Їх чекає 67,8 тис. вакансій, тобто п’ять претендентів на одне місце.
Проте в різних джерелах, у тому числі й офіційних, дані різняться. Скажімо, Державна служба статистики стверджує, що кількість активних пошуковців роботи становить майже 10% від економічно активного населення працездатного віку. А Державна служба зайнятості зареєструвала у п’ять разів меншу цифру — 2,2%. І жодних підтасовок тут нема.
Виявляється, все залежить від того, за якою методологією рахувати. Якщо безробітними вважати лише тих, хто не працює, але активно шукає роботу та готовий приступити до неї протягом найближчого часу, і не брати до уваги тих людей, які зневірились у пошуку роботи або й просто не хочуть працювати, то вийде одна цифра. Якщо ж рахувати всіх незайнятих, вона буде зовсім іншою.
Погано, що офіційна статистика не показує реального стану справ на ринку праці. Багато безробітних не зареєстровані у Державній службі зайнятості. Одні переконані, що там не допоможуть знайти підходящу роботу, і самотужки її шукають, інші перебиваються тимчасовими заробітками. А є й такі, хто так уподобав статус безробітного, що розлучатися з ним ніяк не хоче.
Таких пасивних пошуковців роботи з нового року чекає сюрприз. З 1 січня набув чинності новий порядок реєстрації і перереєстрації безробітних (відповідну постанову уряд схвалив ще торік восени).
Згідно зі зміненими правилами перед тим як занести потенційного кандидата в реєстр, його оцінюватимуть, щоб з’ясувати ступінь мотивованості до праці та можливість працевлаштування не будь-якого пошуковця, а саме конкретної людини.
І це ще не всі нововведення. У штаті центрів зайнятості з’явилися кар’єрні радники, які займуться працевлаштуванням безробітних. Такі фахівці не лише допомагатимуть шукати роботу, а й плануватимуть кар’єру підопічного, склавши на основі його оцінки індивідуальний план з працевлаштування і подальшого службового просування.
Допомогти підготувати кар’єрних радників Державній службі зайнятості взялися фахівці Міжнародної організації праці, які надають практичні рекомендації як щодо посадових обов’язків кар’єрних радників, так і щодо співпраці з іншими структурними підрозділами задля розвитку цієї сервісної служби.
Що ж до того, наскільки фахово оцінюватимуть ступінь мотивованості безробітного до праці і чи ефективною буде робота кар’єрних радників, сьогодні сказати важко. Це покаже лише час. Головне, аби нововведення не стало новим джерелом корупції для чиновників. Поки що зрозуміло тільки одне: держава врешті побачила неефективність чинної системи і спробувала хоч якось її підправити.
Зміни, мабуть, продиктовані ще й тим, що грошей у бюджеті негусто, а з початку року збільшується мінімальний розмір виплат по безробіттю. З 1 січня для осіб, яким призначаються виплати з урахуванням страхового стажу і заробітної плати, вони зросли з 1440 до 1630 гривень.
Для осіб, яким допомога призначається без урахування страхового стажу і заробітної плати, мінімальна сума підвищилась із 544 до 610 гривень. До того ж такі виплати можуть тривати не більше 360 днів упродовж двох років.
Як усі ці нововведення вплинуть на стан справ у сфері безробіття, гадати не варто. Адже лише їх практичне застосування може виправдати такі потуги чи показати марність сподівань їхніх ініціаторів.
Що ж до попиту і пропозиції на вітчизняному ринку праці, то якщо вірити дослідженням Держстату, найзатребуванішими в 2019 році будуть робітничі спеціальності: електрозварники, токарі, слюсарі, будівельники, швачки. За ними роботодавці просто-таки «полюють».
Як завжди, буде попит на працівників соціальної сфери (лікарів, учителів, репетиторів, нянь, психологів) та сфери послуг (продавців, офіціантів, хостес, перукарів, покоївок, працівників різноманітних кол-центрів).
Багато вакансій і в сільському господарстві. Там потрібні трактористи, робітники з обслуговування сільгосптехніки, тваринники.
А от у надлишку вже багато років поспіль економісти, юристи, менеджери. Усе через те, що вища школа не орієнтується на реальні потреби ринку праці. І це стосується не тільки цих кількох професій. У Мінсоцполітики вже вкотре обіцяють вплинути на ситуацію, однак досі змін не видно.
Робити й справді щось треба, бо майже 45% зареєстрованих безробітних — люди з вищою освітою. За словами виконувача обов’язків голови Держслужби зайнятості Валерія Ярошенка, у великих містах (Київ, Харків, Дніпро) йдеться про понад 80% представників дипломованих працівників серед загальної кількості безробітних. У Запоріжжі та Сумах відповідно 70% та 72% непрацевлаштованих із вищою освітою.
І хоча вузівська освіта в Україні стала чимось на зразок середньої обов’язкової, роботодавець спочатку дивиться на досвід, а вже потім на диплом. Проте деякі знавці ринку праці стверджують, що дипломовані фахівці все ж можуть влаштуватись, але перебирають і шукають роботу з кращими умовами і вищою зарплатою.
А ось її якраз пропонують професіоналам робочих спеціальностей. Тут навіть немає дискримінації за віком. Головне, щоб працівники були майстрами своєї справи. Часто й умови праці для них досить хороші. У деяких фірмах навіть надають можливість стажуватися за кордоном, якщо це іноземні підприємства або їхні дочірні компанії.
Однак якщо працевлаштуватися за фахом не вдалося, можна отримати нову професію, більш затребувану і оплачувану на сучасному ринку праці. Перекваліфікуватися допоможуть у центрах зайнятості, при яких працюють різні курси, проводяться лекції та семінари для охочих спробувати себе в новій справі.
Є й спеціальні навчальні центри, де за кілька місяців можна здобути іншу професію. Трапляються випадки, що роботодавці частково відшкодовують витрати на навчання своїх майбутніх фахівців.
Проблема лише в тому, що не так багато українців готові кардинально змінювати усталені норми життя. Дослідження показують, що 85% тих, кого не влаштовує їхня зарплата, не готові залишити неприбуткову роботу. А ось підпрацьовувати заради додаткового прибутку готові. Принаймні так стверджують експерти ринку праці, наголошуючи, що кількість таких людей в Україні стрімко зростає.
У Держслужбі зайнятості вперше за п’ять років відзначили й таку позитивну тенденцію: українці частіше працевлаштовуються на легальну роботу. Хоча регіональні ринки праці досить різні й не скрізь є такі можливості.
Скажімо, безробіття у Луганській, Донецькій, Волинській, Тернопільській, Кіровоградській, Полтавській, Херсонській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Вінницькій областях суттєво вище за середні показники по Україні. У Харківській, Київській, Одеській, м. Києві, Львівській, Дніпропетровській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях — істотно нижче.
У середньому по Україні рівень зайнятості населення сягає 57,2%. У столиці цей показник найвищий — 62,7%. За даними Департаменту соціальної політики КМДА, у Києві й найнижчий рівень безробіття — 6% (в Україні — 8,6%). Та й навантаження на 10 вільних робочих місць серед усіх регіонів у столиці є найменшим: 11 осіб, тоді як по Україні — 58 осіб, а в окремих областях — у рази більше.
Столичний ринок праці й наймасштабніший. Торік міська Служба зайнятості, окрім киян, сприяла працевлаштуванню понад 2,7 тис. внутрішньо переміщених осіб. Місто перенасичене заробітчанами не лише через ємність ринку, а, мабуть, через найвищу середньомісячну зарплату.
Торік вона зросла на понад 20% і сягнула 13542 грн. Принаймні так стверджують у КМДА. А ось у Держслужбі зайнятості називають іншу цифру: в середньому 11,6 тис. грн.
Непогано платять і в Київській області, а також на Дніпропетровщині, Полтавщині та Запоріжжі. Однак це не спиняє величезних міграційних процесів і значного відтоку робочої сили за кордон. Тому роботодавцям радять підвищувати зарплати на своїх підприємствах, аби втримати кваліфіковані кадри.
Обнадійливі тенденції ніби й вимальовуються: кількість безробітних в Україні за останній рік зменшилася. До того ж у прогнозі економічного і соціального розвитку України на 2019–2021 роки йдеться про те, що протягом 2019–2021 років рівень безробіття серед населення у віці 15–70 років зменшиться з 8,9% у 2019 році до 8,3% у 2021 році.

Тетяна КИРИЛЕНКО