Зустріч у Ханої була необхідною передусім для Трампа. Він опинився під потужним політичним тиском із боку опозиції у палаті громад, де демократи продовжують блокувати його проект побудови прикордонної стіни з Мексикою та ініціювали додаткові розслідування щодо зв’язків Трампа з Росією й незаконної бізнесової діяльності.
На цьому тлі ханойська зустріч із північнокорейським диктатором видавалася нагодою не тільки змінити інформаційний порядок денний у Вашингтоні, а й домогтися вагомих результатів.
Проте дипломатичного дива не сталося. Власне, його не було й після минулорічної першої зустрічі двох лідерів у Сінгапурі. Відтоді позиція Кіма не змінилася. Він наполягає на остаточному знятті економічних санкцій із КНДР в обмін на поетапне скорочення ядерного потенціалу Північної Кореї.
Натомість Трамп хоче домогтися безумовної відмови Північної Кореї від ядерної зброї, не даючи при цьому ані гарантій безпеки КНДР, ані знімаючи в повному обсязі економічних санкцій.
Звичайно, непоступливість КНДР також обумовлена політичною та економічною підтримкою з боку Китаю. У Пекіні продовжують вважати північнокорейський режим важливим важелем, який балансує сили в Азії.
Усі великі держави регіону продовжують гонку озброєнь. Зокрема, Японія анонсувала реалізацію проекту створення власної флотилії авіаносців. Це цікаво з точки зору спроб японсько-російського замирення на основі повернення Токіо чотирьох спірних островів в обмін на проникнення японського капіталу на російський Далекий Схід.
Але Китай, звичайно, має власні плани у цьому регіоні, тому Пекін готовий мотивувати північнокорейський режим до балансування на межі холодної війни із США та Японією. Тож за результатами ханойських переговорів усі сторони залишилися при своїх інтересах, зіткнення яких продовжує загрожувати міжнародній безпеці.