Однак сприятлива погода у листопаді й грудні (до 20 грудня було тепло) розвіяла опасіння. А дощі у квітні й травні, які вкрай потрібні для формування врожаю пшениці, посприяли тому, що ранніх зернових зібрано на 1 млн т більше, ніж 2014 року. На дозрівання пізніх культур впливали температурні перепади, проте не критично.
Регіональна врожайна картина характерна для більшості років. Наприкінці весни південні й південно-східні області накрила засуха, через це урожай деяких культур там менший. А у поліській, лісостеповій, степовій зоні врожаї багатьох культур суттєвіші за торішні та за рекордні позаторішні, коли зібрали 64 млн т зернових.
Цьогоріч експерти передрікають 62,3 млн т — це буде другим результатом за останні роки. До того ж вимальовується тенденція до покращення якості продовольчої пшениці, перш за все за рахунок запровадження новітніх технологій її вирощування.
За останні три роки вітчизняні аграрії більше збирають пшениці твердих сортів, яка користується попитом на світовому ринку. Із неї виготовляють популярні на заході й сході хлібобулочні вироби й макарони вищого ґатунку. Для вирощування пшениці твердих сортів потрібні спеціальні природно-кліматичні умови.
Вони є у Криму, цей регіон в основному й спеціалізувався на такій пшениці. Крим відібрала Росія, а Україна хоч і збільшила площі під пшеницю твердих сортів, але ще не може боротися за міжнародне лідерство з експорту цієї елітної культури. Нині наші співгромадяни споживають більше імпортних макаронних продуктів, виготовлених з іноземної твердої пшениці.

Втра­ти й за­по­біж­ни­ки
На початку і в середині 2000-х великою проблемою для аграріїв були втрати вирощеного збіжжя. Ніби й непогані врожаї вирощували, та завдяки старій техніці та нестачі якісних елеваторів і зерносховищ сільгоспвиробники втрачали 5% врожаю. Коли ціни на зерно впали, аграрії почали ретельно рахувати гроші і вкладати їх у сучасну техніку, новітні технології зберігання зерна, будівництво високоефективних зерносховищ. У результаті втрати врожаю зменшилися до 2% — з 1 млн т до 600 тис. т.
У 2011–2013 роках, коли аграрії отримували високі доходи від експорту збіжжя, майже всі суб’єкти господарювання будували елеватори. У 2014-му добудовували те, що почали споруджувати раніше, торік елеваторна активність знову відновилась.
На жаль, держава не має змоги підтримувати цей процес, не будує потужних елеваторів — трейдери в основному концентруються на портових потужностях. Внутрішнє зберігання збіжжя — прерогатива аграрних підприємств. Великі агрокомпанії, маючи власні й позичені фінансові ресурси, більш активно будують елеватори й зерносховища.
Малі й середні підприємці, розуміючи, що можуть багато втратити через погані умови зберігання зерна, об’єднуються для спорудження елеваторів, використовують спеціальні «рукави»-сховища, опікуються зберіганням на підлозі.
Український аграрний ринок цікавий для іноземних виробників і був би ще цікавішим, якби став купівельно спроможнішим. Останніми роками обсяги продажів техніки закордонного виробництва зменшилися в нашій країні, бо кредити для аграріїв подорожчали, гривня девальвувала. Лізингових програм мало, компаній, які б пропонували сільськогосподарську техніку в лізинг, майже немає.
Минулого року кілька компаній пропонували техніку в обмін на зерно за досить привабливими цінами на збіжжя, але вартість техніки була настільки високою, що ця програма не користувалася попитом. У країні є система підтримки реалізації вітчизняної сільгосптехніки через держустанову «Украгролізинг», але фінансується вона скромно, останніми роками держава виділяла лише 50 млн грн.
До того ж асортимент нашої техніки досить обмежений, серійного виробництва вітчизняних комбайнів фактично немає. Є певні досягнення у розвитку виробництва навісної та причіпної техніки (посівної, ґрунтообробної) на заводі «Червона зірка» у Кропивницькому. Аграрії, у яких не вистачає грошей на іноземну техніку, із задоволенням купують вітчизняні аналоги (їх можна придбати з частковою компенсацією від державного «Украгролізингу»).

Під­трим­ка
У розвинутих країнах державна політика спрямована на максимальну підтримку сільгоспвиробників, переробних галузей, на захист внутрішнього ринку, який би підсилював розвиток агровиробництва.
За кордоном добре розуміють важливість агросектора. В Євросоюзі його підтримка сягає 526 євро на гектар (60 євро виділяється на розвиток територій та 466 євро — на пряму підтримку). У Греції загальна субвенція аграріям — 709 євро, в тому числі 166 євро — на розвиток територій та 544 євро — напряму.
Нідерландським аграріям ЄС дає на гектар 529 євро, бельгійським — 504 євро, данським — 434, німецьким — 428, італійським — 456, французьким — 357 євро. У нас цей показник балансує в межах 37 євро. В останні роки держпідтримка вітчизняного агросектора у процентах від загальної вартості його продукції була нульовою, в країнах ЄС — 25%, в Росії — 18%, Казахстані — 20%.
У Німеччині середня вартість гектара сільськогосподарської землі — 16400 євро. Податок на землю не сплачують держпідприємства, релігійні установи. Не оподатковуються земельні ділянки, які використовуються в наукових цілях. Платежі не залежать від фінрезультатів діяльності підприємств: звичайна ставка податку становить 1,2–1,5% від кадастрової вартості землі. Тобто середній розмір податку — 197–246 євро за гектар.
Земельний податок у Чехії складається з податків на земельні ділянки та забудови. Основою для податку із сільгоспугідь є діюча ціна землі залежно від класу. Нині середня вартість гектара чеської землі сягає 5500 євро. Ставка податку для пашні, хмільників і фруктових плантацій — 0,75% відповідної ціни угідь, для лук та пасовищ, лісів і водойм для розведення риби — 0,25%. Тобто середній розмір податку — 41 євро за гектар. Не підпадають під оподаткування угіддя до 10 га, які обробляє власник.
Податок на сільгоспземлі в Іспанії сплачує орендар або власник, якщо обробляє її сам. Податковою базою є кадастрова вартість ділянок, вона переглядається кожні вісім років, нині це 5400 євро. Ставки податку — 0,3–1,22%, тобто його середній розмір — 16–66 євро.
При нарахуванні доходів від володіння землею в Італії враховуються тільки землі, придатні для сільськогосподарської діяльності. База оподаткування — кадастрова вартість, яка досягла 12000 євро. Ставка податку — від 0,4 до 0,7%, середній розмір податку — 48–84 євро за гектар.
В Україні розмір єдиного податку четвертої групи підприємців у чинному Податковому кодексі, який включає в себе земельний податок, становить близько 5 євро. Це набагато менше, ніж у країнах Євросоюзу. В той же час система підтримки сільського господарства в державах ЄС має настільки значні обсяги, що дозволяє компенсувати витрати на земельний податок. Причому в деяких країнах ЄС практикуються численні пільги у сплаті земельного податку.
Так, у Чехії не оподатковуються земельні ділянки до 10 тис. га, які обробляються власником, податкові пільги надаються для угідь, продуктивність яких нижча за інші ділянки в регіоні. У Швеції землекористувачі з податковою оцінкою землі та нерухомості до 400 тис. крон (близько 44 тис. євро) від сплати земельного податку взагалі звільняються.

А у нас?
Державна підтримка нашого агросектора є вкрай низькою порівняно з конкурентами. Особливістю України є те, що найбільшу питому вагу у внутрішній підтримці сільського господарства займала акумуляція ПДВ. Вона класифікується Світовою організацією торгівлі як субсидія на вхідні ресурси або здешевлення вартості покупних матеріально-технічних ресурсів для виробництва сільськогосподарської продукції.
У певні роки, коли приймаються рішення щодо встановлення експортних квот, скасовується відшкодування ПДВ на окремі товарні позиції АПК, загальний обсяг підтримки аграрної галузі за міжнародною термінологією наближається до нуля або навіть є від’ємним і з урахуванням наявних податкових пільг.
Важливим моментом переговорів щодо вступу України до СОТ стало збереження Україною права на застосування спецрежиму оподаткування ПДВ для сільськогосподарських товаровиробників шляхом акумуляції. Це в умовах нестачі вільних бюджетних коштів було вагомим та дієвим механізмом непрямих бюджетних трансфертів із підтримки наших сільськогосподарських товаровиробників.
З першого січня 2017-го спецрежим ПДВ уряд планує скасувати нібито на вимогу МВФ і аграріїв переведуть на загальну систему оподаткування ПДВ. Сільгоспвиробники занепокоєні тим, що жодного компенсаторного механізму влада не запропонувала.
Фахівці Мінагрополітики розробили законопроект, в якому йдеться про встановлення мінімальних обсягів держпідтримки аграріїв не менше 1% від валової сільгосппродукції за минулий рік. Активно обговорюється експертами, аграріями, нардепами ідея оподаткування гектара землі для всіх сільгоспвиробників.
Такий податок зменшить обсяги тіньового обробітку землі й збільшить надходження до місцевих бюджетів. Можливо, цей податок удвічі-втричі перевищуватиме фіксований чи податок виробників четвертої групи і сягатиме 400–600 грн. Єдиної думки щодо затвердження методики обрахування ще не дійшли.
Нині ж є підприємства, загальна сума податків яких у перерахуванні на гектар землі сягає 1300–1350 грн. Спритники, використовуючи корупційні схеми, платять лише 250 грн.
Мінфін пропонує залишити фіксований податок тільки для агропідприємств, які обробляють до 200 га землі й мають обсяги виробництва до 5 млн грн. Експерти зауважують, що тоді сільські громади втратять 40–60% доходів своїх бюджетів, бо нічого не отримають від фіксованого податку.

Ню­ан­си
Уряд запевняє, що зацікавлений у розвитку агросектора і готовий його підтримувати, але лише нерентабельні напрямки — тваринництво й садівництво, які потребують довгострокових інвестицій і є важливими для продовольчої безпеки і внутрішнього ринку. Якщо зникне тваринництво й садівництво, їх непросто відновити. Аграрії — за збереження спецрежиму ПДВ, за створення єдиного реєстру відшкодування ПДВ, за прозорість у поверненні ПДВ.
Нині ж в Україні «чубляться» виробники тваринницької продукції й рослинницької, якою торгують за кордоном. Експерти радять їм об’єднати зусилля і виробити спільні вимоги до влади, адже агросектор залишається єдиним у країні, який тягне економіку. Тож треба до нього ставитись як до локомотива: правильно заправляти пальним — вчасно повертати ПДВ і залишити спецрежим ПДВ.
Якщо не буде спецрежиму ПДВ для тваринництва (молочного і м’ясного) і галузей, які працюють на внутрішній ринок — плодоовочевої, садівницької, виноробної, цукробурякової, вони суттєво скоротять своє виробництво. Зокрема, тваринники за сім-вісім місяців можуть втратити 30–40% поголів’я. У нових мінфінівських змінах до Податкового кодексу спецрежим для АПК не передбачено.
Експерти радять імплементувати вимоги Угоди про асоціацію з ЄС, які передбачають спецрежим ПДВ для фермерів і встановлюють ставки цього податку. Варто також провести тотальну інвентаризацію, паспортизацію, переоцінку землі, визначити реальну вартість земельних ділянок. Кожне поле має свої особливості — деякі землекористувачі покращили якість ділянок, інші погіршили, різне навантаження на землю у тваринницькій і рослинницькій галузі, є проблеми з ерозією землі.
В Україні є виробники сільгосппродукції, які випадають із правового поля: особисті селянські господарства (ОСГ), одноосібники. Вони не сплачують податків, вимушені працювати поза законом, не маючи соціальних гарантій. Закон «Про ведення особистого селянського господарства» передбачає, що цей вид діяльності здійснюється не підприємцем, а для себе, без отримання прибутку.
Але половину земель, які значаться за особистими селянськими господарствами, виділяли як землі для товарного сільгоспвиробництва. Виникає дисонанс: якщо це — товарне сільгоспвиробництво, значить, це — не ОСГ, і людина повинна платити податок на рівні підприємця з четвертої групи. Держава має при цьому скористуватись примусовим методом, кажуть експерти, бо не може земля, призначена для товарного сільгоспвиробництва, не оподатковуватись.
За статистикою, в Україні зараз майже 4 млн ОСГ, за ними значиться 6,5 млн га землі, лише 1% селян має техніку для обробітку землі. Очевидно, що значна частина землі особистих сільських господарств таємно здається в оренду.
Елла НОВАК