Крім того, нейтральний статус мав сприяти розширенню можливостей для експорту туркменського газу. Два десятиліття практики політики нейтралітету дали підстави вважати, що не всі ці очікування втілились у життя. Звичайно, Туркменістан, посилаючись на нейтралітет, самоізолювався від «інтеграційних» процесів на пострадянському просторі, але російський «Газпром» зберіг значний контроль за видобутком і транспортуванням туркменського газу.
За цих обставин із зовнішніх інвесторів на туркменський газовий ринок пробився лише Китай. Причому впродовж 2005–2014 років «Газпром» послідовно зривав для України можливості отримання туркменської газової альтернативи російському газу.
Військово-політична нестабільність у сусідніх із Туркменістаном країнах не додає оптимізму потенційним іноземним інвесторам. Зокрема, у сусідньому Афганістані ситуація залишається непевною попри продовження присутності американських військ. Ще більше занепокоєння викликає тенденція до радикальної ісламізації Таджикистану, бо значна кількість таджиків приєдналася до загонів «Ісламської держави Іраку та Леванту».
Утримувати внутрішньополітичний баланс туркменським властям поки що вдається завдяки хисткому балансу інтересів між різними родоплемінними групами в середині туркменського суспільства. Завдяки цьому воно досі залишається більш закритим зовнішнім впливам, ніж будь-яка інша країна Центральної Азії. Тому нестабільність у Туркменістан може бути привнесена ісламістським підпіллям скоріше ззовні, аніж зсередини.
Багатий на енергетичні ресурси Туркменістан давно є ласим шматком як для транснаціональних енергетичних корпорацій включно із «Газпромом», так і для радикальних ісламістів. Останнім часом конкуренція за вплив на Туркменістан тільки посилюється. У цих специфічних зовнішньополітичних і внутрішньополітичних обставинах нейтралітет залишається для Туркменістану оптимальним варіантом вирішення стратегічних проблем. Інша справа, як довго він допомагатиме утримувати хисткий баланс впливів та інтересів навколо Туркменістану.
Андрій МАРТИНОВ
