Після цього індійські військово-повітряні сили підтягли у зону конфлікту новіші російські літаки «Су-30», які вступили у повітряний бій із пакистанськими американського виробництва «Ф-15».
Зіткнення наочно показало слабкі сторони пакистанських військово-повітряних сил. Головна їхня проблема навіть не у кількісній перевазі індійських військових літаків, а у повній технічній несумісності між окремими пакистанськими військовими літаками.
Після запровадження у 1990 році американських санкцій проти Пакистану у відповідь на розробку атомної бомби Ісламабад був вимушений розширити військово-технічну співпрацю з Китаєм.
Але військові літаки китайського або російського виробництва цілком несумісні (за електронним начинням і системою впізнання «свій-чужий») із літаками американського виробництва. Власне, два бойових зіткнення у небі Кашміру це переконливо довели.
У підсумку пакистанські військові віддали ініціативу прем’єр-міністру Імрану Хану, який «дав можливість» китайській та російській дипломатії вмовити себе сісти за стіл переговорів з Індією.
Імран Хан докладає максимум зусиль, аби вивести Пакистан із міжнародної ізоляції та мінімізувати вплив військових на світську політику. Тому масштабна війна з Індією абсолютно суперечила би такому стратегічному курсу.
Індійська сторона також не виявила великого бажання нагнітати напруження на лінії зіткнення з Пакистаном. Неминуче збільшення військових витрат у такому випадку також могло загрожувати реформаторському курсу індійського прем’єр-міністра Нарендри Моді.
Він вступив у жорсткий конфлікт з опозиційним Індійським національним конгресом, тому вирішив не давати своєму опонентові Рахулові Ганді зайвої нагоди звинувачувати себе у безвідповідальному політичному курсі на міжнародній арені.
У підсумку Пакистан передав Індії полоненого пілота. Після цього Делі та Ісламабад на хвилі позитивної інерції навіть урегулювали застарілий конфлікт переміщення людей і товарів на ще одній спірній території, дотичній до штату Пенджаб.
Зрештою, аналітики звертають увагу на об’єктивну зацікавленість властей Індії і Пакистану вирішити нарешті кашмірський конфлікт на основі фактичного визнання справ.
Понад сім десятиліть кашмірського конфлікту сприяли тому, що по обидва боки розділеного Кашміру визріває бажання домагатися незалежності для Кашміру як від Індії, так і від Пакистану.
Китай також закликає Делі та Ісламабад визнати офіційно за державний кордон лінію поділу Кашміру і замиритися на цій основі. Фактор наявності атомної зброї в обох країнах Південної Азії робить неможливою навіть «обмежену» війну з використанням звичайних видів зброї. Але врегулювання індійсько-пакистанського конфлікту вимагає додаткових тривалих дипломатичних зусиль та доброї волі конфліктуючих сторін.