі формально-правового підтвердження зобов’язань і поширення їх на Молдову.
Будь-які непродумані поступки сприяють ескалації вимог, посиленню напруги і нестабільності. Саме таку загрозу несе згода на участь Росії у переговорах з ЄС під вивіскою ЄЕС.
Євген ПЕТРЕНКО