Санчес став прем’єром цілком несподівано. Після того як у червні минулого року суд у Мадриді засудив за участь у великій корупційній афері колишніх членів правлячої тоді правої Народної партії та афілійованих із нею бізнесменів, керівник соціалістів зненацька поставив на голосування вотум недовіри до правлячого вже сім років уряду Маріано Рахоя.
Майже ніхто не вірив в успіх включно зі співпрацівниками лівого політика, але Санчес протягом однієї ночі зібрав достатню кількість малих союзників, у тому числі ключових: дві каталонські партії сепаратистського спрямування.
З того часу він став їхнім політичним заручником: у 350-особовому парламенті він має всього 84 депутати. Жодний інший уряд в історії іспанської демократії не мав такої слабкої підтримки.
У всіх ключових голосуваннях він мусив розраховувати на каталонців. Хоча він пропонував їм більшу автономію, ніж нині є, але представники бунтівної провінції вперто прагнули до розмов про незалежність.
Вони запропонували, щоб у переговорах Мадрид — Барселона брав участь міжнародний посередник (це має легітимізувати ствердження, що Каталонія є окремою державою), прагнули також легального референдуму у справі самоствердження.
Для Санчеса це було би політичним самогубством, тому він категорично відмовив. Натомість каталонці відмовили взамін у підтримці державного бюджету. Прем’єр не мав іншого вибору, як оголосити дострокові вибори.
За два дні до цієї поразки менше ніж за кілометр від парламенту розпочався найважливіший в історії іспанської демократії судовий процес. На лаві підсудних сидять 12 осіб, у тому числі віце-прем’єр уряду у Барселоні Оріоль Жунгуерас, три міністри, голова місцевого парламенту, а також керівники місцевих культурних організацій.
Тобто найважливіші люди з грона організаторів референдуму про незалежність у Каталонії 1 жовтня 2017 року (90% серед них проголосували за самостійність).
Плебісцит був порушенням іспанського законодавства, тому прокуратура звинувачує його організаторів у заколоті проти держави, недотриманні щодо рішень судів та у розтраті публічних фінансів — за перше, найважливіше з цих звинувачень, загрожує 25 років ув’язнення.
Серед підсудних бракує Карлеса Пучдемона. Каталонський прем’єр утік до Бельгії того самого дня, коли іспанський генеральний прокурор оголосив про переслідування організаторів плебісциту.
Донині він переховується за кордоном, подібно, як і шість інших політиків, прихильників незалежності. Натомість у Барселоні править повністю залежний від нього колишній страховий агент і видавець книжок Куім Торра.
На процесі акредитувалися 600 журналістів зі 170 різних медіа, а свідчити будуть 500 свідків, у тому числі колишній прем’єр Рахой і нинішній мер Барселони Ада Колау.
Незважаючи на те, чи засідання завершаться до кінця травня (так хоче прокуратура), чи радше липня (як прогнозує захист), вони неодмінно вплинуть на виборчу кампанію. А ця остання буде крутитися навколо каталонського питання.
Опитування показують, що виграють соціалісти Санчеса. Але парламент буде настільки подрібнений, що лівиця, очевидно, не зможе створити правлячу коаліцію.
Уряд може бути створений спільними зусиллями правої Народної партії, трохи менше консервативних «Сьюдаданос» (Ciudadanos) та майже фашистського Vox. Усі три угруповання кілька місяців будують свою популярність на запереченні вимог каталонців надати їм незалежність.
У виборчій кампанії народники будуть нагадувати, що це вони заборонили і регіональну автономію і привели до процесу століття. «Сьюдаданос» не дадуть забути, що під час цих подій вони найголосніше вимагали розправи з Барселоною, а крайня правиця здобуде капітал на тому, що її два правники діють як додаткові обвинувачі.
Це саме Vox буде моральним переможцем виборів, які наближаються. Ще донедавна Іспанія була єдиною великою європейською країною, в якій понад четверть століття виборчого порогу не подолала жодна профашистська партія популістів.
Але Vox (зокрема, закликає до депортації іммігрантів, заборони абортів, делегалізації гомосексуальних «подружжів» і т. п.) впіймав вітер у свої вітрила, коли каталонський референдум привів до першого від смерті Франко зростання націоналізму.
На грудневих місцевих виборах в Андалузії партія несподівано отримала 11% голосів. Опитування показують, що подібний результат партія може отримати на загальнонаціональному голосуванні.
Одним з останніх політичних рішень Санчеса стала ексгумація останків Франко з монументальної усипальниці у Долині полеглих — це має відбутися протягом найближчих двох тижнів. Для останків фашистського диктатора це поганий час, але для спадкоємців його ідеї — найкращий від дня його смерті.
Євген ПЕТРЕНКО
