Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Серпень 05, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 20 Листопад 2015 11:01

«Все можна взяти в чужинця, окрім віри. Віра, взята у чужинця, губить»

Rate this item
(0 votes)

26 ЛИСТОПАДА — 90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОПАНАСА ІВАНОВИЧА ЗАЛИВАХИ (1925–2007), УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСЦЯ, ВІДОМОГО ПРАВОЗАХИСНИКА-ШІСТДЕСЯТНИКА

На­ро­див­ся він на Хар­ків­щи­ні 26 лис­то­па­да 1925 ро­ку. Го­лод­но­го 1933 ро­ку сім’ї вда­ло­ся ви­їха­ти з Ук­раї­ни на Да­ле­кий Схід.
Про ті ро­ки Опа­нас Іва­но­вич зга­ду­вав так: «При­га­дую глей, чер­во­няс­тий, зер­нис­тий, він під­ко­рив­ся кож­но­му мо­єму до­то­рко­ві — м’який і теп­лий... і пер­ше, що я хо­тів злі­пи­ти, — це люд­ську под­обу, і щоб во­на бу­ла схо­жа до мо­го бать­ка, яко­го ме­ні так бра­ку­ва­ло і яко­го си­лу­вав­ся при­га­да­ти. Я злі­пив йо­го, а ко­ли ма­ти взя­ла ме­не за ру­ку й по­ве­ла на по­ба­чен­ня з бать­ком (він то­ді си­дів у ДО­ПРі), я взяв і свій злі­пок із со­бою, щоб по­ка­за­ти бать­ко­ві і щоб са­мо­му пе­ре­ко­на­ти­ся, що по­діб­ний. Бать­ко по­тра­пив під го­рез­віс­ну чист­ку за те, ма­буть, що слу­жив у цар­ській ар­мії на Кав­ка­зі, де був три­чі на­го­род­же­ний «Ге­ор­гі­єм». Зго­дом йо­го ви­пус­ти­ли на во­лю.

Пригадую — батьки пішли у поле молотити колгоспний хліб, а мене залишили самого вдома. Раптом чую — щось так жалібно дзвенить і дзижчить, визираю у вікно — йде сліпий лірник, корбою крутить, перебирає пальцями, поруч малий хлопчина-поводир. Здається, я вийшов і дав їм чи не останню картоплину. Вони пішли далі, а попід тинами лежали мертві люди...»

1942 року пішов учитися, були на життєвому шляху — Іркутськ, Самарканд, Ленінград. Усього провів Опанас Заливаха під казенним дахом 22 роки — це період гуртожитків.
Живопису вчився спочатку в середній школі при Ленінградській академії мистецтв, яка була евакуйована в Самарканд, а з 1946-го — у Ленінградському державному інституті живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СРСР.
Він не був ні піонером, ні комсомольцем, був зовсім байдужий до політичної активності, навіть виявляв неповагу до неї, що призвело до виключення його з другого курсу інституту «за поведінку, недостойну радянського студента» — разом з іншими студентами не пішов на зустріч із кандидатом у депутати.
Позитивну характеристику заробляв на будівництві, але його відновили в інституті аж 1955 року (закінчив у 1960-му). Тим часом працював вантажником, закінчив художньо-педагогічне училище, працював у Художньому фонді Калінінграда. 1957 року Опанас Заливаха побував на практиці в Косові — і захотів бути українцем.
Після закінчення інституту його було направлено на роботу в Тюмень, у художній фонд, багато їздить по півночі, але буває і в Україні. У 1961-му в Тюмені влаштована його персональна виставка, брав участь і у зональній виставці в Новосибірську.
У грудні 1961 року Опанас Заливаха остаточно перебирається в Україну, вступає до Івано-Франківського обласного товариства художників. У травні 1962 року відбулася його персональна виставка. Однак тривала вона лише тиждень. Її закрили партійні органи за те, що «в представлених роботах немає світлих оптимістичних героїв будівництва світлого майбутнього».
Восени 1962-го Заливаха ближче знайомиться з інтелігенцією Києва. Часто гостює у Клубі Творчої Молоді (КТМ). Великий вплив на нього справили Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Іван Драч, брати Михайло і Богдан Горині, В’ячеслав Чорновіл, Олена Антонів, Веніамін Кушнір. За словами Опанаса Заливахи, завдяки їм він зрозумів суть «московської імперії».
У 1964 році до ювілею Т. Шевченка Опанас Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів — як «націоналістичний».
Після цього за ним почали активно стежити кадебісти. Майстерні він не мав, жив упроголодь на горищі, у складі костелу. Щойно одержав однокімнатну квартиру, як 27 серпня 1965 року, з першою хвилею арештів шістдесятників, Опанас Заливаха був заарештований.
У березні 1966-го на закритому судовому засіданні він був засуджений до 5 років таборів суворого режиму за ч.1 ст. 62 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда»). Покарання відбував у таборі № 11, що на ст. Явас, Мордовія. Працював вантажником, потім кочегаром. Малювати забороняли.
У результаті численних протестів Опанаса Заливахи та інших в’язнів йому запропонували оформляти табірні гасла, наприклад: «На свободу — с чистой совестью!» Тоді він взявся за малу графіку — екслібриси, листівки. Усі роботи при обшуках вилучалися і, за словами адміністрації, знищувалися. Так пропало понад 200 робіт художника.
Після звільнення Опанас Заливаха працював креслярем у побуткомбінаті. Разом із Софією Караффою-Корбут створив низку проектів у видавництвах «Веселка» та «Каменяр». Результативно працює у станковому мистецтві. Стрімко еволюціонує до асоціативного осмислення образу. У 80-х експериментує в царині станкової та монументальної пластики. Створює дизайнерські проекти інтер’єрного оформлення (кафе «Медівня», ресторан «Білий камінь», кафе «Молочне»). У 1987 році Опанас Іванович став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Оформляє обкладинку журналу «Український вісник».
1988 року, після багаторічних заборон, було влаштовано персональні виставки Опанаса Заливахи в Івано-Франківську, Львові, а 1989-го — у Музеї Т. Шевченка в Києві і вже згодом — у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку. Опанас Заливаха — лауреат премії імені Василя Стуса 1989-го та Національної премії імені Тараса Шевченка 1995 року.
Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, Опанас Заливаха був загальновизнаним видатним представником української культури.
А його слова-заповіт: «Все можна взяти в чужинця, окрім віри. Віра, взята у чужинця, губить» ніколи не втратять актуальності.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».