Пенсійний вік зростає, пільговиків меншає, а загальна кількість тих, хто перебуває на заслуженому відпочинку, стабільна. Через значний тіньовий сектор у вітчизняній економіці та виплату зарплат у конвертах Пенсійний фонд напівпорожній і з останніх сил дотується державним бюджетом.
За оперативними даними, до бюджету Пенсійного фонду за січень–липень поточного року з усіх джерел фінансування надійшло 138,4 млрд грн, з яких власні надходження становили лише 62,9 млрд грн, що на 30,5 млрд менше порівняно з відповідним показником 2015 року. З державного бюджету на фінансування пенсійних виплат надійшло 73,9 млрд грн.
Тож, як бачимо, ситуація не поліпшується, реформа пенсійної системи не проводиться. Хоча спочатку за цю справу взялися серйозно, згодом спустили на гальмах. Порозуміння щодо майбутніх змін немає ні в суспільстві, ні у владі. Пенсіонери нарікають на занадто малі виплати, працездатні — на занадто високі внески до Пенсійного фонду, влада натягує коротку ковдру з голови на ноги.
Поступу немає, тож нас критикують зарубіжні партнери, в яких просимо кредити для того, щоб утриматися на плаву. Вони справедливо вказують на недопустимо високий дефіцит і радять розв’язати цю проблему не зовсім прийнятним для українців способом. Передусім ідеться про збільшення пенсійного віку та величини внесків із заробітної плати.
Однак щось робити таки треба. Адже твердження, що уряд виділяє мало грошей на пенсії, також не відповідає дійсності. Насправді витрати ПФУ у відсотках від ВВП в останні півтора десятиліття були одними з найвищих у світі, а соціальне забезпечення вітчизняних пенсіонерів набагато вище (з точки зору перерозподілу і податкового навантаження), ніж у багатьох європейських країнах. Принаймні так стверджують експерти, які проаналізували дані МВФ і Пенсійного фонду України.
Але чому ж тоді розмір пенсійного забезпечення в Україні становить $52, а в Німеччині — $1400? Все дуже просто: річ у величині середньої заробітної плати. У нас вона дуже низька. Тож для поліпшення ситуації треба або підвищувати зарплату, або збирати більший відсоток із працюючих.
Що оберемо?
Якщо пристати на якийсь із цих варіантів, досягти успіху за солідарної системи пенсійного забезпечення, коли працююче населення платить соціальні внески зі своєї заробітної плати на утримання пенсіонерів, неможливо. Така система спрацьовує лише за певних умов: економічне зростання, збільшення заробітної плати і кількості зайнятого населення стосовно непрацюючого.
У нас на сьогодні немає ні цього, ні іншого. Та й перспективи не райдужні: за прогнозом Світового банку, в наступні 20–25 років кількість пенсіонерів в Україні перевищить кількість зайнятого населення на третину. І тут виною не лише старіння нації, а й значною мірою трудова еміграція, яка вже веде лік на мільйони.
Свій вплив справляє і несправедливий розподіл пенсій. Хоча тут аналітики неодностайні. Ті, хто виправдовують високі пенсії, посилаються на те, що більшість привілейованих категорій упродовж трудової діяльності сплачували підвищений єдиний соціальний внесок (6,1%) і заробили такі виплати на старості. Та й, мовляв, понад 96% пенсій виплачується в рамках загальної системи нарахування.
Щодо останнього твердження, то можна посперечатися, бо такий незначний відсоток населення (всього 4%, за іншими даними — 10%) має пенсії, які навіть у їхній категорії у 3–5, а то і 10–20 разів перевищують виплати колегам по роботі.
Економіст Григорій Кукуруза поділився зі ЗМІ своїми міркуваннями. Він переконаний, що нині найбільш підходящий момент для введення другого рівня пенсійного забезпечення. Мовляв, до 2013 року витрати ПФУ досягли 17% ВВП. Загальне податкове навантаження на заробітну плату становило понад 63%, але інфляція у подальший період (2014–2015 роки), підвищення цін і неповне індексування пенсійних виплат дали змогу знизити фіскальне навантаження Пенсійного фонду.
Тобто непряме скорочення виплат знизило питому вагу його витрат стосовно ВВП з 17,1% в 2013 році до 11,3% в 2016-му. У свою чергу, це послабило фіскальне навантаження на заробітну плату з 63,3% до поточних 40% і створило сприятливі умови для запуску другого рівня — накопичувальної пенсійної складової.
Відштовхуючись від внесеного Прем’єр-міністром законопроекту про пенсійну реформу (№ 4608), економіст спробував змалювати схему функціонування як другого рівня, так і майбутньої системи пенсійного забезпечення України в цілому. Отож солідарна система має бути максимально спрощена, а розмір її пенсій обмежиться мінімальним прожитковим рівнем.
Запуск накопичувальної складової повинен початися з III кварталу 2017 року. Додаткові відрахування працівника становитимуть 1% його заробітної плати і будуть поступово збільшуватися до 5% в 2020 році. Приблизно можна розрахувати ймовірне середнє податкове навантаження на заробітну плату для учасників накопичувальної складової: 44,1% (за стандартних умов роботи), 51% (важкі умови праці).
З усього сказаного висновок такий: законопроект не поганий, однак не гарантує повного успіху. Передусім через те, що, створивши максимально вигідну та зручну систему адміністрування, реформа не знижує фіскального тиску на заробітну плату й навіть підвищує його у певних сферах. Натомість бізнес стверджує, що вивести зарплату з тіні можна лише при 20% навантаженні. Тобто уряду потрібно або провести детінізацію, або посилити контроль за фінансовими потоками.
Наразі ж усі спроби підправити чинну пенсійну систему ефекту не дають. Досі маємо велику різницю між максимальними і мінімальними пенсіями. Досі ті, хто працював усе життя в поті чола, але отримував маленькі зарплати, на старості мають майже такі ж виплати, як і ледарі, які били байдики.
Різниці між ними ніхто не робить. Тож є одна на всіх статистика: за даними Міністерства соціальної політики, напередодні підвищення прожиткового мінімуму (а він зріс з 1 травня нинішнього року і для осіб непрацездатного віку досяг 1130 гривень) отримували пенсію нижчу прожиткового мінімуму 658 тисяч громадян.
Два різних мінімуми
Щоправда, разом із прожитковим рівнем зросли й мінімальні пенсії. Але не в усіх. Чимало тих, чий розмір виплат нижче прожиткового мінімуму і не сягає й 950 грн, доплат не отримали ні торік восени, ні нинішньої весни. І навіть у перспективі їм це не світить.
До такої категорії належать жінки, які згідно з пунктом 7.2 «Прикінцевих положень» Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» достроково вийшли на заслужений відпочинок, тобто у 55 років, як колись. На них поширюється інше положення цього закону, викладене у ст. 27, 28, згідно з якими нарахування зменшується на 0,5% за кожний повний або неповний місяць дострокового виходу на пенсію.
Причому ця норма не тимчасова: таке пониження застосовується протягом усього періоду отримання пенсії незалежно від її виду та досягнення пенсійного віку. Єдине, що втішає, якщо так можна сказати у даному випадку, то це те, що й зменшувати такі виплати немає права.
Але як прожити на такі гроші? Ба навіть удвічі чи втричі більші суми не дають змоги звести кінці з кінцями. Адже фактичний прожитковий мінімум для непрацездатних осіб у нинішніх цінах уже давно перевалив за 2200 грн, тобто він удвічі вищий за офіційно встановлений. І це не чиїсь домисли, а офіційна статистика, яку поширила прес-служба Мінсоцполітики.
За її даними, фактичний розмір прожиткового мінімуму в цінах липня 2016-го в розрахунку в місяць на одну особу становив 2709 грн (з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб — 2929 грн), для дітей до 6 років — 2689 грн, для дітей від 6 до 18 років — 3208 грн, для працездатних осіб — 2780 грн (з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб — 3156 грн), для осіб, що втратили працездатність, — 2300 грн.
Ці цифри не просто статистика. Фактичний прожитковий мінімум використовується у розрахунках уряду задля спостереження і оцінки за динамікою рівня життя суспільства. Тобто влада достеменно знає, як насправді живе народ і що йому потрібно для того, аби протриматися на плаву. Але чомусь запровадила систему субсидування, яка не заохочує громадян самотужки виживати, не приховуючи заробленого. Тож нині багато людей, у тому числі пенсіонерів, які працюють, зацікавлені в неофіційному оформленні на роботу і виплаті заробленого у конвертах.
За кордоном чимало літніх людей, які перебувають на заслуженому відпочинку, також не сидять удома. Причини, що спонукають їх до активної діяльності, різні. Однак зазвичай це матеріальні проблеми. Приміром, в Ізраїлі, де пенсійна система відлагоджена і не дає збоїв, понад чверть стареньких перебувають у вкрай тяжкому становищі. Тому не дивно, що 18% або практично кожний п’ятий пенсіонер змушений працювати.
Причому понад половина людей похилого віку трудиться на повну ставку, але лише третина займає управлінські посади. У той же час кожен четвертий зайнятий фізичною працею. Загалом в Ізраїлі понад 900 тис. пенсіонерів, що становить близько 11% загального населення країни.
Принцип солідарності поколінь лежить в основі системи державного пенсійного страхування ФРН. Тобто ті, хто вже вийшов на пенсію, отримують виплати за рахунок ще працююючих, які сплачують на пенсіонерів 19% своєї зарплати. І хоча німці — люди не бідні, однак усе більша кількість громадян отримує матеріальну допомогу.
Якщо при її запровадженні право на такі виплати мали 250 тисяч громадян, то нині їхня кількість зросла до 440 тисяч. За останні десять років у ФРН подвоїлася кількість працюючих пенсіонерів. З 17 мільйонів осіб пенсійного віку майже один мільйон, намагаючись звести кінці з кінцями, вимушений найматися на роботу.
Працюють пенсіонери і в інших країнах. Скільки активних літніх людей у нас, сказати важко. Знайти таку статистику у вільному доступі неможливо. Натомість є для українських пенсіонерів (працюючих і непрацюючих) новини іншого штибу: з 1 липня 2016 року набрали чинності внесені Верховною Радою зміни, які стосуються оподаткування пенсій.
І хоча це зачепить не всіх людей похилого віку, значна частина вже зітхнула з полегшенням. Адже Законом України від 02.06.2016 р. № 1411-VIII внесено зміни до підпункту 164.2.19 Податкового кодексу, якими передбачено, що оподатковуватимуться лише пенсії, що «перевищують десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року (10 740 грн (1074 х 10)».
Розмір податку з цих пенсій збільшено з 15 до 18% і справлятиметься він лише з 3% багатих пенсіонерів. Слід також зазначити, що положення вищезгаданого підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій у період Другої світової війни, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Щоправда, чинними залишили обмеження виплат працюючим пенсіонерам у розмірі 85% від пенсії, вищої за 1611 грн.
Лариса ДАЦЮК
