Захід має НАТО, Євросоюз і Сполучені Штати Америки — нині єдину світову супердержаву. Чому ж тоді західна відповідь на агресивну поведінку Росії така слабка? Адже у Заходу є достатньо політичних, економічних і військових ресурсів, щоб зупинити Москву.
Слабка відповідь Заходу — це результат політичних поділів у самому НАТО. Для держав на лінії фронту Польщі, Литви, Латвії, Естонії та Румунії Росія становить смертельну загрозу, але більшість інших членів Північноатлантичного альянсу не оцінюють ситуацію подібним чином. Більше того, деякі держави Центральної Європи навіть не вважають Росію загрозою — не тільки з географічних, але й з економічних, політичних і суспільних причин.
У свою чергу, США були зв’язані до останнього часу політикою ресету, яка позбавила Вашингтон традиційних засобів тиску в Центральній Європі та на пострадянському просторі — взамін за співпрацю з Росією в інших частинах світу, таких як Близький Схід. Проблема з такими інституціями, як НАТО і Євросоюз, полягає в тому, що вони ефективні в діях проти Росії лише в разі консенсусу у здійсненні політики стримування. Але якщо такого консенсусу нема, то не треба дивуватися, що Захід — сильний на папері — починає програвати такому креативному і рішучому гравцю, як Росія. Але треба зазначити, що ця слабкість є дуже відносним поняттям.
Зрозуміло, що процес роззброєння держав Заходу заохотив Кремль до ведення агресивної політики. Більшість європейських держав не витрачають більше 2% ВВП на оборону, бо до таких скорочень змусила економічна криза, яка почалась у 2008 році. Навіть США переживають період безпрецедентних скорочень своїх військових витрат. Американська потуга у глобальному вимірі нині розмита — така ситуація востаннє була напередодні Другої світової війни. Вашингтон виводить свої сили з Європи, втрачає перевагу у сфері високих технологій у військовій авіації, а військово-морський флот є меншим, ніж напередодні Першої світової війни.
Нинішній низький рівень витрат на оборону є також результатом консенсусу після завершення холодної війни, згідно з яким ера традиційної геополітичної боротьби завершилася після розпаду СРСР у 1991 році. Проте дії Москви щодо України показують, що це не так. Військова слабкість Заходу створила для Росії та інших ревізіоністських режимів шанс, який вони намагаються використати. Розпочалася нова геополітична боротьба, до якої Захід виявився не зовсім готовим.
Якщо російська агресія не буде вчасно зупинена, вона матиме глибокі наслідки не тільки для держав Центрально-Східної Європи, але й для глобальної геополітики. На наших очах твориться табір ревізіоністських держав, які хочуть здійснити територіальні зміни у своїх регіонах. В основі російської стратегії щодо Західної Євразії лежить теза, що поразка американської політики стримування у Східній Європі приведе також до поразки політики стримування у Тихоокеанському регіоні.
Тактика Росії луною відіб’ється по всьому світу; якщо дії Кремля у Східній Європі завершаться успішно, ймовірність дій союзників США буде підважена, а суперники Вашингтона будуть заохочені до наступних дій — від регіону балтійських держав аж до Перської затоки і Південно-Китайського моря.
Зараз важливо зрозуміти, які існують шанси зупинити Москву. Будівництво успішної стратегії з метою створення реального опору Росії Путіна важливо не тільки з огляду на припинення локальних криз на Сході Європи; це може бути засадничою умовою збереження стабільного світового порядку на чолі із Заходом. Під час холодної війни СРСР був ізольований, щоб зменшити його привабливість у світі. Нині треба ізолювати Росію, щоб зменшити привабливість пропонованої нею геополітичної моделі, яка полягає у збройному захопленні нових територій.
Санкції та ізоляція Росії повинні розглядатися не як відповідь на риторику Кремля або на розвиток ситуації на полі битви з Москвою, а як, скоріше за все, початок раунду геополітичної битви тривалістю в ціле покоління. Захід мусить мобілізувати економічний, ідеологічний і військовий потенціал і поставити шлагбаум на шляху ревізіоністів ХХІ століття. Не потрібно сильно перейматися тим, що зусилля на користь ізоляції Росії підштовхнуть її в обійми інших антизахідних держав, бо Москва сама вже зробила такий вибір. Через 20 років невдалих спроб мусимо визнати, що Росія Володимира Путіна не є і не буде частиною західного світу.
Євген ПЕТРЕНКО