Причина, на її думку, в нерозумінні багатьма чиновниками, які задіяні у сфері роботи з людьми, філософії і завдань самої системи соціальних послуг як такої, адже існує суттєва різниця в поняттях «професійна соціальна робота» і «соціальний захист». Соціальний захист — це лише невеличкий аспект соціальної роботи, який не вирішує проблеми по суті, а лише дає можливість вижити.
Справжня професійна соціальна робота націлена на конкретну людину, яка опинилася в кризі і не може самотужки прийняти якихось адекватних рішень. Їй потрібна допомога, потрібен ресурс — і внутрішній, і зовнішній. Завдання соціальної роботи — саме дати можливість людині не опуститися в складній кризовій ситуації ще нижче і закінчити життя алкоголізмом, криміналом або, не дай, Боже, суїцидом, а допомогти вийти з цієї кризи. І не просто вижити, а повернутися до самостійного якісного повноцінного життя, де головну роль у вирішенні власної долі відіграватиме її особистість.
Завдання ж соціального захисту — надати людині, яка потребує допомоги, лише мінімальний життєвий стандарт для життя — «щоб вижити». Не більше і не менше. Тож якщо держава таким чином тільки фінансуватиме певну категорію збіднілого населення, вона буде лише утримувати цих людей в залежності, на мінімальному стандарті, виховувати споживацьке ставлення до життя. Отже, це різні підходи у філософії, законотворчості, фінансуванні і взагалі в організації роботи соціальних служб.
«Нині ми багато говоримо про субсидії. У нас уже півкраїни отримує субсидії. Вважаю цей шлях далеко не найкращим. Це позавчорашній день у ставленні до вирішення соціальних проблем. Наша соціальна політика має переорієнтуватися на створення незалежного життя людини, на її самостійність, а не на постійне утримання людини на короткому такому ланцюжку, на якійсь такій допомозі через систему субсидій і пільг, що, на мою думку, по суті принижує людську гідність, адже вільна людина повинна мати змогу і достатньо грошей для того, щоб самій сплачувати рахунки, а не бути в ролі прохача, — переконана Лариса Остролуцька. — Результат соціальної роботи не можна вимірювати також кількістю виданих милиць — необхідні якісні зміни. У цьому разі у нас не вистачає методології і взагалі розуміння того, що є професійною соціальною роботою».
Як професійний вид діяльності, соціальна робота у цивілізованому світі почала розвиватися ще наприкінці ХІХ ст. В Україні — це 1993 рік. Саме тоді в нашій державі вперше були прописані програми підготовки соціальних педагогів, соціальних працівників у коледжах і вузах. Тому, звичайно, ми відстаємо більш ніж на сто років від цивілізованого світу. Існує дисонанс. З одного боку, багато громадських, релігійних і благодійних організацій працюють у полі професійної соціальної роботи, а з іншого — немало благодійних фондів, організацій, центрів соціального захисту діють у режимі матеріальної допомоги лише для окремих категорій населення, які вони визначили.
Міністерство соцполітики України, на думку фахівця, наразі звужує методи і технології роботи соціальних служб до рівня соцзахисту. В результаті, замість розвитку професійної сфери соціальної роботи, маємо залежність від ідеології соціального захисту, а це, у свою чергу, формує залежність людини від допомоги держави.
Цивілізований світ давно відмовився від такої моделі. Соціальна робота — це не лише виплата субсидій, а серйозна наука, пов’язана з культурою окремих громадян, економікою країни, соціологією, психологією, політикою, психіатрією, соціальною педагогікою, релігією. Тобто ця наука перебуває на межі зіткнення всіх сфер життя. І тут важливий системний підхід, переконана Лариса Остролуцька. Наприклад, якщо в сім’ї проживає дитина з інвалідністю, соціальні служби мають працювати не тільки з нею, а й з усіма членами її родини — найближчим оточенням, тому що сім’я найбільше впливає на її виховання.
Другий рівень роботи соціального працівника — робота в громаді. Дуже важливо об’єднувати батьків на вирішення їхніх проблем, формувати активну громадянську позицію.
Сучасна професійна соціальна робота ґрунтується на конкретних цінностях — це права людини, демократичні здобутки, усвідомлення суспільством необхідності поважати і сприймати багатогранність людини.
Важливий момент етики. У цьому плані, за словами Лариси Остролуцької, останнім часом виникла нова проблема. Соціальні працівники працюють із різними людьми. Серед них є, приміром, ті, які постраждали в АТО, є також сім’ї переселенців зі сходу. Тут нерідко фахівці стикаються з різними поглядами на ту чи іншу політичну ситуацію в країні. Але соціальні працівники мають працювати професійно і бути поза політикою, принаймні, не висловлювати своїх переконань і вподобань, хоча це буває непросто в наш політизований час.
Другий етичний момент. Має бути розроблено чіткий стандарт, який би запроваджував санкції, зокрема до організацій, що використовують, скажімо, людей з інвалідністю для заробітку грошей для себе. Чи до тих, хто розповсюджує неправдиву інформацію про своїх партнерів, що також нерідко трапляється.
Але головне, на переконання головного спеціаліста соціальної служби столиці Лариси Остролуцької, побудувати роботу треба так, щоб кожна людина в Україні відчувала себе соціально захищеною і завжди була впевнена, що в будь-якій ситуації вона може розраховувати на допомогу професіоналів.
Підготував ОЛЕКСАНДР КОЗЛОВСЬКИЙ,

Укрінформ