В одну упряжку запрягли коня і трепетну лань?
Щоправда, на критику недолугого реформування управлінських структур нині наважуються далеко не всі, адже може спрацювати ефект бумеранга, і «реформатори» хутко знайдуть важелі впливу на занадто говірких. Але «на кожен роток не накинеш платок»: люди платять чималі податки на утримання державних структур і розраховують на те, що їхнє реформування поліпшить ситуацію в країні.
Утім, у більшості випадків відбувається навпаки: змінені структури стають ще більш громіздкими, їхні повноваження дедалі розмиваються. І врешті-решт, бюрократична машина ще більше тисне на тих, нібито задля кого проводяться реформи в країні.
Про це на одній з останніх сесій Полтавської облради заявив обранець від Чорнухинського району Василь Стасовський — директор зернової компанії. Він навіть запропонував звернутися до Кабміну з пропозицією дати «задній хід» реформам і повернути все, як було. Зокрема, відмовитися від змін у структурі екологічної служби в Україні.
Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння депутата з полтавської глибинки, стало створення в штаті Полтавської облдержадміністрації департаменту з питань нафтогазового комплексу, промисловості, екології та природних ресурсів. Новий управлінський орган, утворений у вересні 2013-го, змінив попереднє управління екології, котре, у свою чергу, утворили лише в травні минулого року. Отже, двічі протягом 2013 року на Полтавщині реформували дуже важливу службу, без погоджень з якою та без чиїх дозволів керівники підприємств і підприємці нині й кроку ступити не можуть. Який результат нововведення?
«У першу чергу скоротили фахівців у районах, — розповів кореспондентові «ДУ» в кулуарах сесії Василь Стасовський. — Створили дві обласні структури: управління екології та екологічну інспекцію. Був один начальник — стало два. Замість однієї секретарки тепер у двох приймальнях сидять дві. Замість двох заступників — чотири. Був один бухгалтер, стало шість, замість посади одного юриста ввели дві. І це притому, що штат екологічної служби утримується в межах попереднього фінансування. За рахунок скорочення посад технічного персоналу. Перш за все інспекторів, котрих раніше в районах було один-два, а тепер — жодного. Через кілька місяців управління знову реформували. Тепер уже в департамент».
Це рішення помилкове, переконаний депутат облради, адже ініціатори реформування екологічної служби поєднали під одним керівництвом дві «антагоністичні» структури: екологічне управління, покликане вести непримиренну боротьбу за чистоту довкілля, й тих, хто найбільше забруднює повітря та ґрунти в регіоні — розробників родовищ нафти і газу.
Якщо підсумувати результати чергового реформування екологічної служби, стверджує Василь Стасовський, то можна сказати: хотіли, як краще, а вийшло, як завжди! Першими відчули на собі наслідки змін керівники підприємств, зокрема при отриманні дозволів на різні види діяльності, котрі видає новостворений департамент.
Тут, каже депутат, чиновники так закрутили, що на місцях і досі не розуміють мети реформування, бо Мінприроди залишило за собою видачу більшості дозволів. Приміром, на утилізацію небезпечних відходів — люмінесцентних ламп, використаних нафтопродуктів, автомобільних шин, акумуляторів тощо. Тобто — непотребу, який ви обов’язково знайдете на задвірках підприємств. І зроблено це, переконаний співрозмовник журналіста, не випадково.
«Підприємства, котрі включили до списку власників небезпечних відходів, відправили до Мінприроди свої розрахунки на отримання дозволу на їхню утилізацію. Звідти надійшла відповідь, мовляв, ви, хлопці, нетямущі в цій справі, усе в документах наплутали. Тож зверніться до однієї фірми, яку ми рекомендуємо, і її спеціалісти вирішать усі питання, після чого отримаєте дозвіл», — розповідає Василь Стасовський.
Усе б нічого, але «фірмачі» працюють не задарма. Керівникові підприємства, котрий вирішив хазяйнувати законно, а не потайки викидати небезпечне сміття обабіч доріг чи в лісосмуги, виставляють рахунок. Так, за дозвіл на утилізацію тільки одного виду відходів доведеться сплатити півтори тисячі гривень.
«Якщо на підприємстві назбирали кілька люмінесцентних ламп, одну акумуляторну батарею, маслофільтр, п’ять-шість літрів відпрацьованого мастила, пару кілограмів промасленого ганчір’я та піску — це притому, якщо на підприємстві є лише один автомобіль, на оформлення дозволів на утилізацію цього непотребу доводиться сплатити фірмі (не державі) 10–13 тисяч гривень. Плюс певну суму за саму утилізацію», — пояснює депутат нескладну арифметику видурювання грошей у підприємств, що стало одним із наслідків реформування екологічної служби.
Далеко не всі господарники погоджуються на такі умови, тож вдаються до всіляких хитрощів, аби не «засвітити» відходи, які підлягають утилізації за дозволами Мінприроди. Приміром, купують електролампочки, а рахунки виписують... на папір.

Ходіння по колах пекла...
Дивує полтавських господарників також інший бік реформування екологічної служби. Попри зобов’язання влади зменшувати кількість обов’язкових ліцензій, за спостереженнями депутата, їх не поменшало. Навпаки, з’являються якщо не відверто безглузді вимоги, то принаймні малозрозумілі положення про обов’язкове ліцензування. Приміром, за користування надрами.
Василь Стасовський у цьому сенсі пригадує, як донедавна ліцензію на добування води не вимагали в тих господарств, де брали до 300 куб. м води на добу. Якщо норму перевищували, тоді ліцензію купували. Тепер це скасовано, і видобуток води прирівняли до видобутку нафти — обов’язково за ліцензією, незалежно від обсягів видобутку.
«Якщо в господарстві утримують, приміром, десять корів та 50 свиней, яким потрібна вода, але значно менше, ніж 300 куб. м на добу, — говорить депутат,— тепер потрібно купувати ліцензію. Як і великому господарству, де утримують тисячі голів ВРХ та свиней». Депутат поцікавився вартістю ліцензії і був вражений: документ на право користування надрами обійдеться в 500–600 тисяч гривень.
«І це притому, що отримати ліцензію навіть за такі гроші дуже важко через бюрократичні перепони у «реформованому» відомстві, — констатує Василь Стасовський. — У нашому Чорнухинському районі такої ліцензії немає в жодного підприємства. У Пирятинському ліцензію на видобуток води мають лише тамтешні водоканал і сирзавод. До речі, Пирятинський сирзавод отримував її з великими потугами протягом трьох-чотирьох років».
До реформування, пригадує депутат, котрий багато років очолював один із найуспішніших на Полтавщині колгоспів, дозвіл на спеціальне водокористування, без якого нині не можна видобувати воду невеликим підприємствам, видавала держава безплатно і протягом одного дня.
«Зараз чиновники від екології так забюрократизували цю справу, що дивуєшся їхній винахідливості, — констатує співрозмовник кореспондента «ДУ». — Для цього необхідно виготовити документи, розробити норми водоспоживання, технологічні нормативи, отримати довідку від геологічної служби, розробити паспорти на свердловини тощо. Будь-якому спеціалісту сільськогосподарського підприємства це не по силах. Я підрахував: вартість отримання дозволу на спеціальне водокористування сягає 10–30 тисяч гривень».
Але не все вимірюється лише грошима, каже депутат. Для того, щоб отримати довідку геологічної служби, потрібно підготувати купу документів, відвезти їх до сусіднього району, де розташована Кременчуцька геологорозвідувальна експедиція, привезти звідти до артезіанської свердловини геолога, який складе акт перевірки та ще витребує чимало документів. Звісно ж, не безплатно.
Потім підготувати пакет документів, відправити їх до Києва в геологічну службу, звідти їх перешлють до Дніпропетровська, бо Полтавщина підпорядкована тамтешнім геологам. З Дніпропетровська документи повернуться до Кременчуцької геологорозвідувальної експедиції. Там зроблять якусь позначку і знову відішлють до Дніпропетровська, звідти — на Київ і вже зі столиці — адресату. У господарстві Василя Стасовського знають, що ця бюрократична тяганина триває до півроку...
Не краще випробування очікує й на тих, хто має отримати дозвіл на викиди шкідливих речовин в атмосферу, каже депутат. Можна ще зрозуміти доцільність цієї процедури для великих промислових підприємств, де справді через потужне виробництво в атмосферу потрапляють шкідливі речовини у великій кількості.
«А чи є сенс чіплятися до підприємств, де тримають лише кілька десятків корів? — дивується депутат. — Невже корова виділяє так само багато шкідливих речовин, як, приміром, гірнозбагачувальний комбінат? Хіба гній, який склали біля ферми і вже навесні внесуть у ґрунт, дуже шкідливий? Але на зберігання купи гною потрібен дозвіл, який коштує великих грошей. Чи варто після цього дивуватися дорожнечі продуктів».
Василь Стасовський констатує, що реформування екологічної служби додало надто багато зайвого клопоту керівникам невеликих сільгосппідприємств. Чимало часу та грошей їм доводиться витрачати на отримання висновку СЕС, без якого не дадуть дозволу на викиди в атмосферу та на розміщення відходів. Раніше його можна було отримати в районній СЕС за 260 гривень, а тепер потрібно їхати з Чорнух у Лубни, писати заяву, повернутися додому разом із працівником СЕС, виїхати з ним на місце та скласти акт, за що потрібно заплатити 480 грн. Потім повернутися знову в Лубни, щоб здати акт у дозвільний центр Лубенської міської ради, за що сплатити ще 200 гривень. І за тиждень-два можна отримати висновок.
Через «реформування» в регіоні настільки ускладнилося вирішення елементарних питань, що люди дивуються послідовності дій тих, хто вигадує ці реформи, не приховує директор підприємства. Приміром, видалення аварійно небезпечних дерев настільки ускладнили, що далеко не в кожному господарстві беруться за це.
Кому живеться добре за таких реформ?
Василь Стасовський з трибуни сесії облради заявив, що надумане реформування екологічних служб вигідне тим, хто займається рейдерським захопленням земель або сільгосппідприємств.
«Це зроблено для того, аби, згідно з чинним законодавством, якщо немає дозволу на складування відходів, викиди у повітря шкідливих речовин або спеціальне водокористування, екологічна інспекція могла тимчасово призупинити діяльність підприємства, нарахувавши йому мільйонні штрафи, начебто через завдану шкоду навколишньому середовищу, — констатував депутат. — Тобто на цьому можна робити рейдерські захоплення земель або підприємств».
Перманентне реформування обласної екологічної служби, наголошував керівник підприємства, призвело й до того, що в регіоні тепер відсутній механізм заповідання територій. Через це у Чорнухинському, Лохвицькому та Пирятинському районах безкарно вирубують столітні дуби і вивозять за кордон. А полезахисні смуги через безконтрольність обростають териконами сміття. До того ж у районах на сьогодні немає жодного інспектора з екології. Хоча ще недавно за дотриманням природоохоронного законодавства в кожному районі пильнував один-два інспектори.

Чиновникам від екології теж погано
Прокоментувати ситуацію щодо виступу на сесії облради Василя Стасовського кореспонденту «ДУ» погодився директор департаменту з питань нафтогазового комплексу, промисловості, екології та природних ресурсів Полтавської ОДА Ігор Піддубний.
Хоча у своїх оцінках головний еколог Полтавщини був дещо стриманішим, ніж його опонент, але й він визнав, що реформування екологічної служби проведено не зовсім коректно. Чиновник сам пережив за останній час кілька реформувань свого відомства, яке сталося, як вважає Ігор Піддубний, через зміну трьох останніх керівників Міністерства екології та природних ресурсів. При цьому зазнавала змін і екологічна служба в регіонах.
Чи легше стало працювати після таких змін екологам? Ігор Піддубний уникає різких оцінок, але не утримується від критичного аналізу. Реформування екологічної служби, на його погляд, не врахувало реалій. Приміром, у штаті Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області було 118 чоловік. У кожному районі по одному-два інспектори.
«Раніше я знав про кожне спиляне дерево в районі, — пригадує чиновник. — Адже інспектори контролювали ситуацію, одразу реагували і могли виїхати негайно на місце події, бо в управлінні тоді було 13 одиниць службового транспорту. Наразі у складі департаменту трохи більше шестидесяти людей, транспорту немає, в районах інспекторів так само немає».
Цікаво, каже директор департаменту, що Мінприроди, провівши чергову реорганізацію, «забуло» передати новоствореному обласному департаменту 600 тисяч гривень. Гроші в ході реформи передали лише на зарплату та оплату комунальних послуг, тому виїхати в райони спеціалістам департаменту ніяк, бо грошей на відрядження катма. Власним коштом інспектори не поїдуть, сплатити їм добові зі своєї зарплати директор департаменту так само не може. Отож і доводиться послуговуватися транспортом керівників підприємств. А це вже — крок до корупції, відверто зізнається Ігор Піддубний.
На межі корупції балансує і справа з видачею дозволів. Міністерські чиновники залишили за собою право видавати більшість дозволів. На Полтавщині, інформує директор департаменту, півтори тисячі підприємств, котрим необхідні різні дозволи. Помножте цю цифру на 25 — кількість областей в Україні, і зрозумієте, який обсяг робіт із видачі дозволів. У Мінприроди, за інформацією Ігоря Піддубного, цим займаються всього три спеціалісти, котрі фізично не можуть із цим впоратися. Навмисне так зроблено чи ні, але це і стає підставою для створення різних фірм, котрим передають повноваження з підготовки документації для видачі дозволів...
Утім, директор департаменту вважає критику роботи екологічної служби, яка прозвучала у виступі Василя Стасовського з трибуни сесії облради, упередженою. На думку чиновника, ніхто не перешкоджає в складі райдержадміністрацій покласти «екологічну» роботу на когось із спеціалістів. Ігор Піддубний визнає, що реформування екологічної служби породило чимало запитань, але, переконаний він, із часом усе владнається, і служба запрацює, як годинник.

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава