Про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків ук­ра­їн­ським уря­дов­цям не вда­ва­ло­ся за­про­ва­ди­ти ефек­тив­ні ре­фор­ми, спря­мо­ва­ні на по­до­лан­ня ко­руп­ції. Від­сут­ність сут­тє­вих зу­силь із про­ти­дії цьо­му злу від­об­ра­жає­ть­ся у по­стій­но низь­ких оцін­ках Ук­раї­ни в ос­нов­них між­на­род­них рей­тин­гах, у то­му чис­лі в Ін­дек­сі сприй­нят­тя ко­руп­ції Transparency International.

Починаючи з 2010 року, коли В. Янукович прийшов до влади, ситуація з корупцією значно погіршилася. Глава держави, основні члени уряду, судді, високопосадовці використовували свої посади для власного збагачення й побудови політичного режиму, далекого від демократичного.
Хоча під час підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС колишній уряд прийняв деякі правові інструменти для боротьби з корупцією, більшість із них не використовувалася на практиці. А корупційні випадки, які викривалися громадськими активістами та ЗМІ, не розслідувалися.

Ук­раї­на пе­ре­бу­ває у ста­ні не­ого­ло­ше­ної про­ти неї вій­ни, ко­ли ро­сій­сько-те­ро­рис­тич­ні вій­ська на­ма­гаю­ть­ся роз­чле­ну­ва­ти на­шу те­ри­то­рію, по­зба­вив­ши укра­їн­ців дер­жав­но­сті. Та на­віть у цей над­склад­ний для нас час, ко­ли озбро­єно­му до зу­бів і доб­ре ви­шко­ле­но­му аг­ре­со­ру про­ти­сто­ять ук­ра­їн­ські вій­сь­ко­ви­ки, ви­ста­чає лю­дей, які сво­їми ді­ями під­ри­ва­ють бо­йо­ву го­тов­ність дер­жа­ви і ар­мії, віль­но чи не­віль­но спри­яючи про­тив­ни­ку у ре­алі­за­ції йо­го зло­чин­них на­мі­рів.
Про те, як ор­га­ни вій­сь­ко­вої про­ку­ра­ту­ри про­ти­сто­ять зло­вмис­ни­кам, ми по­про­си­ли роз­по­віс­ти за­ступ­ни­ка ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра Ук­раї­ни — го­лов­но­го вій­сь­ко­во­го про­ку­ро­ра Ана­то­лія Ма­тіо­са.

— Нині проходить чергова хвиля мобілізації. Скажіть, будь ласка, чи багато маєте фактів ухилення громадян від виконання конституційного обов’язку із захисту держави? Якщо можна, назвіть конкретні факти, приклади.
— Безпосередньо військові злочини, у тому числі пов’язані з ухиленням від військової служби, зараз розслідують слідчі підрозділи військової прокуратури, — говорить Анатолій Васильович. — Їх суб’єктами є громадяни, які пройшли військово-лікарську комісію та в установленому порядку зараховані до особового складу Збройних Сил України та Національної гвардії України.

Озбро­єні до­ро­гою ва­лю­тою швей­цар­ці с­ку­по­ву­ють все що мож­на у су­сід­ніх кра­їнах і за­тя­гу­ють пас­ки у се­бе вдо­ма.

У мешканців статечної і врівноваженої Гельвеції з’явився незламний потяг до споживання. Як пише місцева преса, елегантні швейцарці і вишукані швейцарки з виразними ознаками втоми і повними візками рейдують по німецьких супермаркетах поблизу кордону зі Швейцарією. Заливають в автомобільні баки паливо на ближніх прикордонних бензоколонках, а частина з них залишається у Франції кататися на лижах — ще місяць це вважалось би в Альпійській Швейцарії національною зрадою.
У результаті одного рішення Національного банку Швейцарії, який 15 січня постановив розірвати зв’язок між франком і євро, тиск — як вартість франка — різко піднявся вгору у сотень тисяч власників кредитів у франках в Угорщині, Польщі та низці інших країн Центральної Європи. А що мають сказати самі швейцарці? Рішення банку вплинуло практично на всі сфери їхнього життя. В цілому швейцарці відчули себе багатшими. Але не всі.

За­хід і Ро­сія ве­дуть бо­роть­бу за фор­мат сві­то­во­го ла­ду, яка ви­хо­дить да­ле­ко за ме­жі Єв­ро­пи. Хви­лі від аг­ре­сив­них дій Мос­кви йдуть по всьо­му сві­ту, а вій­сь­ко­ва слаб­кість За­хо­ду дає шанс Крем­лю. За­хід має ство­ри­ти стра­те­гію, яка до­зво­лить за­хис­ти­ти сві­то­вий по­ря­док. Ро­сія при­єд­на­ла­ся до ан­ти­за­хід­но­го та­бо­ру, а ме­тою її ін­триг є Цен­траль­но-Схід­на Єв­ро­па — вва­жає аме­ри­кан­ський екс­перт Весс Міт­челл, ди­рек­тор і за­сно­вник Ана­лі­тич­но­го цен­тру до­слі­джень єв­ро­пей­ської по­лі­ти­ки.

Війна в Україні по-різному сприймається на Заході. Боротьба за політичну єдність, завдяки якій можна вести ефективну політику накладання санкцій, — це результат розходжень в оцінці ситуації, нинішнього рівня загроз та екстенсивного характеру торговельних відносин, які існують між Росією і багатьма державами Європи.
Навіть якщо держави Заходу підтримують санкції, то їх вплив на поведінку Росії прямує до нуля. Частково так діється тому, що Путін має внутрішнє коло спілкування, яке ізолювало його навіть від серйозних економічних турбуленцій. Захід не повинен чекати, коли поєднання падіння цін на нафту і санкцій зменшить агресивність зовнішньої політики Кремля — ці чинники будуть мати значення лише у дальшій перспективі; у ближчій перспективі способом змінити поведінку Кремля є надання зброї Україні.

Спро­би пре­зи­ден­та Ка­зах­ста­ну Нур­сул­та­на На­за­р­ба­єва пе­ре­хо­пи­ти у пре­зи­ден­та Бі­ло­ру­сі Олек­сан­дра Лу­ка­шен­ка лав­ри по­се­ред­ни­ка між Ук­раї­ною та Ро­сією остан­нім ча­сом ви­яв­ляю­ть­ся не­вда­ли­ми. Од­нак во­ни за­свід­чу­ють ін­те­рес Ка­зах­ста­ну до мир­но­го роз­в’язан­ня кри­зо­вої си­ту­ації на Дон­ба­сі. Тим па­че що між­на­ціо­наль­ні від­но­си­ни у Ка­зах­ста­ні час від ча­су пе­ре­жи­вають гли­бо­кі кри­зо­ві про­це­си.

Наприкінці грудня 2011 року лише силою вдалося придушити соціальні заворушення нафтовиків у прикаспійському місті Жанаозен, причому ситуація там була обтяжена міжетнічним протистоянням між казахами та «кавказцями».
Неприховану стурбованість казахських властей викликають сепаратистські настрої російськомовних громадян, які проживають на Півночі Казахстану. Саме у цьому регіоні є чималенькі поклади урану, дефіцит якого відчувається російською атомною промисловістю.
Насправді міжнаціональний мир у Казахстані виглядає досить непевною конструкцією, яка маскується поки що прихованими від широкої громадськості міжклановими конфліктами. Протиріччя між старшим, середнім і молодшим жузами (фактично родинно-племінними кланами) активно використовувалися Російською імперією, якій удавалося їх розділяти, стравлювати один з одним і керувати Центральною Азією.

Навесні 2015 року виповнюється сторіччя геноциду, який вірменам в Османській імперії влаштували тодішні младотурецькі революціонери. У розпал Першої світової війни младотурки вирішили здійснити етнічну чистку, як вони вважали, «проросійської п’ятої колони» в Османській імперії. Наслідками цього злочину стала загибель, за різними даними, від двох до трьох мільйонів вірмен. Аналогічні злочини були скоєні проти інших національних меншин Османської імперії — ассирійців і греків.
Аргументуючи «остаточне вирішення єврейського питання», Гітлер нагадував своїм поплічникам, що цей злочин не буде покарано, так само «як забули про винищення вірмен». Звичайно, вірменські і турецькі історики мають свої інтерпретації цієї великої трагедії. Вірмени наголошують, що турки їх вирізали ще до нацистського геноциду євреїв в Європі. Турецькі історики, принаймні до початку переговорів про вступ Туреччини до Євросоюзу навесні 2005 року, стверджували, що вірмени гинули в умовах війни, а не від цілеспрямованих дій військових і цивільних властей Османської імперії.
Аналогічної точки зору дотримувався й творець сучасної Турецької Республіки Мустафа Ататюрк, якого, до речі, вірмени також вважають одним із персонально відповідальних за геноцид вірмен. Адже за деякими документами, систематичне знищення вірмен тривало до 1923 року. Тож не дивно, що вірменсько-турецькі відносини нового часу ніколи не були навіть нейтральними.

Не­пев­ність із ви­ко­нан­ням по­ло­жень Мін­ських угод від ве­рес­ня 2014 ро­ку і лю­то­го 2015 ро­ку ви­но­сить на по­ря­док ден­ний сві­то­вої по­лі­ти­ки проб­ле­му мож­ли­во­го за­лу­чен­ня ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту на Дон­бас, адже у ра­зі ви­ко­нан­ня кон­флік­ту­ючи­ми сто­ро­на­ми до­мо­вле­нос­тей про ство­рен­ня де­мі­лі­та­ри­зо­ва­ної зо­ни ви­ма­га­ти­ме га­ран­тій кон­тро­лю си­ту­ації у цій зо­ні.

Діяльність цивільних спостерігачів Організації з безпеки і співробітництва в Європі, на превеликий жаль, не дає підстав вважати їхню поважну місію з контролю за припиненням вогню надто ефективною. Однак не менше фактичних запитань викликає й можлива миротворча місія ООН.
Формально першим кроком до неї можна вважати офіційну підтримку Радою Безпеки ООН Мінських домовленостей. Проте й тут виникає проблема. Сам текст згаданих угод не має жодного посилання на можливе залучення миротворців ООН. Правда, це не означає принципової неможливості їхнього залучення.
Досі історія миротворчих місій ООН знає лише один приклад, коли миротворці ООН були направлені в зону війни без згоди одного з постійних членів Ради Безпеки. Так було у 1950 році, коли СРСР бойкотував засідання Ради Безпеки в знак протесту проти представництва там не Китайської Народної Республіки, а Тайваню. Радянський бойкот тоді дав можливість направити миротворців ООН на Корейський півострів.

Си­ту­ація на Дон­ба­сі в пер­ші ж дні піс­ля «Мін­ська-2» за­свід­чи­ла, що опти­міс­тич­ні оцін­ки про пе­ре­мир’я не збі­гаю­ть­ся з ре­аль­ніс­тю. З боку сепаратистів вогонь не було при­пинено. Відтак реч­ник ук­ра­їн­ських си­ло­ви­ків Ан­дрій Ли­сен­ко вже в по­не­ді­лок, 16 лю­то­го, ви­знав, що вій­сь­ко­ве коман­ду­ван­ня не ба­чить пе­ред­умов для ви­ко­нан­ня дру­го­го пунк­ту мін­ських до­мо­вле­нос­тей що­до ві­дво­ду важ­ких озбро­єнь. Ана­ло­гіч­ну за­яву зро­би­ло і коман­ду­ван­ня са­мо­про­го­ло­ше­ної ДНР. Си­ту­ація нав­ко­ло Де­баль­це­во­го по­ста­ви­ла під сум­нів ре­зуль­та­ти до­мо­вле­нос­тей «Мінськ-2» і ста­ла зно­ву за­гро­жу­ва­ти спра­ві ми­ру в гло­баль­но­му кон­тек­сті.

Утім, Москва вустами свого ідеолога — голови президії ради із зовнішньої і оборонної політики Федора Лук’янова ще перед «Мінськом-2» заспокоювала чи, скоріше, заколисувала громадськість, відволікаючи її від найважливішого. За академічним лоском його мислення неприховано проглядало банальне великоросійське хамство (цитуємо за оригіналом): «Война на Украине не изменила мир. Глобальные процессы будут идти своим чередом, все больше приобретая азиатский вкус, приправленный ближневосточными специями. Вареники там ни к чему... Старому Свету — всему, включая тех, кто входит в ЕС, и тех, кто не входит и никогда не войдет, как Россия, — остается бесконечно выяснять отношения внутри себя. Как и 200 лет назад, впрочем.

У Києві на Михайлівській площі триває виставка «Присутність». Її експонатами стали трофейна військова техніка, фрагменти боєприпасів, якими сепаратисти обстрілювали міста Донбасу, та інші докази військової присутності Російської Федерації на Сході України.
Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков зазначив, що на виставці представлено докази злочинів проти людства, докази агресії Росії проти України. «Ця військова техніка вбиває українських громадян», — наголосив міністр.

Мі­ніс­трам за­кор­дон­них справ кра­їн «нор­манд­ської чет­вір­ки» на зу­стрі­чі в Па­ри­жі не вда­ло­ся до­би­ти­ся єд­но­сті з усіх пи­тань, але все ж пев­них по­зи­тив­них ре­зуль­та­тів бу­ло до­сяг­ну­то. Про те, що по­обі­ця­ли гла­ви МЗС Фран­ції, Ні­меч­чи­ни та Ро­сії, де про­хо­дить чер­во­на лі­нія для Ки­єва і ко­ли мо­жуть роз­гор­ну­ти­ся бла­кит­ні шо­ло­ми на Дон­ба­сі, в ін­тер­в’ю низ­ці за­хід­них ЗМІ та Укр­ін­фор­му роз­по­вів ке­рів­ник ук­ра­їн­сько­го зов­ніш­ньо­по­лі­тич­но­го ві­дом­ства Пав­ло Клім­кін.

Франція і Німеччина вироблять спільне рішення щодо Маріуполя
— Чи задоволені Ви гарантіями сепаратистів та інших сторін щодо Маріуполя?
— Ми (міністри) обговорювали ситуацію довкола Маріуполя. Я заявив, що ми вкрай стурбовані нещодавніми нападами на околиці Маріуполя та інших наближених до цього українського міста населених пунктів, у тому числі поблизу Широкиного. Наша занепокоєність також стосується перекидання сил (сепаратистів) з-під Дебальцевого у напрямку Маріуполя.
Французький і німецький міністри поділяють стурбованість української сторони. Ми домовилися ретельно відстежувати розвиток ситуації на місцях. Вони пообіцяли вивчити ситуацію і представити найближчим часом своє спільне рішення щодо цієї проблеми.