МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії, створене у 1957 році, є світовим центром зі співробітництва в галузі атомної енергетики. Агентство створене незалежно на підставі міжнародного договору, але функціонує в рамках ООН і звітує перед Радою Безпеки ООН) обмежилось відпискою, зазначивши, що оцінка ядерної безпеки — це національна відповідальність України.
МАГАТЕ лише допомагає своїм державам-членам виконати цей обов’язок, розробляючи норми безпеки, які держави-члени можуть приймати за основу для розробки власних правил експлуатації й безпеки АЕС. Конкретних претензій до «Енергоатома» у МАГАТЕ немає.
В України не вистачає грошей на відновлення енергоблоків, вартість продовження терміну дії лише одного блоку обійшлась держказні у 300 млн дол. НАЕК «Енергоатом» фактично перебуває на межі банкрутства, маючи борг у 45 млрд грн. Рахунки «Енергоатома» були арештовані за рішенням суду, робота паралізована, під загрозою зриву була ремонтна кампанія й підготовка до зими.
Лише нещодавно ситуацію вдалося «розрулити». У реформаторів-ентузіастів атомної галузі склалося враження, що вітчизняні АЕС намагаються довести до банкрутства навмисно, аби в подальшому приватизувати їх за копійки.

Не­без­печ­ні тен­ден­ції
Більшість експертів-ядерників каже, що не треба лякати людей ядерною катастрофою, проте і розслаблятися не варто. Після аварії на ЧАЕС усі атомні реактори фахівці доопрацювали, вони стали надійнішими. На АЕС обладнали по сім надміцних захисних бар’єрів, які може зруйнувати лише вибух атомної бомби.
Тож ядерної катастрофи не може бути, але вірогідність великих аварій зростає. Вранці 19 серпня цього року сталася надзвичайна ситуація на Південноукраїнській АЕС через помилку обслуговуючого персоналу: фахівці вивели блок на належну потужність, включивши не ту лінію високої напруги. Це серйозна аварія.
Порівняно з позаминулим роком кількість аварій і неполадок на атомних електростанціях України суттєво зросла. Торік було задокументовано п’ятнадцять, кваліфікованих за шкалою INES,— це у півтора разу більше, ніж у 2014-му. Також тринадцять разів станції відключалися від мережі (вдвічі частіше, ніж позаторік). За останніх півроку ситуація погіршилась, уже зафіксовано сім порушень (удвічі більше, ніж за аналогічний період 2015-го). Планових відключень від мережі було чотирнадцять (удвічі більше, ніж торік).
У результаті позапланових зупинок атомних реакторів у 33 рази збільшилося недовироблення електроенергії на АЕС. Особливо хвилювались експерти 23 березня цього року, коли Південноукраїнська АЕС «сіла на нуль», тобто всі її блоки були зупинені в аварійному порядку, і 30 травня, коли на Запорізькій АЕС із шести енергоблоків працювало лише два.
Профільний міністр Ігор Насалик на спільному засіданні парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки та Комітету у закордонних справах визнав, що з травня по вересень навантаження на систему генерації електроенергії було на 25% вищим. Уперше в країні влітку через різні причини працювало лише 9 атомних енергоблоків, тож у спеку ТЕЦ спалили на 2 млн т більше вугілля, щоб виробити електроенергію.
Із жовтня 2014-го в країні немає головного інспектора з ядерної та радіаційної безпеки — ніхто не хоче займати цю відповідальну посаду, бо у травні Кабмін направив до Верховної Ради законопроект, у якому йдеться про те, що рішення держінспектора з ядерної та радіаційної безпеки може скасувати керівник органу держрегулювання чи навіть призначена ним уповноважена особа.
Це означає, що відповідальність за ситуацію на АЕС перед прокуратурою несе головний інспектор з ядерної та радіаційної безпеки, а його доцільні рішення може скасувати безвідповідальний чиновник. Експертів дивує, що керівництво з ядерного регулювання погодилось із законопроектом і завізувало його.

Ре­алії
Стан атомної енергетики такий: на Україну чекає економічна катастрофа, вважають експерти. Нині п’ятнадцять блоків АЕС виробляють 55,7% усієї електроенергії в країні. Через чотири роки в семи з них закінчується термін експлуатації, для їх відновлення потрібно 2,1 млрд дол.
Якщо не продовжити строк експлуатації енергоблоків АЕС, то у 2020 році Україна втратить 50% обсягів електроенергії, а до 2030 року атомної енергетики у нас узагалі не буде. Необхідно планувати не тільки продовження термінів дії атомних реакторів, а і їхню заміну, наголошують експерти, адже інші види генерації електроенергії (ТЕС, ТЕЦ, гідроелектростанції) не здатні забезпечити вироблення необхідних обсягів енергії — їхні потужності на 80% зношені.
Вітчизняна атомна енергетика потрапляє в кризу вдруге, нагадують експерти: на початку 1990-х їй не вистачало обігових коштів, не було грошей навіть на виплату зарплати працівникам. Тоді директори АЕС «випускали» свої гроші, за які можна було поїсти у відомчій їдальні й купити найнеобхідніше у «закритих» магазинах.
Нині ситуація майже аналогічна — немає обігових коштів. Та за першої кризи був запас часу, не треба було продовжувати термін експлуатації енергоблоків. До того ж за віддані Росії за Будапештською угодою про відмову від ядерного статусу ядерні боєголовки Україна отримала від РФ ядерне паливо. А після розпаду Радянського Союзу на кожній АЕС залишався дворічний запас палива — такі були радянські правила, тож його не треба було купувати.
Вийти з нинішньої кризи, продовжити термін експлуатації енергоблоків можна, якщо змінити тариф на електроенергію, яка виробляється АЕС. Нині він встановлюється, виходячи з витрат, пов’язаних лише з експлуатацією енергоблоків. До нього не входить інвестиційна складова, витрати на вирішення поточних технологічних проблем, зокрема поводження з відпрацьованим ядерним паливом, створення нового палива.
Атомна енергетика генерує 55,7% електроенергії, але інші електростанції, які виробляють менше електрики, продають її за тарифами в 2,5 разу вищими. Оптимальним для атомної енергетики був би тариф у 1,6 цента за 1 кВт/год., вважають експерти.

Пла­ни
Українців непокоїть і проблема утилізації відпрацьованого ядерного палива (ВЯП). Нині майже все воно вивозиться до Росії, лише на Запорізькій АЕС збудовано сховище для зберігання ВЯП. Між «Енергоатомом» та Красноярським гірничо-хімічним комбінатом, який приймає наші ядерні відходи, підписано спеціальний контракт щодо цього процесу.
Кожного року він додатково «освячується» новим підписанням. Спеціальної міждержавної угоди, як того вимагає наше законодавство, між Україною і РФ немає. Тож Росія, якщо їй заманеться, може в будь-який момент відмовитися приймати ці відходи, та ще й звинуватити Україну у тому, що вона не потурбувалася про підписання міжнародної угоди про вивезення й зберігання ВЯП у Росії.
Заводу з переробки ВЯП у нас немає, хоча грошей на його будівництво треба не так уже й багато. Вихід є, запевняють експерти: можна підписати альтернативну угоду з Францією, яка використовує новітні технології зберігання й переробки ВЯП. Але такі документи не створюють за два дні, до їх підготовки треба негайно залучати експертів та фахівців-ядерників.
Нині в Україні обговорюють дві ідеї — будівництво централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) у Чорнобильській зоні та спорудження ядерних сховищ на кожній АЕС. Упродовж п’ятнадцяти років наші чиновники віддавали перевагу першому варіанту. За попередніми оцінками, вартість будівництва ЦСВЯП сягатиме 300 млн дол.
Інвестиції у ЦСВЯП, запевняють чиновники, окупляться менш ніж за два роки. Обладнувати майданчик сховища, виготовляти в Україні спецконтейнери для зберігання відпрацьованого ядерного палива вирішили за технологією американської компанії Holtec International.
Тривале й безпечне зберігання ядерних відходів дозволить Україні виконувати міжнародні зобов’язання, які передбачають, що країна з ядерною енергетикою несе відповідальність за безпечне поводження з відпрацьованим ядерним паливом на її АЕС, нагадують прихильники ЦСВЯП.
А ще наявність ЦСВЯП дозволить «Енергоатому» щорічно заощаджувати близько 200 млн дол. Саме таку суму сплачує Україна, вивозячи відпрацьоване ядерне паливо до Росії. Також будівництво й подальша експлуатація ЦСВЯП сприятимуть створенню робочих місць у зоні відчуження для персоналу Чорнобильської АЕС, який вивільняється, соціальному розвитку території, полегшить відновлення господарської діяльності зони відчуження та її розвиток.

Ар­гу­мен­ти
Але Holtec International, нагадують експерти, — приватна американська компанія, яка ніколи не працювала з паливом, що використовується на українських АЕС і відрізняється від американського. Та фірма переконала наших чиновників, що справиться з будівництвом ЦСВЯП.
Приватна Holtec International не несе відповідальності за ЦСВЯП перед нашою державою, як несла б держава США. Свого часу цій компанії не довірили займатися захороненням ядерних відходів у Сполучених Штатах на горі Маунтін.
Деякі експерти вважають вивезення відпрацьованого ядерного палива до Росії поки найбільш оптимальним варіантом. У 2000 році Верховна Рада ратифікувала Конвенцію з поводження з відходами ядерного палива, яка вимагає не виробляти зайвих ядерних відходів.
У централізованому сховищі, де зберігатиметься відпрацьоване ядерне паливо, створюватимуться запаси небезпечних відходів. Приміром, сховище на Запорізькій АЕС — це великий контейнер на 180 т. Поки там зберігається лише 10 т ядерних відходів. Із часом вони з відходів середньої активності перетворюватимуться на високоактивні. До того ж немає гарантії, що касети і твели з ядерним паливом у майбутньому не зруйнуються, і Чорнобильська зона не забруднюватиметься високоактивними ядерними відходами.
Будівництво ЦСВЯП порушуватиме Закон «Про правовий режим використання території зони відчуження ЧАЕС», ухвалений у 1991 році. У документі йдеться про те, що в зоні ЧАЕС мають проводитися роботи, спрямовані на мінімізацію кількості радіоактивних відходів. А в централізоване сховище планується завезти в 140 разів більше ядерного палива, ніж утворилось у результаті катастрофи на ЧАЕС.
Навколишнє населення категорично проти будівництва ЦСВЯП. Аби втілити ідею будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, чиновники внесли зміни до закону, які дозволили давати «добро» на таке будівництво керівникам місцевої влади. У розвинутих державах центральна і місцева влада завжди зважає на думку громадськості.
Коли Німеччина вирішила закрити всі АЕС, треба було вибрати майданчик для захоронення відпрацьованого ядерного палива. На цей вибір витратили 1,6 млрд євро. Потім поцікавилися думкою навколишнього населення. Люди були проти будівництва небезпечного об’єкта. Тоді уряд запропонував АЕС виділити 2,3 млрд євро на пошук нового майданчика.
Чимало експертів-ядерників вважають, що не варто добудовувати третій та четвертий блоки на Хмельницькій АЕС. Їх будівництво почалось у 1986 році (потужність кожного мала бути 1000 МВт), але потім призупинилося. Нині будівельна готовність третього енергоблоку оцінюється у 75%, четвертого — у 28%. Орієнтовна вартість добудови двох блоків — 5 млрд євро.
Добудувати два блоки на Хмельницькій АЕС планували у 2002-му. Минуло чотирнадцять років, а віз і нині там. Спочатку мали намір добудовувати з допомогою Росії. Торік угода між Україною та РФ про цей процес була денонсована, і чиновники вирішили підписати угоду з чеською компанією Skoda й працювати на умовах товарного кредитування, що за економічної кризи було привабливим для України.
Але чехи не є розробниками реакторних установок, нагадують експерти, і не несуть за них відповідальності. Вони займаються проектуванням і виготовленням окремих елементів реакторних установок, зокрема корпусу, конденсаторів для охолодження реактора.
За ядерні блоки несе відповідальність їх розробник — російське підприємство «Гідропроект», розташоване у підмосковному Подольську. До того ж блоки, які передбачалось доопрацювати й запустити в дію, належать до реакторів другого покоління і не відповідають вимогам МАГАТЕ.
Атомна енергетика має триматися на комплексних програмах, зазначають експерти, які передбачають будівництво, експлуатацію АЕС, забезпечення їх паливом, розвиток сировинних джерел. А потім зняття з експлуатації АЕС, захоронення ядерних відходів або їх переробку й нарешті перетворення майданчиків АЕС на екологічно чисті. Про це треба пам’ятати, проектуючи нові атомні станції.
Елла НОВАК