Для Оксани Володимир написав пісню «Колискова для Оксаночки». Нині Галина — лікар, невропатолог Львівської обласної клінічної лікарні, а Оксана — доцент кафедри сучасної української літератури Чернівецького національного університету. Але все це буде пізніше.
Володимир Івасюк, безумовно, є одним з основоположників української естрадної музики (поп-музики). Адже він автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів.
До речі, він був професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. А ще він — неординарний живописець.
Однак доля відвела йому лише 30 років. 18 травня 1979 року його було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979-го, так і тепер.
Відповідно до неофіційної версії смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.
Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам Музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», можливо тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.
Примітно, що першу пісню «Колискова» на вірші батька він склав ще 1964 року. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль «Буковинка», який у 1965 році за перемогу в республіканському конкурсі нагороджено поїздкою по Дніпру.
У 1966 році родина переїжджає до Чернівців. Тут Володя вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але був відрахований із нього за участь у «політичному інциденті». Влаштувався працювати на завод «Легмаш», де керував заводським хором.
Під псевдонімом Весняний надіслав на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш.
За пісню «Відлітали журавлі» був удостоєний першої премії. Протягом 1967–1972 років повертається до навчання в медичному інституті.
Саме 1970 року Івасюк написав пісні «Червона рута» та «Водограй», які 13 вересня вперше виконав з Оленою Кузнецовою у програмі Українського телебачення «Камертон доброго настрою».
Путівку в життя його пісням дали ансамбль «Смерічка» Л. Дутківського (солісти — Назарій Яремчук, Василь Зінкевич).
У 1971-му режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару й соліст ансамблю «Смерічка» Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Володимира Івасюка.
Його знаменита «Червона рута» перемогла на Першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71». На завершальному концерті в Останкіно її виконували солісти ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич й автор — Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва.
1972 року на Чернівецькому телебаченні відбулася прем’єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконала Софія Ротару. А пісня «Водограй» у виконанні ансамблю «Смерічка» Левка Дутківського у Москві перемогла в телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» та на Фестивалі «Пісня-72».
1972 року В. Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й почав студії у консерваторії на підготовчому відділенні. 1973 року Івасюк закінчив Львівський медичний інститут, вступив до аспірантури професора Т. Митіної.
У серпні 1974-го композитор у складі радянської делегації взяв участь у Міжнародному пісенному конкурсі «Сопот-74», на якому Софія Ротару перемогла з його піснею «Водограй». Із сестрою Галиною здійснив коротку подорож Польщею. Тоді ж — у вересні 1974-го — розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії у класі А. Кос-Анатольського.
Протягом серпня-вересня 1975 року в селі Розтоки на Буковині було знято фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконала 6 пісень Володимира Івасюка.
У липні 1976-го В. Івасюка відрахували з консерваторії за пропуски занять. Та він успішно продовжував справу свого життя і створив музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.
У 1977 році Софія Ротару з піснею Івасюка «У долі своя весна» перемогла на Фестивалі «Сопот-77». У світ вийшли платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя пісня».
Згодом були успіхи на Всеукраїнському зльоті творчої молоді, де було виконано «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та відбулася прем’єра пісень «Літо пізніх жоржин» на вірші Р. Братуня, «Нам спокій, друже, тільки сниться» на вірші Романа Кудлика.
А також його чекала перемога на Всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві, де його відзначили дипломами за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хару».
24 квітня 1979 року за телефонним викликом Івасюк вийшов із дому й більше не повернувся. Тільки 18 травня тіло Володимира Івасюка випадково було знайдене у Брюховицькому лісі під Львовом. Точна дата смерті Івасюка невідома.
22 травня 1979 року Володимира Івасюка поховали на Личаківському кладовищі. Лише 1990 року на могилі композитора була встановлена бронзова композиція — молодий композитор поряд із роялем. Протягом 11 років родині композитора не давали дозволу на встановлення надгробного пам’ятника.
3 березня 2011 року в Чернівцях на фасаді адміністративної будівлі Буковинського державного медичного університету було відкрито меморіальну таблицю роботи скульптора Івана Салевича, яка засвідчує, що тут навчався Герой України, композитор Володимир Івасюк. Того ж року у Львові на проспекті Тараса Шевченка було відкрито пам’ятник композиторові.
А 4 березня 2017 року в Києві на Будинку звукозапису (вулиця Леоніда Первомайського, 5-a) встановлено меморіальну дошку Володимиру Івасюку.
Його іменем названо вулиці в обласних центрах — Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Сумах, Дніпрі, Кропивницькому, а також в інших містах та селах України: Городку, Винниках, Тлумачі, Золочеві, Рудному, Дрогобичі, Борисполі, Трускавці, Краматорську, Кременчуку, Ніжині, Рівному, Перемишлянах, Сахновщині, Старому Самборі, Малехові, Хоросткові, Хмільнику.
Пам’ять про Володимира Івасюка не згасає з роками, як і захоплення його ліричними натхненними піснями, що линуть Україною, як і 40 років тому. Бо ж Зоря його незгасна й нездоланна сила серця і таланту.