Ви­став­ка Ле­сі Па­дун «Ке­ра­мі­ка: реф­лек­сії ті­лес­но­сті», що від­кри­лась у На­ціо­наль­но­му му­зеї ук­ра­їн­сько­го на­род­но­го де­ко­ра­тив­но­го мис­тец­тва, озна­йом­лює з твор­чим до­роб­ком мо­ло­дої ху­дож­ни­ці з Хмель­нич­чи­ни. Ке­ра­міч­ні ком­по­зи­ції Ле­сі Па­дун є яс­кра­вим при­кла­дом не­впин­но­го роз­ши­рен­ня мис­тець­ких об­рі­їв су­час­ної ук­ра­їн­ської ке­ра­мі­ки. Плас­тич­ні тво­ри де­мон­стру­ють мож­ли­во­сті від­об­ра­жен­ня осо­бис­то­го сприй­нят­тя ві­до­мих ре­чей, міс­тять світ­ле, по­зи­тив­не за­барв­лен­ня емо­цій ав­то­ра.

Вибір творчого шляху художниці був обумовлений ще й тим, що Лесина мати працювала на Полонському заводі художньої кераміки, і дівчині з дитинства була відома робота одного з найкращих фарфорових підприємств України. Освіту художника Леся Падун здобула на кафедрі художньої кераміки Національної Львівської академії мистецтв, а професійного досвіду набувала, працюючи на рідному підприємстві переважно з фарфоровою масою, декоруючи її підполивним розписом солями та кобальтом і кольоровими поливами. Саме тут вона створила свою першу авторську колекцію.

Учи­тель­сько­му ко­лек­ти­ву Пол­тав­ської за­галь­но­осві­тньої шко­ли № 7 іме­ні Т. Г. Шев­чен­ка так і не вда­ло­ся як слід пе­ре­по­чи­ти на цьо­го­річ­них осін­ніх ка­ні­ку­лах, адже не ми­на­ло й дня, щоб до шко­ли не на­від­ува­ли­ся або мі­лі­ціо­не­ри, або пред­став­ни­ки місь­ко­го управ­лін­ня осві­ти, або жур­на­ліс­ти.
Хми­зу у ба­гат­тя скан­да­лу, який у кла­сі роз­па­ли­ли ще то­рік, під­ки­ну­ли бать­ки тре­тьо­клас­ни­ків. Кла­су, про який те­пер зна­ють май­же всі жи­те­лі об­лас­но­го цен­тру. Са­ме во­ни зчи­ни­ли га­лас нав­ко­ло кон­флік­ту в цьо­му по­чат­ко­во­му кла­сі, до яко­го пе­да­го­ги вже боя­ть­ся пе­ре­сту­па­ти по­ріг. Кла­су, з яко­го бать­ки пе­ре­во­дять ді­тей до ін­ших шкіл міс­та...

Бать­ко не від­по­ві­дає за си­на?..
Про ситуацію у проблемному класі полтавці дізналися після того, як до місцевих журналістів звернулися кілька батьків і розповіли, що двоє третьокласників уже понад рік буквально знущаються з учителів і однокласників. Справа дійшла до того, що дев’ятилітні хулігани не лише відкрито матюкають педагогів, а й б’ють тих, хто засіває їхні душі «вічним і добрим».

Пре­зен­та­ція по­пов­нен­ня то­го ма­ло­го фло­ту, яким опе­ру­ють ук­ра­їн­ські до­слід­ни­ки в Ан­тарк­ти­ці, від­бу­ла­ся під час ви­став­ки Activ Expo Fest, кот­ра про­тя­гом кіль­кох днів пра­цю­ва­ла в Між­на­род­но­му ви­став­ко­во­му цен­трі, що у лі­во­бе­реж­ній час­ти­ні Ки­єва. На цій пре­зен­та­ції віт­чиз­ня­ні ви­роб­ни­ки з різ­них міст за­про­по­ну­ва­ли На­ціо­наль­но­му ан­тар­ктич­но­му на­уко­во­му цен­тру свою про­дук­цію — три мар­ки на­дув­них чов­нів та об­лад­нан­ня до них, при­чо­му без­плат­но — як по­да­ру­нок. На то­му за­хо­ді був при­сут­ній і ко­рес­пон­дент «Де­мо­кра­тич­ної Ук­раї­ни».

Актуальні воднотранспортні засоби
Про те, що такі човни дуже потрібні українським полярникам, які працюють на станції «Академік Вернадський», автор цих рядків мав нагоду пересвідчитися не лише в різних інтерв’ю з нашими дослідниками, а й особисто, коли кілька років тому, в березні 2012-го, побував на далекому острові Галіндез під час перезмінки 16-ї та 17-ї експедицій. Тоді мені довелося на човні-«зодіаку» перебиратися із судна «Поляр Піонер», котре кинуло якір неподалік від станції «Академік Вернадський», на берег — до причалу на острові, а через три доби — у зворотному напрямку.

У Мі­ніс­тер­стві еко­но­міч­но­го роз­вит­ку і тор­гів­лі під­ра­ху­ва­ли, що дер­жав­ні під­при­єм­ства зав­да­ють Ук­раї­ні міль­ярд­них збит­ків, які зрос­та­ють з кож­ним ро­ком. Як­що у 2012-му держ­ком­па­нії на­збит­ку­ва­ли на 9 млрд грн, то у 2013-му — вже на 16 млрд, а то­го­річ — на 101 млрд. У пер­шо­му квар­та­лі ро­ку ни­ніш­ньо­го держ­під­при­єм­ства не­до­да­ли бю­дже­ту 9,7 млрд грн — це вдві­чі біль­ше, ніж за ана­ло­гіч­ний пе­рі­од ми­ну­ло­го ро­ку.

Держава не є ефективним власником своїх активів, роблять висновок у міністерстві, адже з 3334-х її підприємств лише тисяча тримається на плаву, і тільки від ТОП-100 надходить 80% податків до держскарбниці. Часто через нескладні корупційні схеми прибутки від діяльності деяких держкомпаній потрапляють до кишень конкретних осіб, оминаючи держбюджет.
В основному гроші крадуть із допомогою фірм-прокладок, які займаються закупками, через афільовані компанії, чи дерибанять під вивіскою капітальних вкладень. Держпідприємства — зручний механізм для розкрадання державних грошей в особливо великих масштабах. Ця проблема існує вже багато років.

Світ по­ба­чи­ла кни­га «Світ­ла пам’­ять Ге­ро­ям по­лег­лим, честь і сла­ва Ге­ро­ям жи­вим», яка бу­ла ство­ре­на ко­лек­ти­вом ав­то­рів Ака­де­мії Су­хо­пут­них військ іме­ні геть­ма­на П. Са­гай­дач­но­го. У цій кни­зі зі­бра­ні до­ку­мен­таль­ні свід­чен­ня про 162 ви­пуск­ни­ків цьо­го вій­сь­ко­во-на­вчаль­но­го за­кла­ду, яких бу­ло від­зна­че­но дер­жав­ни­ми на­го­ро­да­ми за про­яв­ле­ну муж­ність та ге­ро­їзм під час ан­ти­те­ро­рис­тич­ної опе­ра­ції.
Ко­рес­пон­дент «ДУ» зу­стрі­ла­ся з ав­то­ра­ми кни­ги — учас­ни­ка­ми вій­ни в Аф­га­ніс­та­ні пол­ков­ни­ка­ми за­па­су Іго­рем Мах­ном та Іго­рем Мо­сей­чон­ком.

Афганський досвід

— Пане Ігоре, розкажіть трохи про себе.
Ігор Махно: Я свого часу закінчив факультет журналістики Військово-політичного училища у Львові, нині це Академія Сухопутних військ. Далі була Радянська армія. Служив два роки в Афганістані, потім у Прикарпатському військовому окрузі редактором дивізійної газети в Яворові. У групі радянських військ побував у Німеччині. Там відслужив п’ять років.

Остан­нім ча­сом у сер­йоз­них за­хід­них ме­діа мож­на знай­ти не­ма­ло ви­сло­в­лю­вань що­до озбро­єн­ня Ук­ра­їн­ської ар­мії, яке, мов­ляв, у бо­роть­бі з Ро­сією не є най­кра­щим ви­хо­дом із си­ту­ації. Як ре­цепт на ви­рі­шен­ня ук­ра­їн­сько-ро­сій­ської кри­зи вка­зу­ють на «фін­лян­ди­за­цію» Ук­раї­ни — за­бло­ку­ван­ня мож­ли­во­сті її всту­пу до Єв­ро­со­юзу та НА­ТО і ство­рен­ня на її те­ри­то­рії бу­фер­ної зо­ни між ін­те­ре­са­ми За­хо­ду і Ро­сії.

Здається, що ці опції прийняли б із радістю багато держав Заходу, аби тільки закінчити війну, яка нищить їхній бізнес у Росії. Проблема в тому, що в нинішній ситуації таке вирішення є мало реальним, а прагнення до нього загрозливим для європейської безпеки.
В основі роздумів на тему проблем навколо України має бути відповідь на питання: що є метою Росії у цій війні? Оминаючи питання світової геополітики (тобто відновлення позиції світової держави) і зосереджуючись тільки на українській темі, треба визнати, що, всупереч зовнішнім ознакам, Москва відверто не прагне до анексії подальших територій України.
Напевно, Кремль підготував багато сценаріїв, також і той, за якого так звана Новоросія буде пов’язана у певній формі з Російською Федерацією.

Пар­ла­мент Рес­пуб­лі­ки Ко­со­ве 2 лис­то­па­да під­три­мав До­го­вір про асо­ці­ацію з Єв­ро­пей­ським Со­юзом, який був під­пи­са­ний кіль­ка тиж­нів то­му. Про­цес ін­тег­ра­ції Ко­со­ва із за­хід­ни­ми струк­ту­ра­ми, од­нак, не бу­де лег­ким, пе­ре­до­всім че­рез про­тес­ти опо­зи­ції і не­по­ро­зу­мін­ня із Сер­бією, яка та­кож праг­не до член­ства в єв­ро­пей­ській спіль­но­ті.

За ратифікацію Договору про асоціацію і стабілізацію з ЄС проголосували 86 із 120 членів парламенту Косова. Прем’єр Іса Мустафа заявив, що це рішення послужить економічному розвитку та будівництву правової держави. Міністр з питань європейської інтеграції Бекім Чоллаку назвав це рішення першим кроком на великому шляху до вступу в ЄС, підкресливши також, що завдяки їй для Косова відкриється ринок, який налічує 500 мільйонів людей.

7 листопада 2015 року в Сінгапурі зустрілися тайванський лідер Ма Інцзю та китайський компартійний лідер Сі Цзіньпін. Фактично, це була перша від 1949 року офіційна зустріч тайванського і китайського лідерів. Нагадаємо, що того року Компартія Китаю перемогла партію «Гоміндан» у громадянській війні, яка з перервами тривала від 1927 року.
Розгромлені прихильники «Гоміндану» на чолі з Чай Кайші залишили материкову частину Китаю та перебралися на острів Тайвань. Там була проголошена Китайська Республіка. Цікаво, що Сполучені Штати до 1972 року не визнавали легітимності Китайської Народної Республіки. Навіть місце Китаю в Організації Об’єднаних Націй до 1973 займала Китайська Республіка.
Відносини між КНР і Тайванем постійно балансували на межі війни. Китайський комуністичний лідер Мао Цзедун декілька разів намагався вирішити проблему «повернення» Тайваню військовою силою. У відповідь США уклали офіційний військово-політичний союз із Тайванем, взявши на себе зобов’язання щодо захисту Тайваню.

Тіль­ки у на­шій кра­їні у во­єн­ний час ми жи­ве­мо се­ред ге­ро­їв «із не­ви­зна­че­ним ста­ту­сом»... На­ше су­спіль­ство «по­ра­не­не», але має бу­ти ви­лі­ков­не, у то­му чис­лі і за ра­ху­нок ухва­лен­ня спра­вед­ли­вих за­ко­нів, зок­ре­ма для ви­зна­чен­ня та ре­алі­за­ції прав во­їнів АТО (адже ви­зна­чи­ти­ся у ба­зо­вих по­нят­тях озна­чає взя­ти на се­бе від­по­ві­даль­ність за за­галь­ну спра­ву). І змі­ню­ва­ти влад­не се­ре­до­ви­ще не­об­хід­но са­ме за ра­ху­нок тих гро­ма­дян, які по­вер­ну­ли­ся з вій­ни (а ба­га­то хто з них пе­ред цим — з Май­да­ну) і є за­раз най­більш ком­пе­тент­ни­ми у спра­ві роз­бу­до­ви дер­жа­ви.
На­ші спів­роз­мов­ни­ки — на­род­ний де­пу­тат Ук­раї­ни, за­ступ­ник го­ло­ви Ко­мі­те­ту Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раї­ни у спра­вах ве­те­ра­нів, учас­ни­ків бо­йо­вих дій, учас­ни­ків ан­ти­те­ро­рис­тич­ної опе­ра­ції та лю­дей з ін­ва­лід­ніс­тю Юрій-Бог­дан Шу­хе­вич та йо­го по­міч­ник, пра­во­за­хис­ник Олек­са Чор­но­та.

Ви­дат­ний ук­ра­їн­ський юрист Яро­слав Ба­бич був на­чаль­ни­ком юри­дич­ної служ­би пол­ку На­цгвар­дії «Азов», по­міч­ни­ком на­род­но­го де­пу­та­та Ук­раї­ни Ан­дрія Бі­лець­ко­го. Не­що­дав­но він тра­гіч­но за­ги­нув, і слід­ство, і ко­ле­ги-прав­ни­ки ве­дуть мо­ву про те, що він прий­няв на­силь­ниць­ку смерть.
Остан­ньо­го ра­зу ми роз­мов­ля­ли з ним про те, що пра­во унор­мо­вує жит­тя гро­ма­дян, ко­ли ним про­пи­са­ний роз­клад жит­тя су­спіль­ства — від вша­ну­ван­ня до за­су­джен­ня від­по­від­них дій гро­ма­дян та вла­ди, об­ра­ної ни­ми.

— Зараз надто повільно ухвалюються закони — і чи не містять вони суперечностей, які гальмують і їхні юридичні сенси, і впровадження?
— Наведу приклад. Ваші читачі, напевне, пам’ятають, коли Президент України Петро Порошенко на вулиці Інститутській, фактично на могилі Небесної сотні, пообіцяв матері білоруса Михайла Жизневського, що він зробить усе, аби були усунуті формальні перешкоди для присвоєння її сину звання Героя України посмертно.