До 1961 року Олександр Губарєв працював художником-ілюстратором журналу «Україна», потім почав займатися власною творчістю. Співпрацював з журналами «Зміна», «Дніпро», «Ранок», «Всесвіт», «Радянська жінка», а також із видавництвами «Дитвидав», «Молодь» і «Веселка»; для останнього з них він створив знаменитий логотип.
Як майстер книжкової графіки, художник проілюстрував 32 книжки, серед яких твори Т. Шевченка, Н. Забіли, Ю. Яновського, Я. Купали. У 1993 р. О. Губарєв отримав почесне звання «Народний художник України». Декілька разів обирався головою секції графіки, членом правління Київської організації НСХУ, членом правління Спілки художників, керівником творчих груп художників, які працювали в різних реґіонах колишнього СРСР і за його межами. Є автором більш ніж 90 екслібрисів, які стали справжнім взірцем графічної мініатюри.
Ім’я художника було внесено до Європейської енциклопедії екслібрису, що видається в Португалії. Відбулося близько 40 персональних виставок О. І. Губарєва в Україні й за кордоном, які незмінно користувались успіхом у шанувальників мистецтва. Численні твори митця зберігаються в найкращих музеях країни та зарубіжних колекціях.
На виставці «Зустрічі без прощань» представлені ліногравюри майстра з різних серій: «Народні балади Закарпаття» (1966 р.), «Українські пісні про кохання» (1967), «Карпати» (1971), «Мотиви Києва» (1982), «Незабутнє» (1985), «За мотивами «Кобзаря» Т. Шевченка» (1989), «Легендарні вершники» (1991), «Богдан Хмельницький» (1995), «Силуети Львова» (1997), «Алегорії» (1998), живописні твори: «Карпатська балада» (1967), «В степу молдаванськім. Згадуючи Олександра Вертинського» (1989), «Режисер і його герої» — пам’яті Сергія Параджанова (2006), романтичні пейзажні акварелі Києва, Криму, Прикарпаття, екслібриси.
Можна простежити, що з року в рік художня мова митця стає дедалі різноманітнішою, багатшою, складнішою. Яскраві, лаконічні твори Олександра Губарєва, закорінені у фольклорі, охоплюють філософським поглядом нашого сучасника славне історичне минуле України і показують її теперішню красу.
Ніна МАКСИМОВА