На висловлювання Грибаускайте російське МЗС відреагувало з певною затримкою: через кілька днів посилився обтяжливий контроль на кордоні з Калінінградською областю РФ. Міністерство також порадило Грибаускайте «пригамувати свій комсомольський ентузіазм і позбутися комплексів, набутих у радянському минулому, через що намагається бути святішою від Папи».
Це — дуже злісна іронічність. Політичні противники неодноразово експлуатували її минуле, розраховуючи скомпрометувати колишню комуністку і відмовити їй у ролі гаранта все ще молодої литовської незалежності. Вони думають використати кілька неточностей її офіційної біографії, які легко збуджують хворобливу уяву.
Не є чуткою, що Грибаускайте приховувала свою діяльність у 1990 році. Нервові місяці відновлення незалежності Литвою вона провела у Вищій партійній школі у Вільнюсі як викладач політичної економії і рецензент наукових праць, присвячених управлінню колгоспами.
Грибаускайте двічі вигравала президентські вибори, останнім разом — весною минулого року, підтримана правими консерваторами. Не критикує її обрання і їх незаперечний лідер, патріарх литовського консерватизму Вітаутас Ландсбергіс. В Литві, як і у багатьох інших радянських республіках, партійне минуле не є баластом для політичних планів. Відповідно до принципу, що кожний мусив десь працювати.
Зрештою, досвід, здобутий у кузні партійних кадрів, допомагав Грибаускайте у роботі: в перші роки незалежності вона була у вузькій групі досвідчених чиновників, які могли виконувати державні функції. Вона працювала на міністерських посадах, опинилась у першій групі литовських стипендіатів в американських університетах і у 2004 році через відсутність інших кандидатів стала першим литовським європейським комісаром.
Грибаускайте повернулась із Брюсселя на батьківщину, знесилену політичними кризами. Політикам не вірили, і в такій атмосфері легко було виграти технократці із західним досвідом — за неї голосували так, як колись у Польщі за Александра Кваснєвського: більше завдяки її харизмі, ніж за політичну програму.
До появи у клайпедському порту Independence Грибаускайте якихось серйозних успіхів не здобула. Президентство її попередників припало на переломні, історичні часи: відновлення і зміцнення самостійності і незалежності, вступ до НАТО і Європейського Союзу. Але саме в подоланні кризових ситуацій вона почувається найкраще.
Даля Грибаускайте з першої каденції розширює конституційні повноваження. Вона навіть публічно екзаменувала міністрів на знання англійської мови. Громадянам така поведінка подобається. Опитування найпопулярніших політиків у Литві очолюють лівий прем’єр Альгірдас Буткевічус і виразно консервативна пані президент.
Криза в Україні дала Грибаускайте нове тло. Анексія Криму і війна на Донбасі дуже стурбували литовську еліту, яка багато говорить про енергетичну безпеку, глибоку інтеграцію з Європою і військо, про необхідність опору Росії.
Саме в цих темах пані президент виглядає найбільш переконливо, хоча у попередні роки вона мала добрі контакти з Віктором Януковичем, охоче приймала Олександра Лукашенка і старалася налагодити добрі відносини з Москвою. Але Грибаускайте, коли змушують обставини, відчуває кон’юнктуру і не має проблем із ревізією своїх поглядів. Колись вона не хотіла зустрічатись із Бараком Обамою на саміті НАТО у Братиславі, а нині є гарячим прихильником союзу з Америкою.
Доброю ілюстрацією такої непостійності є її ставлення до литовських поляків. Грибаускайте — не націоналістка, але називає їх нелояльними громадянами. Натомість її радники наводять приклади такої нелояльності, аргументуючи, що польська меншина може становити для Литви загрозу.
Грибаускайте вважає, що Польща не так уже і потрібна Литві, бо інтегруватись можна і зі Скандинавією, і не проявляє амбіції лідерства у регіоні. Попри схожість і близькі інтереси трьох балтійських республік між ними нема тісного братерства. Литва найбільша, але не хоче брати на себе роль лідера. Зрештою, з перспективи космополітичної і динамічної Риги Вільнюс залишився на узбіччі і виглядає провінцією, а з Таллінна найближче до фінського Гельсінкі.
Євген ПЕТРЕНКО