Поч­не­мо з то­го, що близь­ко 50% усь­ого на­шо­го на­се­лен­ня зна­ють про ан­гі­ну не з тео­рії, а з осо­бис­то­го до­сві­ду, тоб­то на ан­гі­ну хво­рі­ли. Мож­ли­ві за­пе­ре­чен­ня, мов­ляв, ста­тис­ти­ка не сум­на, а над­то опти­міс­тич­на і не­прав­ди­ва, ос­кіль­ки чер­во­не гор­ло, яке бо­лить, ра­но чи піз­но бу­ває у всіх.
Од­нак фа­хів­ці у від­по­відь на та­кі за­пе­ре­чен­ня за­зна­ча­ють: 99% на­се­лен­ня по­нят­тя не ма­ють, що та­ке ан­гі­на, то­му спе­ре­ча­ти­ся не бу­де­мо, а спро­бу­ємо з’ясу­ва­ти. У цьо­му до­по­мо­же нам фа­хі­вець — кан­ди­дат ме­дич­них на­ук, до­цент Ан­дрій Ци­мар.

— Що таке мигдалини — знають усі. Достатньо підійти до дзеркала і широко відкрити рота. У глибині порожнини за дужками, що обмежують вхід у глотку, містяться напівкруглі утворення — мигдалини. Вони складаються з лімфоїдної тканини і є одним із головних органів лімфоїдної системи, беруть участь у виробленні імунітету і дуже часто запалюються.

26 ЛИСТОПАДА — 90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОПАНАСА ІВАНОВИЧА ЗАЛИВАХИ (1925–2007), УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСЦЯ, ВІДОМОГО ПРАВОЗАХИСНИКА-ШІСТДЕСЯТНИКА

На­ро­див­ся він на Хар­ків­щи­ні 26 лис­то­па­да 1925 ро­ку. Го­лод­но­го 1933 ро­ку сім’ї вда­ло­ся ви­їха­ти з Ук­раї­ни на Да­ле­кий Схід.
Про ті ро­ки Опа­нас Іва­но­вич зга­ду­вав так: «При­га­дую глей, чер­во­няс­тий, зер­нис­тий, він під­ко­рив­ся кож­но­му мо­єму до­то­рко­ві — м’який і теп­лий... і пер­ше, що я хо­тів злі­пи­ти, — це люд­ську под­обу, і щоб во­на бу­ла схо­жа до мо­го бать­ка, яко­го ме­ні так бра­ку­ва­ло і яко­го си­лу­вав­ся при­га­да­ти. Я злі­пив йо­го, а ко­ли ма­ти взя­ла ме­не за ру­ку й по­ве­ла на по­ба­чен­ня з бать­ком (він то­ді си­дів у ДО­ПРі), я взяв і свій злі­пок із со­бою, щоб по­ка­за­ти бать­ко­ві і щоб са­мо­му пе­ре­ко­на­ти­ся, що по­діб­ний. Бать­ко по­тра­пив під го­рез­віс­ну чист­ку за те, ма­буть, що слу­жив у цар­ській ар­мії на Кав­ка­зі, де був три­чі на­го­род­же­ний «Ге­ор­гі­єм». Зго­дом йо­го ви­пус­ти­ли на во­лю.

Життя біля моря, навіть якщо доля потім звертає у бік континенту, завжди залишає відбиток на уяві митця. Підтвердженням цьому покликана стати виставка «Три сторони» у залах київського Будинку художника.
Експозиційний простір надано роботам трьох молодих авторів — Катерини Спіртус, Антона Гудзікевича та Михайла Томасика. Їх батьківщиною є Крим, хоча нині кожен із них мешкає поза півостровом. Тим не менш у полотнах художників так чи інакше знаходять відображення теми, пов’язані із сонцем і морем, які вони інтерпретують відповідно до своєї творчої манери.
Усі три сторони, тобто троє митців, продовжують зосереджуватися на вічних темах і наближувати глядача до невигадливих життєвих істин, втілюючи їх чи то у статичних мариністичних пейзажах Катерини Спіртус та Антона Гудзікевича, чи у динамічно-алегоричних сюжетах Михайла Томасика.

Ве­чір мю­зик­лу, що впер­ше від­був­ся рік то­му в Ки­їв­сько­му на­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му те­ат­рі опе­ре­ти, мав ве­ли­кий ус­піх, то­му бу­ло ви­рі­ше­но зро­би­ти йо­го тра­ди­цій­ним. А вра­хо­ву­ючи по­пу­ляр­ність то­ріш­ньо­го кон­цер­ту, цьо­го ра­зу мю­зик­лу бу­ло при­свя­че­но два ве­чо­ри по­спіль.

Як зазначив режисер-постановник, художній керівник театру, народний артист України Богдан Струтинський, цей жанр дуже близький Національній опереті: «По-перше, жанр мюзиклу дуже чітко випливає з оперети — така собі американізована оперета. І зрозуміло, що це наш прямий жанр, і ми його нікому не віддамо, будемо це завжди робити дуже якісно і професійно, з новими іменами.

Наш спів­роз­мов­ник — зна­ний ук­ра­їн­ський ху­дож­ник Олек­сандр Бє­ло­зор, не­ор­ди­нар­ний і не­спо­ді­ва­ний за на­ту­рою і твор­чіс­тю. По­чи­нав із то­го, що свої скло­емаль­ні кар­ти­ни ви­пі­кав у пе­чі. Зго­дом став жи­во­пи­са­ти на дні мо­рів, че­рез що дві­чі по­тра­пив у Кни­ги ре­кор­дів Ук­раї­ни та Гін­нес­са. Кіль­ка ро­ків вів ху­дож­ню сту­дію, де йо­го ви­хо­ван­ця­ми бу­ли лю­ди без пев­но­го міс­ця про­жи­ван­ня.
Ра­зом із тим Олек­сандр Бє­ло­зор пи­ше тра­ди­цій­ний олій­ний жи­во­пис, пе­ре­бу­ва­ючи на зем­ній твер­ді, — пей­за­жі, пор­тре­ти, жан­ро­ві кар­ти­ни. Од­не сло­во, уні­вер­сал. Тво­ри Олек­сан­дра нині є у га­ле­ре­ях та ко­лек­ці­ях в Анг­лії, Фран­ції, Ні­меч­чи­ні, Із­ра­їлі, Ро­сії, Япо­нії.
Про ньо­го зня­то філь­ми «В мо­єму са­ду рос­туть пі­ра­мі­ди», «Мис­тець­ка ман­сар­да Олек­сан­дра Бє­ло­зо­ра», а та­кож він зі­грав епі­зо­дич­ну і го­лов­ну ро­лі у філь­мах «Пор­трет, на­пи­са­ний гли­би­ною» (фільм — при­зер фес­ти­ва­ля в Ан­ти­бах, Фран­ція) і «Ху­дож­ник Бо­жої іс­кри».

28 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ

Іс­то­рія від­но­син Ро­сії і Ук­раї­ни — це іс­то­рія жор­сто­ко­сті, під­ло­сті, ли­це­мір­ства з бо­ку «стар­шо­го бра­та». А ще — ма­со­вої за­ги­бе­лі укра­їн­ців. На­при­клад, гро­ма­дян­ська вій­на, ре­пре­сії, роз­в’яза­ні ро­сій­ськи­ми біль­шо­ви­ка­ми, ві­ді­бра­ли кіль­ка міль­йо­нів люд­ських жит­тів.
Але бу­ли в на­шій іс­то­рії ще вій­ни, не­ого­ло­ше­ні, але спла­но­ва­ні і ор­га­ні­зо­ва­ні теж у Мос­кві, які ви­ко­си­ли міль­йо­ни укра­їн­ців. Їх на­зви — го­ло­до­мо­ри. Про­тя­гом де­ся­ти­літь про їх жертв не мож­на бу­ло і зга­ду­ва­ти.

«Хліб десь є, але не у нас...»
Про те, що в 1932–1933 роках українці вмирали голодною смертю, знають усі. Принаймні більшість наших громадян. Але витоки цього жахливого експерименту над нашим селянством сягають початку 20-х. Адже Ленін, за чиїм наказом багатотисячна армійська орда окупувала Україну, розглядав її як головного постачальника хліба, без якого його влада не втрималась би. Так звані продовольчі загони, що значною мірою складалися з кримінальних злочинців, безжально відбирали у селян хліб.

Стало доброю традицією в дні відзначення чергової річниці звільнення України від фашистської окупації (28 жовтня 1944 року. — Авт.) проводити заходи, котрі нагадують українцям про події тих далеких воєнних років і розповідають про мужню боротьбу нашого народу проти підступного та жорстокого загарбника — нацистської Німеччини.
Хоча від тієї далекої війни, яка двічі кривавим катком прокотилася територією України, наших співвітчизників відокремлює вже понад 70 років, в їхній пам’яті назавжди закарбовані найважливіші віхи того кровопролитного періоду. У тому числі події, пов’язані зі спільною боротьбою союзних держав — СРСР, Англії і США — проти гітлерівської навали на Європу. Одна з них — колись засекречена, а згодом широковідома операція «Френтик».
Жителі Полтави про цю масштабну повітряну операцію союзників знають, очевидно, чи не найбільше за інших українців. Адже саме в їхньому обласному центрі в червні-вересні 1944 року на військовому аеродромі базувалися стратегічні бомбардувальники ВПС США, яких прозвали за надпотужний бойовий потенціал «літаючими фортецями».

Аг­рар­на га­лузь є од­нією з най­по­туж­ні­ших в Ук­раї­ні. Про­дук­ція АПК ста­но­вить 15% ВВП, у вар­тіс­но­му ви­ра­зі — це 14–15 млрд дол. У сіль­сько­му гос­по­дар­стві пра­цює 1,8 млн лю­дей, а в сільсь­кій міс­це­во­сті жи­ве май­же 15 млн укра­їн­ців.

Аграрії забезпечують понад 30% експортного потенціалу України. Тогоріч уперше за багато років було отримано позитивне сальдо зовнішньої торгівлі (10,6 млрд дол.) завдяки реалізації сільськогосподарської продукції. Україна наполегливо зміцнює свої позиції на світовому агроринку — посідає перше місце з експорту соняшникової олії, третє — з продажу кукурудзи, четверте — ячменю, п’яте — постачання на закордонні ринки пшениці, сьоме — реалізації сої та м’яса птиці.
Вітчизняні аграрії нарощують експорт продукції в країни Азії та Африки, збільшують його товарний асортимент, а після втрати російського ринку їм вдалося відкрити ринок Ізраїлю, наростити поставки м’яса і рослинницької продукції до Вірменії, Киргизії, Молдови, Узбекистану, молочки — до Казахстану. Виробники м’яса птиці зуміли вийти на єгипетський ринок, підписано угоди про експорт молочної продукції до Китаю.

Про таку можливість повідомили редакції в головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Ресурс створено з метою поліпшення якості та оперативності обслуговування громадян і подальшого впровадження технології електронного урядування в соціальній сфері.
Кожна застрахована особа, попередньо зареєструвавшись у базі даних веб-порталу, може щомісяця отримувати виписку із системи персоніфікованого обліку. За допомогою такої інформації працівник може легко контролювати, як його роботодавець сплачує за нього єдиний внесок, і в разі потреби висловити свої зауваження. Пенсіонери зможуть регулярно отримувати інформацію з власної пенсійної справи, де буде зазначено вид та суму призначеної пенсії з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством; назву закону, згідно з яким призначено пенсію, тощо.

У січ­ні–жовт­ні 2015 р. по­­слу­ги Дер­жав­ної служ­­би за­йня­то­сті що­до по­шу­ку ро­бо­ти от­ри­ма­ли 1,2 млн за­ре­єс­тро­ва­них без­ро­біт­них.

На 1 листопада 2015 р. на одне робоче місце претендувало 10 безробітних, проте з початку року за сприяння служби зайнятості роботу отримали 631 тис. громадян, 941,1 тис. — одержували допомогу по безробіттю. Активно готуючись до реформи — створення Національного агентства зайнятості, служба зайнятості удосконалює роботу з клієнтами. «Ми проводимо аналіз ефективності наших послуг, і як тільки уряд та Верховна Рада ухвалять відповідні рішення,— одразу розпочнемо реформу»,— заявив заступник голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Сергій Кравченко.
За його словами, до участі в громадських та інших роботах тимчасового характеру за сприяння служби зайнятості було залучено 206 тис. осіб.