Ця реальність не змінилася навіть після визнання Вашингтоном легітимності Китайської Народної Республіки в 1972 році. Натомість 1978 року, після того, як Ден Сяопін розпочав реформи у КНР, Пекін узяв курс на об’єднання з Гонконгом, Макао, Тайванем мирним шляхом. Офіційною стала китайська політика «одна нація — дві політичні системи». Зазначений підхід дав можливість 1997 року повернути до складу Китаю Гонконг. У 1999 році до КНР повернувся й Макао.
Однак ці успіхи пекінської політики спровокували поразку на виборах на Тайвані партії «Гоміндан». У 2000 році до влади на Тайвані прийшли місцеві демократи, які виступили за офіційне проголошення незалежності Тайваню. Така зміна курсу викликала знервовану реакцію у Пекіні. Офіційна військова доктрина Китаю також зазнала змін. У 2001 році до неї було внесено положення про оголошення війни Тайваню у разі проголошення його незалежності. Упродовж 2002–2014 років китайсько-тайванські відносини залишалися напруженими.
Щорічні осінні маневри тайванської армії за участі збройних сил США традиційно викликали загострення військово-політичної ситуації в регіоні. Ситуація ускладнюється тим фактом, що не лише КНР, а й Тайвань претендують на спірні з Японією острови Дяоюйдао. Крім того, Пекін стурбований тим фактом, що подальше загострення відносин із Тайванем може ще більш негативно позначитися на військово-політичному становищі навколо Китаю.
Звичайно, сінгапурська зустріч Ма Інцзю і Сі Цзіньпіна стала лише першою ластівкою у тривалому процесі поліпшення відносин між Тайванем і КНР. Підписана лідерами двох держав Сінгапурська декларація зафіксувала продовження курсу на налагодження діалогу між громадянами Тайваню і КНР, адже тривалий час не лише відвідання території КНР, а й листування з китайськими громадянами розглядалося на Тайвані, як зрада та злочин проти внутрішньої безпеки.
Зрештою, сам факт зустрічі Ма Інцзю і Сі Цзіньпіна викликав шквал обурення в націоналістичної опозиції на Тайвані. Тому Китай намагається зміцнити позиції партії «Гоміндан» у внутрішній тайванській політиці, аби запобігти реалізації сценарію проголошення незалежності Тайваню, що може спровокувати й китайсько-американську війну. Нинішній китайсько-тайванський діалог виходить за межі тактичного поліпшення відносин між Пекіном і Тайбеєм та є надзвичайно важливим для покращення політичного клімату в Азії в цілому.
Андрій МАРТИНОВ
