Чому часто? Та тому, що всі речовини, які потрапляють у наш організм, — і повітря, і їжа — контактують «насамперед», з мигдалинами. Тут, у порожнині рота, на шляху до стравоходу і шлунка та до гортані і легенів мигдалини — передовий загін імунітету. Не дивно, що цьому загону добряче і часто дістається. Запалення мигдалин має назву «тонзиліт» (латиною tonsilla — мигдалина). Найбільш поширена причина тонзиліту — усім відомі гострі респіраторні вірусні інфекції, частими симптомами яких, крім підвищення температури, кашлю і нежиті, є червоне горло і біль при ковтанні.
— Од­нак не кож­ний тон­зи­літ — ан­гі­на?
— Абсолютно правильно, адже кількість мікроорганізмів, здатних викликати в мигдалинах запальний процес, обчислюється десятками. Ось чому тонзиліт є нерідким симптомом багатьох інфекційних хвороб. Водночас існують стрептокок і стафілокок — мікроорганізми, що уражують мигдалини особливо часто і по-особливому. Хвороба починається дуже швидко: з високої температури, різкого болю в горлі, а на поверхні мигдалин з’являються гнійники (нальоти). Це і є ангіна.
Частота, з якою її викликають ці два мікроби, приблизно така: 80% — стрептокок, 10 — стафілокок і 10 — стафілокок + стрептокок. А симптоми ангіни такі: гострий початок, підвищення температури, загальна інтоксикація (слабкість, озноби, пітливість, втрата апетиту, головний біль), запалення мигдалин — збільшення в розмірах, почервоніння, наліт, біль у зіві різко посилюється при ковтанні. Збільшення і болючість лімфовузлів — передньошийних (донизу від вуха), біля кута і під нижньою щелепою.
Крім кровоносних судин (вен і артерій), в усіх органах і тканинах є судини лімфатичні, які збирають особливу міжтканинну рідину — лімфу. Жодна ділянка людського тіла не може навіть приблизно зрівнятися з мигдалинами за кількістю лімфатичних судин. Гнійний запальний процес одразу ж супроводжується вираженою реакцією тих лімфовузлів, які збирають лімфу, що відтікає від мигдалин.
Саме слово «ангіна» походить від давньогрецької ango — «душити», «стискати». Давні греки не мали поняття про віруси і бактерії, під словом «ангіна» вони розуміли всі хвороби, що супроводжуються запаленням тканин глотки і порушенням ковтання та дихання. Сучасний лікар по-різному лікує вірусні та бактеріальні інфекції. Кожне конкретне захворювання, при якому виникає ще й тонзиліт, має свій специфічний спосіб терапії. Саме тому абсолютно неграмотно називати ангіною будь-яку недугу, при якій є почервоніння горла і біль при ковтанні.
— Тоб­то слід пам’­ята­ти, що ан­гі­на — це гос­тра ін­фек­цій­на (за­раз­на!) хво­ро­ба, а са­ме ура­жен­ня миг­да­лин ви­зна­чає при ан­гі­ні тяж­кість за­хво­рю­ван­ня...
— Так. Ангіна — це певний комплекс симптомів, про які вже йшлося. І почервоніння у глотці, і біль, і нальоти на поверхні мигдалин, і реакція лімфовузлів, тобто всі, типові для ангіни, симптоми можуть бути й при дифтерії. Ці ж симптоми є і при не такій уже й рідкісній вірусній недузі — інфекційному мононуклеозі. Але, крім описаних симптомів, при дифтерії уражуються серце, нирки, нервова система, при інфекційному мононуклеозі — всі лімфовузли, печінка, селезінка.
Ангіну лікують антибіотиками, дифтерію — протидифтерійною сироваткою, а при інфекційному мононуклеозі ні антибіотики, ні сироватка неефективні. Значення наведеної інформації в тому, щоб іще раз підкреслити: ангіна — це не купа різних хвороб, ангіна — це конкретне захворювання, що має конкретні ознаки і викликається конкретним мікробом (зазвичай стрептококом).
Ангіна, яку не лікують узагалі або лікують неправильно, дуже часто дає ускладнення, оскільки саме стрептокок уражує серце, суглоби і нирки. Ще раз зазначимо: майже 100% усіх ревматичних хвороб і гломерулонефритів — наслідок звичайної ангіни!
— То як же все-та­ки лі­ку­ють ан­гі­ну?
— У гострому періоді (до нормалізації температури тіла) бажаний ліжковий режим — рухова активність збільшує ймовірність ураження серця. Їсти слід за апетитом, важливо, щоб їжа не травмувала мигдалин — потрібні бульйони, пюре тощо. Консистенція страв очевидна, оскільки хворого з ангіною важко змусити їсти сухарі чи іншу грубу їжу.
Найважливіше правило — рясне тепле питво: мінеральна вода, компот із сухофруктів, 5-відсотковий розчин глюкози.
— А які са­ме ан­ти­біо­ти­ки біль­ше під­хо­дять для лі­ку­ван­ня ан­гі­ни?
— При ангіні ніяких екзотичних і дорогих препаратів не потрібно — звичайний пеніцилін, ампіцилін, еритроміцин, як і колись, високоефективні у нормальних дозах. Принагідно зауважимо, що свідоме населення, схильне до прийому будь-якого препарату «по 1 пігулці тричі на день після їди», не має жодного уявлення про те, що таке «нормальна доза». Тож завжди при лікуванні антибіотиками, і не тільки, дуже важливо не припиняти лікування одразу після того, як стане легше. При ангіні це особливо актуально — курс лікування менш ніж 5–7 днів багаторазово збільшує ризик ускладнень.
— Які ще ме­то­ди лі­ку­ван­ня ефек­тив­ні при ан­гі­ні?
— Місцеве лікування — різні полоскання горла. Вони не впливають на терміни хвороби і ймовірність ускладнень, звичайно, лише в тій ситуації, коли проводиться правильна антибіотикотерапія. Але самопочуття на тлі полоскань помітно поліпшується — зменшуються болі, стає легше ковтати.
У домашніх умовах цілком можна використовувати відвари шавлії і ромашки, содові і сольові розчини (1 чайна ложка харчової соди на склянку води, 1 чайна ложка звичайної кухонної солі на 0,5 л води). Оптимальна температура розчинів для полоскання — 40–50° С, полоскати слід 4–6 разів на день. Під час полоскань варто не перестаратися — надто часта та інтенсивна вібрація мигдалин уповільнює відновлювальні процеси. Але після будь-якої їжі прополоскати горло слід обов’язково.
При високій температурі і сильних болях симптоматично використовують аспірин, анальгін, парацетамол.
— Які ж мож­на зро­би­ти вис­нов­ки з усь­ого ска­за­но­го?
— Хворого на ангіну в обов’язковому порядку має лікувати лікар. По-перше, тому що діагноз ангіни не такий простий, по-друге, тому що лікування не таке просте, як може видатися на перший погляд. Гострий тонзиліт із нальотами на мигдалинах — симптом не тільки ангіни, а й лейкозу, скарлатини, дифтерії, інфекційного мононуклеозу, сифілісу, гонореї.
Будь-яке хворе горло слід показувати лікареві хоча б тому, що звичайна ангіна може виявитися дифтерією, а несвоєчасне введення сироватки може обійтися надто дорого. З дуже великою обережністю ставтеся до вельми поширених газетних, журнальних і телевізійних рецептів, порад щодо народних методів лікування ангіни. Йдеться, зазвичай, або про полоскання, або про різні способи зігрівання шиї. Лікувати ангіну тільки полосканнями — прямий шлях до інвалідності.

Ярослав ШЛАПАК