А це означає, що Путін не переконав співрозмовників у своїй правоті і антиросійські санкції у передбачуваному майбутньому збережуться.
Виникає запитання: що далі? Московський Центр Карнегі, коментуючи російську аферу з кримськими «диверсантами», вважає, що за її допомогою Кремль відкрив собі дорогу до будьякого варіанта вирішення конфлікту з Україною, але за власними правилами. Кремль організував провокацію, яку можна визнати casus belli — приводом для початку війни.
Наприкінці серпня відбулася чергова «несподівана» перевірка бойової готовності. Тривога, оголошена Путіним, стосувалася Західного, Центрального і Південного військових округів та Північного, Балтійського, Чорноморського флотів і Каспійської флотилії. У маневрах взяли участь понад 100 тисяч військовиків.
Військовий експерт Павло Фельгенгауер звернув увагу, що подібна перевірка не мала б сенсу без фактичного наміру використання армії для військової ескалації, оцінюючи її шанси у пропорції 50:50, а це дуже висока ймовірність. Все залежить від політичного рішення Кремля — тим більше що оперативні з’єднання, які вийшли з казарм, були сформовані у комбіновані ударні групи на стратегічних напрямках.
Нинішні «несподівані» маневри характеризували кілька деталей, які варто навести. Північнозахідне і західне угруповання імітували оборонні дії від нападу на власну територію у прикордонній зоні. Південнозахідне і південне угруповання виконували комбіноване десантування з участю спецназу, сухопутних і морських частини під щільною авіаційною «парасолькою».
Особливістю маневрів була повна мобілізація логістики, тобто всебічного забезпечення військ — включно з фінансовоплатіжною частиною. До навчань, особливо в Криму, а також у центральних і південних областях було залучено цивільну адміністрацію, частини цивільної оборони і систему медичного порятунку. Які висновки випливають з таких маневрів? Експерти вважають, що Росія підготувалася до війни з Україною.
На перший погляд Росія перебуває у сприятливій міжнародній ситуації. Європа вгинається під тягарем внутрішніх проблем, починаючи від Брексіту і фінансової й міграційної криз та закінчуючи тероризмом. У США триває президентська виборча кампанія, яка повністю поглинула увагу тамтешнього політикуму і влади.
У російських елітах існує переконання, що перебіг української трансформації, а особливо незадовільні темпи реформ викликають усе більше розчарування суспільства. Одне слово, Україна нібито розпадається зсередини і нема нічого простішого, ніж довести до внутрішньої кризи шляхом військової ескалації.
У цьому контексті Фельгенгауер говорить, що метою російського удару зовсім не мусить бути окупація. Російська армія покликана завдати Україні якнайболіснішої військової поразки, що має викликати шок у суспільстві і змете нинішні еліти зі сцени, замінивши їх проросійськими елементами.
Таке припущення не позбавлене сенсу, бо проблема Москви у відносинах із Заходом зникне, якщо Європа, поставлена перед фактом падіння України, попросить Росію про співпрацю. Євросоюз тоді сам скасує економічні санкції в ім’я власної безпеки.
Нині принциповим є питання, чи Путін уникне спокуси військової агресії? Це стане зрозуміло скоро, не пізніше середини жовтня, напередодні осіннього бездоріжжя.
Черговою проблемою є форма євроатлантичної відповіді на можливу агресію. У публічному просторі з’явилась інформація, що Держдепартамент серйозно зважається на можливість російського нападу на Україну і в серпні провів з цього питання відповідні консультації з британськими, французькими, німецькими і польськими партнерами.
Його деталі залишаються невідомими, хоча нескладно зрозуміти, що вони стосуються акцій з оборони НАТО і економічних інтересів усієї західної спільноти. Відкритим питанням залишається збройна підтримка України, про що Київ просить безрезультатно два роки, але рішення Конгресу США, прийняте тиждень тому, змінює ситуацію.
Проте всі політичні цілі, які Росія може досягти військовою силою, вона може досягти і так, навіть без будьякої власної участі: 2016–2017 роки можуть змінити антиросійську політичну конфігурацію як в Європі, так і в США, якщо на чергових виборах у Франції, Німеччині й Італії до влади прийдуть дружні до Кремля політичні сили.
Втім, існує одна, але величезна проблема — стан російської економіки, а особливо фінансів. Вже відомо, що у 2017 році вичерпаються бюджетні ресурси, від яких залежить регулярність виплати пенсій і зарплат. А це практично єдині питання, які турбують простого росіянина і можуть привести до загального незадоволення.
Тому напружування військових м’язів належить трактувати радше як політичну стратегію Кремля. Справжнім адресатом військових погроз Україні є Захід, який, за задумом Путіна, має змусити Київ врахувати російські інтереси і реалізувати Мінські домовленості за кремлівськими інтерпретаціями. Зважаючи на це, Москва, очевидно, утримається від поспішних військових кроків.
Євген ПЕТРЕНКО