Про це свідчить і зростання соціальних ініціатив, залучення широких верств населення до процесу соціальних перетворень, добродійної, креативної діяльності, волонтерського руху на засадах альтруїзму, безкорисливості, шляхетності, гласності, гуманізму, добровільності, милосердя, чуйності, самовідданості, співчуття, людяності, взаємодопомоги, як вчили Матері, про що свідчать поетичні рядки Б. Олійника:

«Стоїть на видноколі 
світла мати —
У неї вчись».
Скульптура, монументальна зокрема, — особливий, урочистий, грандіозний, синкретичний, зримо — об’ємний, реальний і символічний образ Матері, який уособлює в собі і неньку-Україну, і Пресвяту Богородицю, і рідну Матір, зокрема Біблійно сакралізовану Матір-Удову.
Доля Матері — це доля України в щасті й горі, в радості й печалі, в «трудах і днях» (Гесіод), як немеркнуча Віфлеємська Зірка над колискою немовляти і над могилою коханого чоловіка, а часом і рідної дитини, яку, не дай Боже, Доля вирішує впорядковувати Матері, а не навпаки...
Геніальний поет-пророк, християнин і патріот Т. Г. Шевченко, як ніхто у світі, уславив божественний образ Богородиці, Жінки, Матері, Сестри, як «сердечний рай», який він благав у Господа:
«І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї Матері святої,
Що в мир наш Бога принесла...»

Його праведне, християнське серце клекотіло, коли він кидав у самі Небеса Вічності полум’яні слова: «Плач, Україно, бездітная удовице!», його серце коронувалося божественною благодаттю, коли він мережив Великі Слова Любові: «...нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...»
Сучасна наука, освіта, культура, мистецтво ставлять питання про духовно-моральний захист жінки-мироносиці, яка є покровом — захистом чоловіку, дітям, родині, суспільству, Всесвіту.
Людство покладає великі надії на спасительну силу, красу, мудрість, велич серця Матері, яка випромінює у Всесвіт безмежну енергію жертовної любові, облагороджує серця ближніх і дальніх, прокладаючи золоті місточки між Часом і Вічністю, життя-доля якої — ніби незрима Проповідь Щастя, Літургія Добра й Милосердя, Молитва Любові, про що писав блаженний Августин: «У другорядному — свобода, в основному — єдність, у всьому — любов».
А скільки імен жінок — подвижниць, великих трудівниць, скорботних матерів, які народили світові, виховали світові таких дітей, як незабутня Палажка Сковородиха — мати геніального Григорія Сковороди, як Катерина Бойко — мати Великого Кобзаря — Тараса Шевченка або матері мужніх захисників народу під час численних війн, які порятували своїх дітей під час катастрофічного Голодомору, вселенських криз і катастроф! Про таких не прославлених перед людьми, але прославлених перед Богом жінок України поет-патріот Василь Симоненко писав: «... Я пам’ятник бабі Онисі воздвиг би на площі в Москві».
Часи змінюються: такий пам’ятник міг би стояти нині у центрі древнього Києва замість тієї «войовничої Артеміди» на схилах священного Дніпра як сакральний пам’ятник Пресвятої Богородиці, якого досі немає в стольному Києві, але який є у княжому Львові, у Святогірській лаврі, шахтарському Луганську...
Духовно-моральна краса серця жінки в культурному просторі України — великий скарб демократичного суспільства, яке прагне через жінку-берегиню, жінку-мироносицю, а не злоносицю, зміцнити ДУХ народу, підключивши її внутрішні, сутнісні сили й потенціал до пошуків істини, добра, краси (інтелектуальної, моральної, духовної творчості).
Наш час усіляких криз і катастроф призвів до натуралістичного розвінчання жінки, спотворення її світлоносного, живодайного образу чистоти й цнотливості, зокрема у деяких комерціалізованих ЗМІ.
Жінка — творець Життя, а тому зростає відповідальність Матері перед суспільством, суспільства перед нею — оплоту стабільності, консолідації суспільства в апокаліптичній ситуації хаотизації, дестабілізації, дисгармонізації, агресії, відчуження людини від людини.
Поставивши на п’єдестал пошани й любові Жінку, Матір, ми тим самим вшановуємо й неньку-Україну — Неопалиму Купину:

«Ні! Я жива! Я буду вічно жити! 
Я в серці маю те, що не вмирає...»
Леся Українка.
Над уламками тоталітаризму повстає жива вода Духу, Правди, Свободи, Краси, Любові, Творчості. Жінка стає поряд із чоловіком на сторожі самого Життя, бо саме в цьому її найвища місія — творення єдиного Поля Духовності, Космічної Всеєдності у Любові. У «Священному слові» Піфагора говориться, що вічна істина виявляється в СОЮЗІ ЧОЛОВІКА Й ЖІНКИ, у великій містерії статі й любові. Як відзначив Г. Ібсен, «жінка — наймогутніша у світі істота, і від неї залежить спрямувати чоловіка туди, куди його хоче повести Господь Бог».
Отже, порятунок — у нас самих, у відродженні абсолютного виміру істинної культури — Віри, Надії, Любові, які здатні породити з наявного хаосу новий прекрасний космос нашого буття, зробити людину щасливою, величну подвижництвом жертовної любові.

* * *
Історія м. Києва, України зафіксувала соборну патріотичну акцію в ХІХ ст., коли кияни усім миром збирали кошти на спорудження величного пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому.
Він прикрашає центр столиці, як символ всенародної солідарності громадян — киян, які свідомо подарували нащадкам монумент як свідчення могутньої волі народу, а пам’ятник став фактично візитівкою древнього міста, колиски християнства.
Але чому місто-герой Київ не мав до 2012 року прекрасного пам’ятника Матері-Вдові, героїні тилу під час війни, героїні повоєнного життя, вічного оберегу родини?! Фінансова криза — лише видима вершина купи соціокультурних проблем молодої Незалежної України.
Як написано в листі О. Середи: «Наші мами заслуговують на золотий пам’ятник, бо саме жінки-вдови були основною тягловою, двожильною силою повоєнних років, виховували малих діточок, долали злидні й голод — і як вони важко робили!» — чується розпачливий зойк із грудей дітей війни. Віра Кравчук занотувала драматичний момент із життя рідної матусі: «Мама ніколи не відпочивала, але тяжко працювала за «паличку-трудодень».
Тільки Господь бачив фонтани удовиних і сирітських сліз, тому вони воістину гідні Книги Пам’яті Матерів-Удів, де би поіменно була названа кожна «золота дорога матуся», за словом К. Климчик.
Ця знакова подія відбулася у 2012 р., про що допитливий читач може дізнатися з диво-книги, про яку йтиметься нижче. Це — Благословенна Книга на усі часи!
Гарно видана, чудово ілюстрована, історико-мистецька Велика Книга «Всенародний пам’ятник Матері-Вдові» (К., Український фонд культури, 2013. — 164 с.), сама стала пам’ятником Матері-Вдові, бо є воістину документальним літописом від виникнення ідеї спорудити в Києві такий величний монумент, через знакову історію його створення у непростих умовах економічної кризи — до щасливої миті його урочистого велелюдного відкриття у столичному парку Перемоги 22 червня у пам’ятному 2012 році.
Ця книга — велика задумом і виконанням, бо спрямована у Вічність, у Безсмертя українського духу, збагачена листами, документами, статтями, пречудовою поезією, оповіданнями, гарними, майстерно виконаними світлинами.
Голова редколегії — Борис Ілліч Олійник, надзвичайно шанована в Україні й світі людина, — духовний батько цієї шляхетної, аристократичної Духом справи. Автор проекту — талановитий серцем і розумом Володимир Біленко, упорядники й члени редколегії: Володимир Батанюк, Володимир Біленко, Андрій Мельничук, Павло Філь, Дмитро Янко.
Український фонд культури виявив свою величну місію перед Богом, Україною, її Матерями-Вдовами, увічнив у Часопросторі Діамант Душі українського народу, оповідуючи гуманні, християнські ідеали Віри, Надії, Любові.
Матері-Вдови, духовні героїні усіх війн, революцій, переворотів, викликів часу. Наші Матері-Вдови — наша національна, державна, християнська Світлиця, бо «стала замисленим полем на цілу планету, на всі покоління й віки», за словом Бориса Олійника.
Чи можна висловити всю глибину своєї щиросердної вдячності Українським Мадоннам — Матерям-Удовам за їхній жертовний Подвиг?
Велична Книга «Всенародний пам’ятник Матері-Вдові» — гідний знак Пошани, Любові усім, кого Господь благословив Мудрістю й Милосердям!
Нехай Господь благословить усіх, причетних до цієї благородної справи, на їхніх шляхах до Храму України Вічної!

Галина САГАЧ, доктор педагогічних наук, доктор теології, професор, академік АН вищої освіти України