З юних літ, живучи у невеликих містечках, де не було досвідчених тренерів, Василь привчився до самостійної аналітичної роботи: «Я вчився на партіях Ботвинника, його методах підготовки, вивчав творчість й інших чемпіонів світу».
У 16-річному віці став першим на юніорському чемпіонаті СРСР і посів третє місце в українській першості.
Навчався у Тернопільській СШ № 11. Закінчив шаховий факультет Львівського інституту фізкультури.
Уже 1987 року переміг у першості Європи серед юнаків, потім показав блискучий результат на відкритій першості Нью-Йорка 1988 року, де пройшов 9 турів без поразок і, набравши 7,5 очка, випередив Б. Ларсена, Е. Торре, Р. Бірна, Ф. Георгіу та інших гросмейстерів.
Коментуючи підсумки турніру, газета «Нью-Йорк Таймс» відзначала «його глибоке розуміння позиції, добре знання дебютів. Він жодного разу не відчував нестачі часу на обдумування. Схоже на те, що Василь Іванчук найближчим часом стане ще однією зіркою радянських шахів».
Того ж року Іванчук змагався за перше місце у чемпіонаті світу серед юніорів в Аделаїді, але програв на тай-брейку французькому шахісту Жоелю Лотьє. Також у 1988 році він здобув звання міжнародного гросмейстера.
Усього за три роки (1989–1991) молодий Іванчук буквально увірвався в шахову еліту, ставши за рейтингом третім шахістом світу. Серед його найбільших успіхів — 2-е місце в Лінаресі (1989, попереду Карпова), 1–2-е у Білі (1989, разом з Полугаєвським), 1–2-е на міжнародному турнірі в Манілі (1990, разом з Гельфандом), ще одна блискуча перемога у Лінаресі 1991 р. (попереду Каспарова і Карпова), 1–2-е — в Рейк’явіку на Кубку світу (1991, разом з Карповим).
У 1990 році він очолив збірну СРСР на Всесвітній олімпіаді в м. Нові-Сад і показав прекрасний результат на 1-й дошці (+5, –1, = 4, 70 %), ставши вдруге чемпіоном шахових Олімпіад.
У претендентському циклі 1991–1992 років Іванчук вважався одним з головних фаворитів. Однак, перемігши в одній восьмій фіналу Л. Юдасіна, Василь у чвертьфіналі після впертої боротьби в додаткових партіях поступився А. Юсупову. Іванчук зрозумів, що на шляху до шахового Олімпу йому потрібно ще чимало працювати і перш за все досягти універсальності стилю та психологічної стійкості.
Заважало й інше. Як він зізнався, «надто великий був ажіотаж, створений навколо моїх перспектив дійти до матчу з чемпіоном світу. Земляки-львів’яни навіть створили спеціальний фонд сприяння. Загалом, я, напевно, перегорів».
На початку 1990 років його дружиною була Аліса Галлямова — випускниця Казанського університету, одна з найсильніших шахісток світу, яка виступала під прізвищем Галлямова-Іванчук. Вона стала вірною помічницею, готуючи за допомогою комп’ютера для Василя інформаційно-творчу характеристику провідних сучасних шахістів. У них народився син. Але, на жаль, сімейного життя не вийшло. Як зізналася Аліса, для Василя шахи завжди на першому місці... У 2007 році Іванчук одружився вдруге.
Правда, сам Іванчук каже, що шахи — «велика частина мого життя, але не вся. Є й інші речі, які мене цікавлять. Люблю почитати, сходити в театр, послухати хорошу музику». Його цікавить філософія — Платон, Сократ...
Вважає, що читання філософів заспокоює, часом і сам розмірковує про шахові проблеми, як філософ: «На мій погляд, змагатися з комп’ютером просто безглуздо. Коли грають двоє людей — це ж не тільки шахові ходи? Це підготовка, емоції, переживання...
А коли граєш із комп’ютером, виникає досить дивна ситуація: з одного боку — людина, наділена всіма згаданими якостями, а навпроти — шмат заліза, якому все ніпочому. Ніякої духовної спільності! Шахісту високого класу взагалі немає сенсу грати з комп’ютером.
У шахах я більше реаліст, ніж романтик, намагаюся об’єктивно оцінювати ситуацію на шаховій дошці. Класичні шахи аж ніяк не вичерпали свої можливості, їх рано змінювати на «швидкі». Як жанр «швидкі» шахи мають право на існування завдяки своїй видовищності, але не більше. З повагою ставлюся до обидвох «К», але не терплю політики в шахах».
Один з двох згаданих «К» — екс-чемпіон світу Гаррі Каспаров — визнав геніальність Іванчука. «Він оригінальний у житті, на все має свою точку зору, його гра насичена яскравими барвами. Він може приголомшити будь-якого суперника, як, наприклад, на турнірі у Вейк-ан-Зеє здивував Широва», — написав про нього Гаррі Каспаров.
Усе правда, адже Василь Михайлович, безумовно, є найсильнішим українським шахістом в історії, переможцем десятків міжнародних супертурнірів. Іванчук уже 30 років серед найсильніших шахістів світу, такого довголіття досягав, мабуть, хіба Ботвинник.
Є втім і невтілена мрія — світова корона та перше місце у рейтингу ФІДЕ, адже другим (після Каспарова) він уже був. Віримо у здійснення його бажань, бо ж не випадково серед шахістів Іванчука називають «Великий Чакі».