А у березні 2015 року в далекому від Полтави індійському місті Нашик, де проходив VII Міжнародний фестиваль документальних фільмів, уперше взяли участь й українські майстри короткометражних стрічок зі своїми сімома фільмами.
До речі, всі їхні автори були з Полтавщини. З Індії директор полтавського кінофестивалю «Полтава-Док» Олександр Калашник повернувся не з порожніми руками. Одна з документальних стрічок полтавців, які конкурували на Міжнародному фестивалі з роботами маститих світових документалістів, отримала визнання і її автора було нагороджено Почесним дипломом.
Перші успіхи окрилили полтавських ентузіастів. «Полтава-ДОК» поступово завойовував свого глядача, а участь у щорічному кінофестивалі екологічного документального кіно, який традиційно почав проходити у Полтаві, брали все більше і більше українських кінодокументалістів.
От і цьогорічний VII Всеукраїнський екологічний фестиваль документального кіно «Полтава-ДОК», який проходив в обласному центрі 24–25 вересня, за словами його директора О. Калашника, зібрав доволі пристойну кількість учасників — майже 30 авторів документальних фільмів. Вони привезли до Полтави 40 фільмів, які конкурували у номінаціях «Людина та природа» і «Мистецтво жити». Кілька короткометражок демонстрували поза конкурсом.
Як водиться, перед початком кінофестивалю його організатор і директор О. Калашник провів прес-конференцію. Саме там журналісти і дізналися, що Полтава востаннє приймає українських кінодокументалістів. Вийшло ніби в той приказці: почали за здоров’я, а закінчили за упокій. Причини, через які полтавський кінофестиваль припиняє своє існування, банальна: у його організаторів бракує грошей на організацію заходу всеукраїнського рівня.
О. Калашник зізнався, що більше не може утримувати Всеукраїнський фестиваль за гроші з власної пенсії, а інших джерел фінансування за роки існування екологічного кінофестивалю так і не вдалося відшукати. Цьогорічний фестиваль його директор наважився почати, маючи на рахунку всього... шість гривень. Й ті, що залишилися ще з минулого року.
Сповідь директора кінофестивалю перед журналістами вкотре продемонструвала те, з якими перешкодами доводиться стикатися в нашій країні творчим людям, у проектах яких немає комерційної складової. Привабливість таких проектів для вітчизняних можновладців і тих, кого називають спонсорами, фактично дорівнює нулю. Тобто діє принцип: немає зиску, не варто викидати гроші за вітром.
Посадовці не хочуть обтяжувати себе клопотами, зокрема щодо відродження на державному рівні аматорського документального кіно. Не бачать сенсу в цьому навіть ті, хто за своїми службовими обов’язками покликаний дбати про розвиток української культури.
У 2010 році, коли О. Калашник із групою полтавських ентузіастів тільки-но починали свій проект, він об’їхав майже всі області України з метою ознайомлення з вітчизняною кінодокументалістикою. І дійшов висновку, що аматорського документального кіно на той час в країні не існувало.
У регіонах діяли розрізненні осередки документалістів-аматорів, котрі, аби вижити і творити, долали силу-силенну проблем. Перш за все — фінансових, щоб бодай якось відродити цей жанр. І все ж завдяки цим ентузіастам в Україні було започатковано проведення кінофестивалів документального кіно, які з роками набули популярності. Не став винятком у цьому сенсі і Полтавський екологічний кінофестиваль.
За словами директора «Полтава-ДОК», він, організовуючи нинішній кінофестиваль, оббивав пороги багатьох чиновницьких кабінетів. Від міського рівня до столичного. У Полтавській міськраді грошей не дали. Але таки допомогли, дозволивши провести фестиваль у Палаці дозвілля «Листопад» без сплати за оренду. Крім того, на сайті міськради розмітили оголошення про фестиваль.
Обласна влада прохолодно поставилася до ідеї проведення Всеукраїнського кінофестивалю екологічного документального кіно і не долучилася до його організації. Хоча, як зазначив О. Калашник, раніше «Полтава-ДОК» потрапив у список з десяти неприбуткових громадських організацій, яким з обласного бюджету на їхню підтримку виділили гроші. Але отримати ті 20 тисяч гривень він не зміг через бюрократичні перепони.
Дивує організатора фестивалю позиція урядовців. Розпочинаючи роботу з підготовки «Полтава-ДОК-2016», О. Калашник зв’язувався з чиновниками Мінекології і Мінкульту, наївно розраховуючи на їхню підтримку. Екологи ідею проведення в Полтаві чергового Всеукраїнського екологічного фестивалю документальних фільмів схвалили, але підтримати матеріально відмовилися.
Мовляв, й були б раді, але відповідна постанова Кабміну А. Яценюка забороняє виділяти гроші на будь-які заходи, крім безпосередньо міністерських. Правда, міністерство таки виступило інформаційним спонсором кінофестивалю. Натомість столичні «культуристи» відповіли, що нічим зарадити кінодокументалістам не можуть.
Українська кінодокументалістика, говорили на фестивалі у Полтаві, сьогодні переживає далеко не кращі часи. Якщо вже розкручені вітчизняні майстри документального екрана ще мають якусь фінансову підтримку бодай не від держави, то від спонсорів, кінодокументалісти-аматори ж, котрі так само прагнуть донести до масового глядача проблеми суспільства, практично вимушені розв’язувати всі свої проблеми самі.
Державницької політики відносно тих, хто за допомогою відеокамери намагається писати історію країни у вільний від роботи час та власним коштом, поки що не простежується. Втім, останнім часом документальними фільмами стали цікавитися провідні українські телеканали, які замовляють для себе фільми на соціально затребувану тематику.
У цьому сенсі слушними здаються думки щодо перспектив подальшого розвитку аматорського документального кіно в Україні самих учасників VII Всеукраїнського екологічного фестивалю документального кіно «Полтава-ДОК», якими вони поділилися з кореспондентом «ДУ».
Так, полтавець Артур Ароян, молодий архітектор, учасник і лауреат уже кількох кінофестивалів документального кіно, в тому числі міжнародного, вважає, що аматори-документалісти в Україні справді переживають не кращі часи для творчості. Хоча, зазначає він, їхній професійний рівень та вміння подати глядачам головну ідею своїх фільмів із року в рік помітно поліпшується.
Молодий кінодокументаліст переконаний, що в українського кіно непогані перспективи. Свідчення того — недавня успішна прем’єра в Полтаві документального фільму «Російський дятел», який викликав великий інтерес і однозначно підкреслив, що документальне кіно в нас зміцнює позиції. Правда, цей фільм створювався професіоналами за участю колег з Великобританії та США, але ж професіоналізм теж приходить з досвідом.
* * *
VII Всеукраїнський екологічний фестиваль документального кіно «Полтава-ДОК» завершився нагородженням переможців. За два дні роботи фестивалю сотні полтавців передивилися документальні стрічки, долучилися до спільноти тих, хто вважає документальне кіно серйозним мистецтвом.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ м. Полтава