Надзвичайно популярною нині вважається гіпотеза про паралельні виміри, запропонована в середині минулого століття Жаком Валльо. Кількість її прибічників росте буквально з кожним днем. Та проте далеко не всі при цьому усвідомлюють, що для того, аби наша Земля приймала якихось іновселенських посланців, вона сама має розташовуватися в центрі Всесвіту або ж, принаймні, зовсім неподалік від нього (і справді: де ще, за великим рахунком, проходити єднальній «горловині», як не в самісінькому центрі?)
На тлі докорінного перелому уфологічної парадигми хотілося б навести декілька цікавих думок, озвучених провідними українськими фахівцями в цій галузі: не претендуючи на «істинність в останній інстанції», вони водночас виглядають досить свіжо й оригінально, тож сповна, як нам здається, заслуговують на читацьку увагу.
Роман Олексюк, дійсний член Академії оригінальних ідей України, канд. техн. наук (м. Вінниця):
— Спостереження й фіксація військовими всіх країн як на суші, так і в повітрі (і навіть — під водою!) сили-силенної малозрозумілих для них природних явищ змусили представників спецслужб залучити для відповідного тлумачення офіційну науку. І відтак потроху з’ясувалося, що опис подібних феноменів мав, виявляється, місце ще в різних доісторичних джерелах, як, утім, і в деяких старовинних друкованих виданнях пізніших епох. Навіть на сторінках Біблії де-не-де згадуються «кущ, котрий вогнем палає, але не згорає» та «полум’яний стовп» (тобто прожектор НЛО).
Але «кущ, котрий вогнем палає...» чи, скажімо, «полум’яний стовп вночі» — це звичайні планетарні явища, за допомогою яких демонструє свою потужність глобальне електричне коло Землі, виявлене геофізиками лише півстоліття тому.
Отже, насправді воно являє собою систему циркулюючих літосферою струмів, які завдяки блискавкам (тобто переважно під час гроз) ширяють у височінь, після чого вже на суміжних антициклональних ділянках знову повертаються на земну поверхню. Але — що для нас тут, либонь, найголовніше — ці струми, здійснюючи пробої у навколишню атмосферу, якраз і викликають численні уфологічні феномени.
До речі, слід було б принагідно згадати, що не пасли задніх і наші вчені, бо майже одразу ж після вказаного відкриття за особистим розпорядженням президента АН УРСР Б. Є. Патона від 04.04.1980 було створено окрему секцію з дослідження аномальних явищ. Причому очолити її дав тоді згоду теж досить-таки «просунутий» та іменитий діяч вітчизняної науки — директор столичного Інституту проблем міцності академік Г. Писаренко.
Перейдемо до реальних прикладів. В Україні, за повідомленнями ЗМІ, у квітні 2005 року таке-от чудернацьке й доволі-таки масштабне явище спостерігалось у м. Виноградів Закарпатської області, коли на перехресті двох вулиць (причому одразу у 15 навколишніх будинках!) опорні стіни та підлога прогрівалися до позначки 50 °С. І хоча поважна наукова комісія, утворена з посланців Івано-Франківського технічного університету нафти й газу та Ужгородського національного університету вчасно зафіксувала своїми суперточними приладами дію цих потужних надрових струменів, одначе так, на жаль, і не змогла встановити саму причинну суть цього «виноградівського дива».
Олександр Пугач, провідний науковий співробітник Головної астрономічної обсерваторії України:
— Якщо врахувати, як мало серед нас професійних астрономів і як багато ними спостерігалося нерозпізнаних об’єктів, то питома частота таких свідчень виявляється однією з найвищих і найвражаючих на сьогодні! Унаслідок цього огульно стверджувати, що ці пресловуті тарілки здатні, мовляв, бачити хіба люди «із зсувом по фазі» або ж п’яні сторожі, було б, як мовиться, уже занадто...
І найяскравішим прикладом служить, мабуть, результат багаторічних пильнувань відповідного чудернацького феномену поблизу норвезького села Хьоссдален. У січні-лютому 1984 року місцева дослідницька група зареєструвала там 53 випадки появи НЛО, після чого за участю технічних фахівців було виготовлено і в 1998 році встановлено надсучасну цифрову телеапаратуру, яка вже стала вести записи цілодобово. Зібрані нею матеріали красномовно свідчать про те, що в долині над селом прибульці бувають дуже часто і поводяться притому доволі-таки дивно.
Зацікавленість норвезьким феноменом набула настільки широкого розмаху, що у 2000 році колектив італійських учених теж залюбки приєднався до своїх скандинавських попередників, встановивши там складний апаратний комплекс, до якого, окрім звичайних фото- і телекамер, входили також фотометр, спектрограф і радар. Звіт «EMBLA-2002» про роботу цієї інтернаціональної групи, складений астрономом М. Теодорані та фізиком Г. Нобилі, цілком вартий того, аби приділити йому зараз бодай пару речень.
По-перше, вдалося зафіксувати траєкторію деяких рухливих небесних вогнів при так званій посадці, коли об’єкт наближався до ґрунтової поверхні. Вона дійсно нагадує траєкторію осіннього кружляючого листка, добре знайому більшості уфологів. Крім того, було підмічено швидку зміну форми й кольору випромінювання, причому за відповідне джерело тут слугувала не точка, а рівноосвітлена поверхня (із загальною оціночною потужністю в діапазоні від 10 до 100 кіловат!)
Але все ж чи не найзнаменнішим отриманим ними здобутком вважається спектр випромінювання одного з об’єктів: виявилося, що за своїми спектральними показниками «вогняні щупальця» цих НЛО докорінно відрізнялися як від добре відомих нам ламп розжарювання, так і від люмінесцентних світлових приладів, нагадуючи радше складені із широких смуг молекулярні спектри холодних (приміром, вуглецевих) зірок.
І ще одна вагома деталь: частота відповідної пульсації різко змінилася, коли промінь радара натрапив на сам нерозпізнаний об’єкт; і тут-таки повернулася до норми, як тільки його було відведено убік. Звідси випливає, що цей об’єкт здійснював моніторинг довкілля, адекватно реагуючи на будь-які сторонні перемішки чи порухи.
Одна з найвражаючих уфологічних подій останнього часу — це слід від дивного й абсолютно незрозумілого об’єкта на фотографії (див. праворуч), отриманій американським космічним апаратом SOHO. І дійсно: те, що вдалося зафіксувати його камерам 2 лютого 2005 року, загнало багатьох фахівців у справжній нокдаун! На цьому знімку дуже чітко проглядає біляста траєкторія якогось явно чужинського тіла, не підпорядкованого жодному із звичних законів механіки! До того ж увесь цей загадковий слід немов іще й розділений повздовжньо гребенем на дві сяючі половинки. Словом, чудеса та й годі!..
А взагалі остаточний і цілком природний висновок напрошується, думаю, уже сам по собі: оскільки недавні гучні успіхи світової космонавтики так чи інакше підтверджують, що життя в тому або іншому вигляді раніше існувало навіть у межах Сонячної системи (не кажучи вже про віддалені сузір’я), то за таких умов наполягати на ідеї нашої уселенської самотності означає свідомо стримувати прогрес сучасного наукового мислення!
Євген Лісняк, канд. фізико-математичних наук, автор книги «Феномен НЛО»:
— Потужні смерчі, як відомо, здатні спричиняти інтенсивну гідроелектричну трансформацію хмар та й усієї довколишньої атмосфери взагалі. Причому після розкладання води на її складові компоненти (водень і кисень) новоутворена протонна плазма, зазвичай, концентрується у вигляді своєрідного витягнутого конуса. І тоді через брак підживної енергії смерч може злинати над землею, перетворюючись на усічену тарілку.
Тобто якщо нам часом здається, ніби ми бачимо в небі контур нерозпізнаного літального апарата, то в дійсності це просто звичайнісінький відблиск газів... Але, окрім того, слід додати, що коли залишковий плазмовий вихор стикається із землею, то він може призвести і до утворення невеличких конічних ум’ятин (котрі подекуди сприймаються нами як НЛОшні опори).
До того ж не забуваймо, що смерчі в природі зароджуються не лише поодинці, а й групами. І ось саме за такого збігу обставин приземлені плазмові «тарілки», цілком імовірно, якраз і випалюють своїми «щупальцями» численні псевдоопорні сліди у твердому ґрунті.
* * *
Чи доводилося вам, шановні читачі, бодай що-небудь раніше чути про НЛО-туризм? Виявляється, це доволі модний нині різновид активного відпочинку, що ставить собі за мету відвідання місцевостей, так чи інакше пов’язаних з невідомими науці уфологічними об’єктами.
Так-так, адже нині чимало туроператорів (у тому числі й вітчизняних) на повну котушку розробляють захоплюючі проекти спостережень і навіть «полювань» на НЛО. Зокрема, саме під цим впливом нещодавно на карті Росії з’явився перший у світі уфологічний Молебський заповідник, а в Чилі почалося будівництво широченної рекреаційної зони, розрахованої здебільшого на досить грошовитих НЛО-туристів з Європи. Вона буде обладнана телескопами, численними кінокамерами і навіть дороговартісною апаратурою нічного бачення, аби щирі аматори НЛО змогли навіки закарбувати у пам’яті нащадків уздрінуту ними літаючу тарілку.
У свою чергу, в Пуерто-Ріко (США) теж уже підготовлено до здачі в експлуатацію власний НЛО-дром: для кожного, хто побажає увійти в контакт з інопланетянами, тут повсюди встановлені щити з відповідними покажчиками («Неземне шосе», «Озеро зелених чоловічків» тощо).
10 найкращих місць для УФО-туризму:
1. Пуерто-Ріко, США. Нерозпізнані літальні апарати, які стрімко проносяться по небу і стріляють у повітря різнокольоровими вогнями, зазвичай з’являються в Ель-Юнке.
2. Сочі, Росія. За відомостями тутешніх дослідників, особливою енергетикою володіє гора Битха.
3. Вілтшир, Великобританія. Важко сказати, що саме найбільш приваблює туристів і дивує місцевих жителів у цьому тихому сільському куточку Англії: кам’яні брили Стоунхенджа, пульсуючі небесні вогні чи, врешті-решт, загадкові звуки з неба.
4. Мехіко, Мексика. Таємничі апарати з’являються над Мехіко вже давно: зокрема, у 2005 році їх було настільки багато, що місцеві жителі назвали цей парад НЛО «мирним вторгненням».
5. Гора Адамс, Вашингтон, США. Джеймс Гілліленд заснував Товариство контактів з позаземним розумом, з 1986 року приймає у себе на ранчо біля підніжжя гори всіх охочих доторкнутися до світу непізнаного. Ніхто не залишається розчарованим: незрозумілі вогні регулярно влаштовують на небі справжнє шоу. А одного разу над землею з’явилися аж 50 непізнаних об’єктів. До речі, саме після зустрічі з дивним явищем біля гори Адамс у 1947 році пілот Кеннет Арнольд уперше вжив вислів «літаюча тарілка».
6. Сант-Климента, Чилі. Саме тут, неподалік від чилійської столиці, розташований чи не найбільш популярний у Південній півкулі плацдарм постійних зустрічей з НЛО, а окремі добре підготовлені сміливці мають реальну можливість вирушити для подальших спостережень у справжнісіньке горнило сенсацій — важкодоступну гірську місцевість Ель-Енладрільядо. Крім того, в невеликому тутешньому селищі Ла-Серена, розташованому трохи північніше, діє найперший у світі музей НЛО.
7. Фолкерський трикутник, Великобританія. Найбільше об’єктів пролітає над невеличким промисловим містом Боннібрідж.
8. Ладакх, Індія. Сільські жителі вже давно повідомляли про дивні літаючі об’єкти, які час від часу з’являються в цьому важкодоступному районі на кордоні Індії та Китаю: осяйні трикутники, безшумно вигулькуючи з-під землі, вертикально ширяють у повітрі.
9. Ерат, США. Наймасовіше на континенті спостереження НЛО відбулося саме тут.
10. Вайкліф Велл, Австралія. Ця УФО-столиця Австралії, як подейкують, міститься на перетині особливих енергетичних меридіанів планети.
Що ж стосується України, то наразі єдиноосібним нашим лідером у цьому напрямі вважається Закарпаття, насамперед — через подвижницьку діяльність тамтешнього іршавського дослідника Ярослава Сочки. Проте місцева влада не дуже-то поки прислухається до його відчайдушних закликів щодо створення НЛОшного заповідника чи хоча б відповідного паркового атракціону, очікуючи, вочевидь, доки вареники у сметані самі почнуть застрибувати їм з інопланетної тарілки прямо до рота!
А шкода... Особливо ж з урахуванням усіх перелічених тенденцій і принад теперішньої туристичної моди.
Едуард ЩУР
