Тим не менше влада навіть у випадку цієї позбавленої реального значення інституції за кожним разом послідовно блокувала можливість здобуття мандатів будьяким кандидатом опозиції. Можемо стверджувати, що кожного разу результат виборів не був вираженням реальних настрої громадян, а наслідком свідомої політики влади, що прагнула до збереження повного контролю не тільки над самим виборчим процесом, а й над визначенням результатів голосування.
До складу окружних виборчих комісій включено лише 10% осіб, заявлених демократичними силами, що дало опозиції в сумі 0,08% складу комісій. У результаті підрахунок голосів знову залишився непрозорим для спостерігачів.
Важливим інструментом виборчих маніпуляцій є дострокове голосування, яке відбувалося протягом п’яти днів до дня голосування. Офіційно влада коментує це рішення як полегшення для громадян, завдяки якому можуть вибрати вигідний для себе момент голосування у зв’язку, наприклад, із виїздом на «дачу».
Насправді ж режим використовує цей прийом для тиску на окремі суспільні групи, залежні від влади (студенти, пацієнти лікарень, в’язні, працівники державних установ), спонукаючи до участі в голосуванні.
І міжнародні, і місцеві спостерігачі не мали підстав для визнання виборів вільними і демократичними: у представленій 12 вересня оцінці ОБСЄ названо ті самі зауваження, які вже оголошувалися під час багатьох попередніх виборів.
Вони були такими: занадто часте перешкоджання роботі спостерігачів, обмеження участі опозиції у виборчих комісіях, нерівний доступ до медіа для всіх кандидатів та відсутність централізованого загальнонаціонального реєстру виборців.
Також загальною практикою було завищення (навіть на десятки відсотків) виборчої активності, щоб подолати обов’язковий поріг 50% і одночасно створити враження високої мобілізації суспільства.
За офіційними даними, активність виборців становила 74,8% і була наближена до рівня, досягнутого на попередніх парламентських виборах у 2012 році. На думку незалежних спостерігачів, у багатьох округах з огляду на низьку активність голосування мало бути оголошене недійсним, а в інших опозиційні кандидати могли отримати підтримку, достатню для здобуття мандата. Численними були також випадки усування з виборчих дільниць занадто допитливих журналістів і місцевих спостерігачів.
Зберігаючи повний контроль за цьогорічним виборчим процесом, білоруська влада одночасно старалася створити певні ознаки лібералізації. Ще в лютому цього року при ЦВК була сформована спеціальна експертна група, яка мала підготувати реформу виборчої системи. Але поки що результатом її роботи стали лише кілька дрібних процедурних змін, які жодним чином не стосуються зауважень, висловлених експертами ОБСЄ.
Влада утрималася від застосування репресій, що з певністю полегшувала відсутність масових демонстрацій опозиції під час або відразу після закінчення голосування. 12 вересня в центрі Мінська відбулася лише невелика маніфестація, яку організували опозиційні лідери Микола Статкевич і Володимир Нєкляєв.
Але головним елементом цієї гри ілюзій був допуск у парламент Альони Анісім — заступника голови Товариства білоруської мови та Ганни Канапацької — кандидата від опозиційної Об’єднаної громадянської партії. Вперше за останні 20 років у білоруському парламенті будуть депутати зпоза системи влади, що буде представлене Мінськом як прояв демократизації.
Створення білоруською владою ілюзії демократії є елементом діалогу з ЄС, відновленого після скасування санкцій щодо Білорусі 15 лютого поточного року. Мінськ розраховує на подальший розвиток співпраці, особливо на прискорення переговорів із МВФ щодо нової стабілізаційної програми на суму 3 мільярди доларів.
У зв’язку зі зниженням доходів від експорту (у І півріччі ц. р. зменшились аж на 3 мільярди доларів), низьких валютних резервів (1 вересня ц. р. становили лише 4,7 мільярда доларів) та цьогорічного погашення закордонних боргів у розмірі 3,4 мільярда доларів отримання фінансової підтримки МВФ буде мати велике значення для стабілізації білоруської економіки, яка сильно потерпає від кризи.
Білоруська опозиція, як і на попередніх парламентських виборах у 2012 році, приступила до виборчої кампанії поділеною і розколотою. Кожне угруповання вело власну агітацію на основі своєї програми і групи кандидатів. Координація дій відбувалася лише в рамках так званої правоцентристської коаліції.
Цьогорічні вибори поглибили існуючі протиріччя в опозиції. Попри відсутність довіри між окремими угрупованнями більшість опозиційних кандидатів уникали, однак, взаємних звинувачень і негативних коментарів.
У нинішніх умовах допуск до парламентської трибуни представника опозиції не загрожує стабільності авторитарної системи влади. Більше того — опозиція опинилась у двозначній і складній ситуації: вона мусить поєднати критику недемократичності виборів з присутністю свого представника у нижній палаті парламенту. На цьому тлі може дійти до поглиблення і так уже серйозних розколів у таборі демократичних сил.
Євген ПЕТРЕНКО