Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Липень 24, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 09 Вересень 2016 18:17

Найважливіше серед усіх мистецтв

Rate this item
(1 Vote)

10 ВЕ­РЕС­НЯ — ДЕНЬ УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО КІ­НО

Мож­на ба­га­то в чо­му не по­го­джу­ва­ти­ся з Ле­ні­ним, але що­до кі­не­ма­то­гра­фа «вождь про­ле­та­рі­ату усь­ого сві­ту» та­ки не по­ми­лив­ся. Кі­но вже дав­но за­па­ну­ва­ло на всій пла­не­ті, й без ньо­го не­мож­ли­во уяви­ти ни­ні на­ше жит­тя.

Щороку в другу суботу вересня відзначаємо День українського кіно. Фактично це свято є професійним днем працівників кінематографії, але відзначають його й мільйони українських глядачів. До речі, з’явилося воно завдяки президентському указу від 12 січня 1996 року.
70 років своєї історії українське кіно було частиною радянського. У ці часи, попри політику націоналізації, централізованого держуправління та цензури кінематографа, українське кіно пережило кілька хвиль свого найбільшого розквіту — у часи ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) у 20-х та «українського поетичного кіно» 60-х ХХ ст.

Українські режисери-новатори Олександр Довженко, Іван Кавалерідзе, Микола Шпиковський, Арнольд Кордюм, Петро Чардинін, Георгій Тасін, Марк Донськой, Леонід Луков, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, Леонід Биков, Кіра Муратова, Фелікс Соболєв здобули українському кіно світову славу.
У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарата та апарата для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші кінозйомки — зафільмував вершників і метальників списів. Із 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894-го винахід демонструвався на шостому засіданні секції фізики ІХ з’їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат зберігається у фондах Московського політехнічного музею.
Піонери українського кінематографа початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». З дореволюційним кіно в Україні пов’язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрана тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві й багато знімалася в Одесі.
З 1919 року в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928-го ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі.
Наприкінці 1920-х років в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе («Злива», «Перекоп»).
Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми Олександра Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно».
У часи другої світової війни були зняті і справжні кіношедеври. До них можна віднести фільм «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської, який із надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород, але, незважаючи на поширені чутки, так і не отримав «Оскара».
Під час політичної «відлиги» другої половини 50-х — початку 60-х стрімко зростає українська кінопродукція. З’являються фільми, що й досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисери Марлен Хуцієв і Фелікс Миронер), «Спрага» (1959, Євген Ташков), «Іванна» (1960, Віктор Івченко), «Сон» (1964, Володимир Денисенко), «За двома зайцями» (1961, Віктор Іванов).
Український кінематограф 60–70-х років представлений іменами світової ваги — це режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко; актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.
У цей час з’являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965), «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).
Застій від Брежнєва не завадив українському кіно створити низку стрічок, які стали подією міжнародного рівня. Так, Леонід Биков знімає картину «В бій ідуть одні «старики» (1972), а в 1983-му Роман Балаян у фільмі «Польоти уві сні та наяву» точно передає феноменологію того часу.
Також у ті часи справжній розквіт переживало українське неігрове кіно. Київська кіностудія науково-популярних фільмів зняла величезну кількість стрічок, серед яких зустрічалися справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини?», «Сім кроків за обрій» режисера Фелікса Соболєва та інші).
Надзвичайно успішним був цей період і для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки...»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила»), Леоніда Зарубіна («Солом’яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях») прославили українську анімацію за межами країни.
Уже за незалежності вітчизняні кінематографісти спромоглися здобути міжнародні відзнаки. У 2003 році в основному конкурсі Берлінале отримав «Срібного ведмедя» фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9».
У 2005 році стрічка «Подорожні» режисера Ігоря Стрембицького здобула «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах. У 2007 році в конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю у Роттердамі відбулася світова прем’єра «Меніни» режисера Ігоря Подольчака. Пізніше фільм брав участь у 27 міжнародних кінофестивалях, у 10 з них — у конкурсній програмі, в інших — в офіційній селекції.
У 2011-му Марина Врода отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражний фільм «Крос». І нарешті, у 2014 році, повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я» бере участь у конкурсній програмі «Тиждень критики» Каннського кінофестивалю» і отримує одразу три нагороди — приз фонду Ган, приз «Відкриття» та Гран-прі.

У 2015 році український кінематограф був широко представлений на найпрестижнішому світовому кінофестивалі Berlinale. Урочистий прийом, що відбувся ввечері, в день закриття Берлінале - 13-го лютого 2015 року, організований Фондом Ігоря Миколайовича Янковського (Игорь Янковский Украина), був проведений в старовинному берлінському особняку.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».