Але Джеремі Корбін і надалі користується великою підтримкою серед рядових членів Партії праці, що — як показують результати проведеного опитування — може проявитись у збереженні ним крісла голови партії, хоча він має набагато меншу підтримку, ніж опонент в опитуваннях, які охоплюють усе британське суспільство, а не тільки членів партії, яка перебуває нині в опозиції. Отож Корбін може стати кандидатом на посаду прем’єра після виборів у 2020 році, якби їх виграла Партія праці.
Зовні може здаватися, що вибори у 2020 році — це далека перспектива, але описаний вище сценарій є черговим доказом поширеного у західних країнах зростання популярності радикальних партій, які відверто ставлять під сумнів трансатлантичну архітектуру безпеки.
Джеремі Корбін, відверто ставлячи зобов’язання НАТО під сумнів, приєднався до тих політиків, серед яких, наприклад, республіканський кандидат на посаду президента США, чи лідер французького Національного фронту Марін Ле Пен, а також ближча до Корбіна німецька Ді Лінке (посткомуністична лівиця). Проти НАТО виступають особи, часто з радикально різними поглядами, спільним знаменником яких є бажання зміни нинішнього суспільнополітичного порядку.
Економічна криза і помилки, які здійснювали провідні політики, спричинили зростання популярності радикалів за кошт «традиційних» політиків, і останніх почали вважати слабкими і некомпетентними.
Доказом є популярність Корбіна серед прихильників Партії праці, хоча багато її політиків нині підтримують активну участь Великобританії у трансатлантичних структурах та збереження стратегічної атомної зброї. Обрання крайньої лівиці чи правиці може привести до значного погіршення ситуації в галузі безпеки.
Адміністрація Барака Обами, яка протягом багатьох років скорочувала збройні сили і прагнула до «ресету» з Росією, разом з державами НАТО, які також здійснювали подібне і навіть масштабніше скорочення, змогла розробити політику стримування агресивних дій Москви. Зміцнена військова присутність у ЦентральноСхідній Європі, запроваджено секторальні санкції щодо російської економіки — щоправда, лише після введення російських військ у Донбас, а не після анексії Криму.
Масштаб цих заходів, очевидно, не є достатнім, особливо коли йдеться про здатність діяти у конфлікті великої інтенсивності і який вимагає подальшого вдосконалення. Але дуже ймовірно, що без названих заходів загроза з боку Москви була б набагато більшою.
Після захоплення російськими військами Криму держави ЄС підготували пакет санкцій, однак керівники країн, які безпосередньо не межують з Росією, сигналізували, що не вводитимуть економічні санкції проти Москви, але будуть до цього змушені, якщо вона введе війська у Східну Україну. Наразі вдалось уникнути повномасштабного конфлікту чи захоплення більшої частини території України — завдяки опору української армії, а також діям міжнародної спільноти, яка підвищила ціну агресії завдяки санкціям.
Одночасно розроблено заходи зі зміцнення членів НАТО у ЦентральноСхідній Європі, які значно поліпшили їхню безпеку. Дуже істотним елементом політики стримування агресивних дій Росії вважається єдність усіх країн Північноатлантичного альянсу. Вона автоматично піднімає ціну потенційної агресії Росії (не тільки військову, а й економічну). І ця єдність, не без проблем, але зберігається нинішніми керівниками США, Німеччини, Великобританії і Франції.
Тому одну з найбільших загроз становлять політики, які прагнуть до радикальних змін і ослаблення нинішньої архітектури безпеки. Москва нині повністю усвідомлює такий сценарій і відверто підтримує радикальні середовища — як праві, так і ліві.
Це проявляється у зв’язках певних осіб з Кремлем, але також і способом висвітлення дій радикальних політиків у медіа типу Russia Today, які підтримують осіб із такими діаметральними поглядами, як Дональд Трамп і Джеремі Корбін.
Усі зазначені політики, як і Москва, прагнуть до зміни «системи». Пам’ятаймо, що основоположною метою Москви залишається руйнування єдності Заходу. Реакція НАТО і ЄС з її точки зору завжди більш небезпечна, ніж можливості двостороннього вирішення справ з окремими державами. За таких умов Росія мала б можливість тиснути на менші держави і навіть застосовувати військову силу без реакції союзної оборонної системи, а іншим, схильним до «співпраці», пропонувати «певну користь».
Зростання популярності радикальних партій дуже серйозно загрожує збереженню нинішньої архітектури безпеки, яка, незважаючи на існування багатьох проблем, суттєво зміцнена після вибуху кризи в Україні.
Реалізація «чорного» сценарію її ослаблення радикальними політиками цілком залежить від керівництва і суспільств західних держав. На це можуть вплинути також такі чинники, як коливання економічної кон’юнктури чи загроза з боку напливу іммігрантів. Це показує, наскільки широким є спектр загроз, що постали перед НАТО.
Євген ПЕТРЕНКО