У 1990 році представник Старшого жузу Нурсултан Назарбаєв спромігся залагодити конфронтацію, адже вона розпочалася з протестів проти призначення у грудні 1986 року на посаду керівника республіканської Компартії ставленика Кремля Колбіна. Утім, Назарбаєву вдалося втримати хисткий баланс етнополітичної стабільності між казахами, росіянами та представниками інших етнічних меншин.
Заради цього довелося переносити столицю з Алма-Ати, яка є «вотчиною» Старшого жузу, до Акмоли, яка розташована на землі Молодшого жузу. Нова столиця була названа Астана, що також дало можливість надійніше у політичному сенсі контролювати регіон Північного Казахстану, де живуть етнічні росіяни.
Більшу частину президентства Назарбаєв був вимушений балансувати між центрами впливу: Росією, Китаєм, США та Євросоюзом. Такий курс навіть дав можливість перевести казахську писемність із кирилиці на латиницю.
У галузі ринкових перетворень було запроваджено надійні гарантії захисту приватної власності. Зокрема, корпоративні конфлікти за рішенням Назарбаєва в Казахстані вирішує Лондонський арбітражний суд, що виключає можливість корупції.
Частина представників казахської опозиції, які перебувають в еміграції, вважає, що політичну операцію відходу з вершини влади Назарбаєв був вимушений прискорити, зважаючи на важку онкологічну хворобу.
Інші переконані, що таким чином він спробував нейтралізувати втому казахів від незмінної першої особи на тлі загострення соціально-економічних проблем.
Зрештою, готуючись до відставки, Назарбаєв змінив Конституцію Казахстану, наділивши великими повноваженнями Раду національної безпеки. Він після відставки її очолив та залишився лідером правлячої партії «Нур-Отан».
Крім того, виконуючим обов’язки президента став колишній спікер сенату, відомий казахський дипломат Касим-Жормарт Токаєв, а на чолі сенату стала старша дочка Назарбаєва — Даріга.
Тобто фактично вибудовано баланс стримувань і противаг, які дадуть можливість Казахстану за існуючої перехідної політичної конфігурації влади підготуватися до чергових президентських виборів, запланованих на квітень 2020 року.
Звичайно, існують як внутрішні, так і зовнішні фактори дестабілізації. Поточний рік розпочався зі стихійних акцій соціального протесту у різних містах Казахстану. Якщо їх не вдасться нейтралізувати, може стати реальністю подальша дестабілізація.
Зміна керівництва багатого на сировинні ресурси Казахстану, безумовно, загострить зовнішньополітичну конкуренцію за впливи.
Частина казахських націоналістів в останні роки президентства Назарбаєва звинувачувала його у потуранні «повзучій китаїзації». Неспокійною є ситуація в російськомовних регіонах на Півночі Казахстану. Але найбільші загрози пов’язані з можливим просуванням на територію Казахстану екстремістських ісламістів.
Тож новій казахській владі за пильної уваги першого президента є чим зайнятись і від ефективності її дій залежатиме не тільки доля нового президента, а й курс розвитку Казахстану.