Бізнес сам знайшов ринки у 109 країнах світу, 40% соняшникової олії постачається до Індії. Чотири роки тому вийшли на китайський ринок і торік експортували до Піднебесної 477 тис. т. Хоча пріоритетним є європейський ринок, туди постачається щороку 600–700 тис. т.
Наша соняшникова олія користується попитом навіть у країнах, які виробляють оливкову, адже вона містить лінолеві кислоти, які не застигають при мінусовій температурі, а також — корисний холестерин. Аби підкорити закордонні ринки, треба було гармонізувати триста стандартів. При цьому кожна країна виставляла свої вимоги, які необхідно було повноцінно задовольняти.
Приміром, Китай вимагав фітосанітарні сертифікати на олію і зацікавився олійним шротом. Наша країна виробляє 4,5 млн т шроту, при цьому використовує 1 млн т, решту експортує до Європи та Білорусі. Китайці вирішили перевірити наші підприємства і купити 1 млн т шроту.
Нині в олійній галузі працює понад 50 тисяч людей. Вітчизняні аграрії щороку збирають понад 16 млн т олійних культур, зокрема 10,1 млн т соняшника, 3,8 млн т сої, 2 млн т рапсу. В країні переробляється 90% соняшника, лише 1,1 млн т сої, виготовляється 100 тис. т соєвої та рапсової олії, яка постачається до Європи. Решта рапсу теж вивозять за кордон. В європейських країнах не вирощують сою й імпортують її майже 16 млн т та 13 млн т шроту.
Експерти кажуть, що доцільно залишати в країні половину вирощеної сої та рапсу. Як відомо, всі держави намагаються переробляти сировину, створюючи додану вартість продукції, яка після цього коштує дорожче. Вітчизняні компанії вже технічно пристосовані для переробки олійних культур.
У структурі АПК олійножирова галузь становить 28%, виробляючи продукції на 16,7 млрд грн. У світі очікується бум попиту на сою. Наші аграрії можуть вирощувати її 10 млн т, торік зібрали 3,8 млн, цьогоріч сподіваються на 5 млн т і націлені на будівництво заводів з переробки сої. По соняшнику вони вже досягли межі і не планують збільшувати його посіви.
Але турбує аграріїв перспектива зняття експортних мит на соняшник. Це може суттєво підірвати економіку вітчизняних олійнопереробних підприємств. Вони за місяць переробляють 900 тис. т соняшника на 9–10 млрд грн, які віддають аграріям, і при цьому їм надто складно отримати кредити в банках, аби поповнити обігові кошти і продовжувати виробництво на експорт, щоб заробити валюту для держбюджету.
КУРЯТИНА
Зараз Україна намагається розширити експорт тваринницької і птахівницької продукції. Починали з курятини. Спочатку птахівники виробляли на рік 37 тис. т м’яса, торік дійшли до 1 млн 200 тис. т, з імпортерів м’яса птиці перетворилися на експортерів. Нині вітчизняна курятина експортується у 37 країн світу. Це ж стосується і виробництва яєць — починали з 3,5 млрд штук на рік, зараз збирають 13 млрд. Більше того, в Україні вже сформувався ринок курячих напівфабрикатів.
Підтримка держави, яка доплачувала за кожний кілограм м’яса великої рогатої худоби, свиней і птахів, була хоч і невелика, але зробила головне: показала бізнесу, що в цьому питанні держава є партнером, і інвестори можуть спокійно заходити на український ринок зі своїми проектами. Все це у комплексі дозволило витіснити іноземних конкурентів з українського ринку.
Важливо й те, що це відбулось економічними методами, а не через закриття внутрішнього ринку, запровадження мит. Лише чиста економіка, висока якість і широкий асортимент, свіжість і безпечність продукції. Результат не забарився. Птахівники повністю наситили внутрішній ринок високоякісною продукцією, розробили і запровадили систему логістики, створили торгові марки.
Зараз м’ясо птиці виробляють великі холдинги за закритою системою. Вони закуповують іноземну генетику в авторизованих європейських підприємств, виробляють власне батьківське поголів’я, формують з нього ферми з вирощування бройлерів. Закрита система забою курей, пакування, транспортування. Навіть замитнення відбувається на ліцензійних складах, які належать підприємствам-експортерам. Закрита система виробництва допомогла відкрити євроринок. На це пішло п’ять років, бюрократичні процедури додали ще два роки.
МОЛОКО
Тепер Україна наближається до відкриття євроринку для молочної продукції. Це дуже актуально, адже найбільше втратила від закриття російського ринку саме молочна галузь. Та нині у ній не все так погано. Хоча ринок сировини, тобто молока, зменшився на 200 тис. т через скорочення виробництва у селянських господарствах, але додалося 100 тис. т якісного молока від потужних промислових ферм і яке додає якості молочній продукції, що виробляється в нашій країні.
Експерти очікують, що на великих фермах надої можуть сягнути 7,5—8—9 тис. літрів, нині — 5 тис., при яких важко працювати не в мінус, тож є велика мотивація до підвищення продуктивності тваринництва. В Україні є ферми, де корови вже дають 10 тис. літрів молока завдяки високій майстерності управління виробничими процесами і вкладенню значних інвестицій.
Перспектива найближчих трьох-чотирьох років — додати до ефективності 20%. У цьому має допомогти вітчизняна селекція. Торік була створена «Голштинська» асоціація, яка виводитиме її із застою. До речі, молочна Білорусь має набагато більше ферм, які отримують суттєву допомогу від держави, але не мають української ефективності та стійкості виживання у непростих економічних умовах.
В Україні 30% молока виробляється на товарних фермах, 70% — у селянських господарствах. У Білорусі 90% молока доять на фермах. Із січня цього року у нас мала набрати чинності заборона на прийом молока від населення, але парламентарі відтермінували заборону, та колись вона таки почне діяти. Тож вихід, кажуть експерти, у кооперації селян. Кооперативи допоможуть економити ресурси, отримувати кращу ціну за продукцію, спільно купувати техніку.
Але для цього треба ухвалити новий закон про кооперацію, адже за нинішнім кооперуватись можуть лише виробники сільгосппродукції. Населення не значиться серед них, якби значилось, то вимоги до його продукції були б набагато вищими — вона мала бути більш якісною і безпечною.
Доходи українців упали, зменшилося споживання молочки. Ціни на якісне молоко через девальвацію гривні теж обвалилися. Це для фермерів, які працюють завдяки валютним кредитам, є негативом. Якщо на ринку соняшникової олії Україна має переваги і може формувати ціну, то на ринку молочної продукції могла впливати лише на сирні ціни, коли експортувала сир до Росії.
Нині наша країна займає менш ніж 1% на світовому ринку молочної продукції. Донедавна найбільше ми експортували українського сиру, зараз підприємства переходять на виробництво концентрованих молочних продуктів — згущеного молока, сухого знежиреного молока, технічного казеїну, масла. Саме за рахунок їх експорту молочні підприємства тримаються на плаву. Хоча це досить складно, бо світова кон’юнктура, навіть з урахуванням девальвації гривні, не дуже допомагає в цьому.
Та молочники не втрачають оптимізму. Хоча в деяких традиційних регіонах — покупцях нашої молочки зменшилися доходи населення, зокрема в країнах Східної Європи — там зросло споживання молока, адже воно дешевше, ніж м’ясо. Тож можна поборотися за ринок ЄС.
КОНТРОЛЬ
Процедура відкриття експорту до Євросоюзу складається з певних етапів. Спочатку європейські інспектори вивчають систему контролю продукції. Їх основне завдання — встановити відповідність контрольних заходів потенційного експортера європейським. Українські молочні підприємства вже перевіряли чотири європейські місії.
Нині пакет документів, що стосується виробництва, обігу, експорту вітчизняної молочної продукції, перебуває в Європейській комісії на голосуванні, і двадцять вісім держав — членів ЄС мають визначитись з експортом української молочної продукції. Це досить складне питання, до того ж заполітизоване. Великий вплив на результати голосування мають асоціації виробників молока і молочних продуктів.
Процес голосування може затягтись. Якщо українські підприємства отримають дозвіл експортувати продукцію на ринок ЄС, то матимуть автоматичний доступ на інші світові ринки. Зараз вітчизняні молочники активно освоюють нові ринки збуту в Азії, Африці, арабських країнах. Вони мають замінити колись традиційні російський та казахський, які донедавна споживали найбільше української молочки, зокрема вершкового масла.
У 2012 році Україна експортувала 77 тис. т масла, позаторік — 89 тис. т, торік — 66 тис. т. Нині активно імпортує молочку з України сусідня Білорусь, бо для неї відкрився великий російський ринок, і білоруських молочних продуктів для нього не вистачає. Торік білоруси купили у нас 3,9 тис. т сиру. Такого раніше не було. І, напевне, весь сир продали в Росії, яка ввела ембарго на імпорт європейських та українських сирів, тож наші заводи суттєво зменшили виробництво сиру.
Найближчим часом експерти не очікують зростання цін на молочну продукцію, для цього немає підстав. Переробники ретельно вивчають споживчий ринок. Коли розуміють, що підвищення цін не зменшить обсяги виробництва та продаж, збільшують вартість своєї продукції. Собівартість не має впливати на ціну продукції, як за радянських часів.
У ринковій економіці правлять бал попит і пропозиція. Якщо попит зростає, а виробництво при цьому не збільшується, то зростає ціна. В Україні доходи людей падають, експорт продукції порівняно з 2013 роком зменшився (Росія закрила свій ринок), тож фундаментальних підстав для зростання цін на молоко немає, є підстави для їх зменшення, запевняють експерти.
М'ЯСО
Після молока Україна акцентуватиме увагу на експорті яловичини, адже її виробництво напряму пов’язане з виробництвом молока. До нас уже тричі приїздили контролери з Європи, які цікавилися здоров’ям великої рогатої худоби та системою контролю за виробництвом яловичини. Парламентарі мають ухвалити закони «Про корми» та «Про побічні продукти тваринного походження», які сприятимуть експорту яловичини.
Зараз не можна серйозно говорити про експорт свинини, поки галузь свинарства імпортозалежна. Максимальний імпорт сягав 270—300 тис. т, зараз він поступово зменшується. Очікується, що цьогоріч наша країна купить 95 тис. т іноземної свинини, а, можливо, й менше. Нині у світі виробляється 110 млн т свинини. Протягом останніх десяти років спостерігається щорічне світове зростання її виробництва на 1–1,5%, тобто на 1 млн т і більше.
Ринок споживання свинини зростає, тож у нашої країни є можливість поборотися за експортні квоти. Певна динаміка зростання експорту є, свинарі продають 10–15 тис. т на рік, максимум був 20 тис. т. Вони зацікавлені у постачанні продукції на найближчі ринки — до країн СНД. Найбільший російський ринок, але надто ризикований і непередбачуваний, отож вибудовувати серйозні плани щодо нього складно, хоча його обсяг сягає 500 тис. т свинини. Зараз він скоротився до 300 тис. т. Дефіцит свинини у Казахстані — він купує й нашу, але є ризик, пов’язаний із транзитом продукції через Росію. Найбільш доступні ринки Грузії та Молдови. Їх зараз активно освоюють наші свинарі.
Потенціал внутрішнього ринку сягає 1 млн 300 тис. т, колись виробляли 1 млн 600 тис. т, тож є експортний потенціал у 300–400 тис. т. Зараз українські свинарі виробляють 760 тис. т і задовольняють внутрішній попит на свинину, хоча позаторік він сягав майже 1 млн т, а торік упав на 10%. Аналогічний спад очікується і цьогоріч, подібна ситуація спостерігалась і у 2009 році. Нині галузь набирає обертів і досить динамічно розвивається впродовж останніх п’яти років.
Після стабілізації економічної ситуації експерти очікують, що в країні зросте попит на свинину і збільшаться обсяги її виробництва. Зараз багато дискусій точиться щодо експорту на ринок ЄС, для галузі свинарства це квиток у вищу лігу, хоча Україна не може претендувати на великі обсяги постачання свинини. ЄС — другий у світі виробник свинини після Китаю, експортує більш як 2 млн т, імпортує мізерні 15–20 тис. т.
Отже, сподіватися на активні поставки до ЄС вітчизняної продукції зарано, адже Євросоюз проводить активну протекціоністську політику, потужно підтримує локальні ринки, і увійти на них непросто. Але європейські орієнтири дисциплінують український бізнес, націлюють його на розвиток в умовах жорсткої конкуренції на найбільш вибагливому євроринку.
Якщо українські свинарі отримають «європейський номер», то зможуть експортувати свою продукцію на інші світові ринки. Найбільші перспективи Україна має у країнах Східної Азії, в Японії, яка найбільше імпортує свинини (понад 3 млн т), Китаї, Південній Кореї, на Філіппінах. У налагодженні експортних контактів вітчизняні свинарі сподіваються на підтримку держструктур, ветеринарної служби, Торгово-промислової палати.
Елла НОВАК
