Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Травень 28, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 10 Сiчень 2014 02:00

Казахстан: час стратегічних рішень

Rate this item
(0 votes)

Казахстан після проголошення незалежності у 1991 році прагне знайти своє місце на міжнародній арені. Віднедавна команда президента Нурсултана Назарбаєва намагається презентувати себе у регіоні як партнера у боротьбі з ісламським екстремізмом. Одночасно користається нагодою для загострення курсу у внутрішній політиці, особливо напруженій після розстрілу страйкуючих робітників у Жанаозені у грудні 2011 року. Ув’язнення лідера опозиції Володимира Козлова на сім із половиною років і продовження процесів проти представників незалежних медіа і громадських організацій становлять виклик для міжнародної спільноти, яка прагне до економічної співпраці з Астаною і збереження відносно ліберального курсу влади. 

Нафтове багатство

Казахстан залишається економічно найкраще розвинутою країною Центральної Азії. Останніми роками його ВВП зростав до 5%. Держава змогла уникнути наслідків глобальної кризи, яка зачепила всіх його сусідів.
За підрахунками міністерства енергетики США, Казахстан володіє восьмими у світі запасами нафти: 100 мільярдів барелів підтверджених резервів. Відкрите у 2000 році нафтове родовище Кашаган є найбільшим новим родовищем поза регіоном Близького Сходу. Ця країна потрапила до світових лідерів за запасами урану, золота, хрому, цинку та інших цінних металів, а також вугілля.
На відміну від сусідніх країн регіону, Казахстан у 90-х роках відкрив доступ до своїх запасів вуглеводнів (нафти і газу) закордонним концернам — переважно західним, у тому числі американським, а також китайським та російським.

Між Росією і Китаєм
Донедавна Казахстан був лідером інтеграційних процесів на пострадянському просторі, брав участь у більшості організованих росіянами спроб будівництва спільних економічних союзів із колишніми республіками. Зокрема, в ініційованому разом із Білоруссю у 2010 році Митному союзі. Казахстан не може мати поганих відносин із Росією з дуже простої причини: через цю країну Астана експортує на Захід свої природні багатства.
У 2010-х роках інтеграція Росії, Білорусі і Казахстану прискорилась. У 2015-му повинен запрацювати Євразійський союз. Однак підтримка Астаною амбіцій Москви має свої межі. Президент Назарбаєв однозначно відкинув концепцію Євразійського союзу як політичної організації. А правляча партія «Нур-Отан» проти утворення союзного парламенту. Символічною є обіцянка президента змінити алфавіт з кирилиці на латиницю у 2025 році, що дуже полегшить вихід країни за пострадянський простір і включення у глобальні процеси (приміром, Астана намагається вступити до СОТ).
Останні сигнали свідчать про чітко визначені Казахстаном червоні прапорці у закордонній політиці, за які він не збирається заходити. Казахстан буде поглиблювати зв’язки з північним сусідом, тільки якщо це не загрожуватиме його політичній незалежності. Астана має міцні козирі у розмовах із Росією.
Одним із них може бути перегляд засад користування космодромом Байконур, який після розпаду СРСР опинився на території Казахстану. Ця країна може також лякати переспрямуванням частини експорту нафти і газу до Китаю, щоправда, за рахунок відносин із Заходом, але без втрат для власного бюджету.
Сусідство з Китаєм — потужною економікою і найчисленнішою країною світу — з одного боку, штовхає в бік Росії, з іншого — створює зв’язок специфічного, локального характеру. Вступаючи до Митного союзу з Росією і Білоруссю, Казахстан розраховував на обмеження напливу дешевих китайських товарів.
Технічні та санітарні вимоги і правила, які діють на зовнішніх кордонах Євразійського економічного союзу, затримують частину спрямованого на експорт масового китайського виробництва. Разом із тим товари, які пройдуть, необов’язково залишаються у Казахстані, а потрапляють на великий спільний ринок із Росією і Білоруссю. Тому найменше вони загрожують казахстанському виробництву.
У великій грі, яка точиться у Центральній Азії, йдеться передовсім про казахстанську сировину. Пекін старається перетягнути пострадянські республіки у свою зону впливу. Перші спільні військові маневри відбулись у 2003 році у Казахстані, через рік після інспірованих подіями 11 вересня 2001 року декларацій про співпрацю у боротьбі з тероризмом. Пекін хотів би також допомоги Астани у боротьбі із сепаратизмом уйгурів у Сінцзяні. Казахстан межує з цією провінцією і є другим після Китаю анклавом уйгурської меншини, а також тилом для членів цієї етнічної групи з-за китайського кордону.
Для Казахстану Китай — це головний торговельний партнер, до того ж 10% китайського споживання нафти і газу походять звідси. Поставка здійснюється головним чином по збудованому у 2006 році потужному трубопроводу. Ця інвестиція, профінансована Китаєм, продовжила нитку від казахстанських родовищ із регіону Каспійського моря.

Дійсний і уявний тероризм
Хоча радикальні ісламські організації не новина для Центральної Азії (кільканадцять років там діє Ісламський рух Узбекистану — ІРУ), світське казахське суспільство не сприймає рухів, що базуються на релігії, особливо у радикальному вимірі. Тим не менше останніми роками спостерігається зростання релігійності серед молоді. З 2011 року у Казахстані відбуваються спорадичні акти тероризму, інспіровані радикальним ісламом. У Актюбінську у травні 2011 року стався перший теракт у цій країні.
З’явилися перші збройні групи з участю казахів: казахсько-афганська «Джунд аль-Каліфа» («Солдати халіфату») та «Союз джихаду». З того часу у терактах загинуло понад 40 чоловік. Реальний масштаб цих подій складно визначити, але влада вже оголосила про створення нової служби для боротьби з тероризмом: Антитерористичного комітету з широкими повноваженнями. Ця установа також матиме філіали у регіонах і блокуватиме екстремістську пропаганду.
Загроза тероризму незалежно від її реальності є обставиною, яка допомагає консолідувати владу і дає додатковий козир у боротьбі з політичними противниками. Зокрема, звинуваченнями у тероризмі обґрунтовували вирок опозиціонерам, засудженим у зв’язку з трагедією у Жанаозені.
Процес виведення американських військ і союзників з Афганістану змушує Назарбаєва переглянути пріоритети закордонної політики і безпеки. Послаблення присутності США у регіоні створює зарівно як загрози, так і можливості. Назарбаєв має менше козирів у грі з Москвою, але отримує плюс в очах США (і світу), презентуючи себе як регіонального лідера «війни з тероризмом».

Закручення гайок
У 2014 році Нурсултану Назарбаєву виповниться 74 роки і здоров’я його залишає бажати кращого. Керівник Казахстану не підготував спадкоємця зі своєї родини: у нього нема сина, тільки 3 дочки. Тому, щоб забезпечити спадкоємність системи і правління партії «Нур-Отан» за будь-яку ціну, влада намагається зміцнити правлячий табір і придушити конкурентів.
Початком нової хвилі репресій були трагічні і досі незрозумілі події у грудні 2011 року у Жанаозені — місті нафтовиків, де міліція стріляла у протестуючих: офіційно загинуло 16 осіб, а насправді у кілька разів більше.
Ця трагедія стала приводом для розправи владного табору з більшістю критиків. Після засудження у 2012 році лідера партії «Алга!» Володимира Козлова до 7,5 років ув’язнення влада заборонила це угруповання та всі незалежні медіа (газети «Республіка», «Взгляд», портал «STAN.TV» та телебачення «К+»). Журналісти видавництв «Взгляд» і «Республіка» отримали заборону працювати за професією.
Останні події означають у внутрішній політиці різкий поворот від ліберальних західних зразків до жорсткого авторитаризму, зразки якого можна знайти поруч — в Узбекистані і Туркменістані.

Роль Євросоюзу
Для Брюсселя Казахстан є головним партнером у Центральній Азії, а ЄС, у свою чергу, найбільшим закордонним інвестором у Казахстані. Одночасно Астана — головний виробник і постачальник білого фосфору, застосовуваного у добривах, важливих для функціонування європейського рільництва.
Для Казахстану ЄС залишається одним із двох головних (крім Китаю) торговельних партнерів. Двосторонні відносини спираються на застарілий договір про партнерство з 1999 року. Триває процес переговорів про нову угоду ЄС — Казахстан, так звану вдосконалену угоду про партнерство і співпрацю, яка актуалізує існуючі рамки співпраці. ЄС підтримує прагнення Казахстану стати членом СОТ. Процес переговорів про базову угоду також вважається найкращою формою тиску міжнародної спільноти у питаннях дотримання прав людини.
Зміни у казахстанській закордонній політиці створюють для ЄС нові можливості для розвитку політичних і економічних відносин із цією державою. Формальні і неформальні контакти з командою президента Назарбаєва повинні служити зміцненню прозахідної групи напередодні зміни влади у цій країні.

Євген ПЕТРЕНКО

 

 

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».