Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Грудень 02, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Червень 2015 02:08

Британський євроскептицизм

Rate this item
(0 votes)

Од­ним із ре­зуль­та­тів не­дав­ньої ви­бор­чої кам­па­нії у Ве­ли­ко­бри­та­нії ста­ло рі­шен­ня про про­ве­ден­ня до кін­ця 2017 ро­ку ре­фе­рен­ду­му що­до пе­ре­бу­ван­ня у скла­ді Єв­ро­со­юзу (так зва­ний Брек­сіт). Як­що бри­тан­цям не вдасть­ся до­сяг­ти змін у функ­ціо­ну­ван­ні ЄС, то Спо­лу­че­не Ко­ро­лів­ство пе­ре­ста­не бу­ти йо­го чле­ном.

Критичне ставлення британців до Євросоюзу — це не новина: вони вже багато років один із найбільш євроскептичних народів у Євросоюзі.
Після Другої світової війни всі лондонські уряди ставилися до інтеграції щонайменше прохолодно. В обох найбільших угрупованнях — Консервативній і Лейбористській партіях — існували впливові фракції євроскептиків. Потепління на лінії Лондон — Брюссель почалося після приходу до влади Тоні Блера, який очолив лейбористський уряд у 1997 році. З того часу Лейбористська партія взяла однозначно проєвропейський курс.


Лондон приєднався до Європи, яка об’єднувалась, лише через двадцять три роки після початку процесу інтеграції. Формула співпраці в рамках європейської спільноти не подобалася британцям, які підтримували федералістську концепцію кооперації в рамках Ради Європи. Бажання уряду Великобританії вступити до ЄС у 1961 році було викликане економічним прагматизмом і представлено суспільству тодішнім урядом як необхідність.
На шляху Великобританії до європейської спільноти став Шарль де Голль: через французьке вето для початку переговорів про вступ Великобританії спочатку у 1963-му, а потім у 1967 році Великобританія приєдналася до структур ЄС лише у 1973 році.
Перші роки членства Великобританії підтвердили скептичне ставлення населення до поглиблення співпраці на старому континенті: референдум із питання припинення членства Лондона в ЄС здавався лише питанням часу. Остаточне рішення про проведення загального голосування на тему членства Великобританії стало результатом розпаду правлячої на той час Партії праці — ліве крило партії вимагало негайного припинення членства.
Референдуму передувало рішення уряду Гарольда Вільсона про проведення повторних переговорів про умови членства. Головною темою переговорів була величина британського внеску до спільного бюджету та спільна сільськогосподарська політика. Остаточно парламент підтримав нові умови членства, запропоновані європейською спільнотою.
Референдум відбувся 5 червня 1975 року. На запитання: «Чи вважаєш, що Сполучене Королівство повинно залишитись в європейській спільноті (спільному ринку)?» позитивно відповіли 67,2% британців. Хоча того разу перемогли євроентузіасти, позитивний результат голосування лише теоретично означав завершення дебатів на тему членства Великобританії в ЄС.
Прикладів євроскептичної поведінки Великобританії немало. Труднощі з ратифікацією Маастріхтського договору, який оголосив про створення Європейського Союзу, відмова від вступу в євро і шенгенську зони, особлива трактовка Договору з Ніцци — це лише окремі з них.
Тимчасове поліпшення відносин на лінії Лондон — Брюссель принесло правління Партії праці у 1997–2010 роках. Євроентузіасти Тоні Блер і його наступник Гордон Браун відверто заявляли про свою підтримку процесів інтеграції, зокрема розширення ЄС на держави Центрально-Східної Європи.
Але потепління у відносинах Лондон — Брюссель тривало недовго. Сигнал на повернення до політики євроскептицизму дав Девід Камерон, оголосивши, що «співпраця в Європейському Союзі пішла задалеко і у неправильному напрямку, а Великобританія потребує уряду, який відверто буде чинити опір будівництву європейської держави».
Острівне розташування Великобританії завжди впливало на своєрідну відсутність почуття приналежності до Європи. Історична політика «прекрасного відокремлення» (splendid isolation) проводиться з ХVІ століття і полягала у втручанні в європейські справи лише тоді, коли вони безпосередньо стосувалися Великобританії.
Стратегія ізоляції була тісно пов’язана з прагненням до утримання Великобританією рівноваги сил у світі, тобто діями, які запобігають виникненню в Європі нової супердержави. Гострий спротив Сполученого Королівства проти всіх спроб розширення співпраці в рамках європейської спільноти, яка у майбутньому могла привести до створення європейської супердержави, став якби продовженням довготривалої політики запобігання появі домінуючої над іншими потуги.
Хоча вибух Першої світової війни зруйнував британське бачення рівноваги сил, а участь цієї країни у військових діях на фронтах усього світу назавжди завершила ізоляцію Великобританії, вплив цих стратегій на політику Лондона помітний донині.

ВПЕРЕД, БРИТАНІЯ
Напередодні Другої світової війни Великобританія мала статус світової імперії — британські володіння розкинулися на четвертій частині земної кулі з 25% тодішнього населення. Переконані у власній силі британці не відчули потреби приєднання до Європи, яка об’єднувалася після Другої світової війни. Британці воліли зосередитися на дуже корисному торговельному обміні з колишніми колоніями — державами, що входили у склад Співдружності Націй (Commonwealth).
Варто додати, що важливим аргументом на користь стриманого ставлення до інтеграції було ставлення британців до Другої світової війни. Безпосереднім приводом початку процесу об’єднання Європи було усунення можливості повторення кошмару Другої світової війни. Для британців участь у переможній коаліції союзників була одним з останніх моментів слави Британської імперії. Цей момент донині у Британії шанують із незрозумілим для італійців чи французів пієтетом.
На ставлення британців до європейської інтеграції впливає також партнерство зі Сполученими Штатами. Виняткові відносини між державами були наслідком тісної співпраці обох держав на фронтах Другої світової війни. Вони тривають дотепер і проявляються у кооперації у військовій, економічній, політичній та культурній сферах.
Зв’язки британців з американцями досі формують ставлення Великобританії до Євросоюзу. Досить згадати участь британців у коаліції держав, що підтримували вторгнення в Ірак у 2003 році. Французько-німецький тандем рішуче засудив поведінку Великобританії. Частина європейських політиків знову почали називати британців «троянським конем Сполучених Штатів» (етикетка, видумана де Голлем). На думку дипломатів у Брюсселі, це доказ того, що трансатлантичні зв’язки виявилися для Лондона важливішими, ніж будівництво спільної Європи.

СУТНІСТЬ БРИТАНСТВА
Одним із цікавих приводів для зміцнення євроскептичної постави є сильне відчуття відмінності від європейських держав. Терміни «Європа» і «європейський» дуже часто вживаються британцями не тільки для означення зовнішнього суб’єкта, а й навіть чужого, невизначеного «закордону».
З іншого боку, елементом британської ідентичності є переконання у власній винятковості. Британці на загал задоволені способом функціонування своєї держави і вважають свою демократичну систему найкращою, як і рівень публічних послуг. Вони дуже не хочуть псування цієї системи втіленням законодавства Євросоюзу — це ще одне джерело євроскептицизму британців. Загрозу погіршення якості життя несе, на переконання багатьох британців, наплив іммігрантів з новоприйнятих держав Європейського Союзу.
Ксенофобія островитян знаходить своє відображення передовсім у медіа. Надто часто об’єднана Європа представлена в них як «французько-німецька змова» з метою обмеження суверенності британців, а Берлін і Париж — як «ненадійні партнери».
Описані елементи визначають британське ставлення до європейської інтеграції, але не вичерпують проблеми. Проте вони дозволяють пояснити, наскільки складним і багатоаспектним явищем є острівний євроскептицизм. Хоча результат референдуму у 2017 році залишається відкритим, вже нині можна вважати, що незалежно від результатів голосування британці залишаться народом євроскептиків.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».