З людиною (чи птахом) відбувається жахлива трансформація — вона так звикає до свого рабського існування, що свобода стає їй зовсім непотрібною, а інколи вона її навіть боїться.
І коли двері в клітці залишаються відчиненими, персонажі вигадують безліч виправдань, щоб не вилазити зі звичного місця, яке водночас вважають ненависним. Але вони постійно мріють про свободу, уявляючи, як там, на свободі, їм буде весело та добре.
Ще сумнішою стає картина у фіналі, коли героям (чи швидше антигероям) доводиться розплачуватися за свою малодушність. Адже хоч як важко доводиться у житті, людей зігріває думка, що їхні діти житимуть краще. І, напевне, немає нічого страшнішого від усвідомлення, що цього ніколи не буде.
Чому проблема умовностей та рабства так актуально звучить у наш час, адже, здавалося б, не існує ніяких табу? А проблема, як виявляється, значно глибше — наша несвобода починається не із заборон та цензури. Вона народжується всередині нас самих. І чи не буває так, що, мріючи про свободу, ми все більше стаємо заручниками своїх власних надій та ілюзій? А інколи, навіть отримавши довгоочікувану свободу, не знаємо, що з нею робити.
На відміну від «Діалогу з клітки» вистава «Дрібним шрифтом про любов» позбавлена алегорій, але від цього не стає менш цікавою. За сюжетом, молодий чоловік на ім’я Пол (артист Євгеній Локтіонов) влаштовується працювати в одну з контор друкаркою. Проте у нього чимало амбіційних планів щодо розвитку кар’єри, і ця посада тимчасова. В офісі він зустрічає Сільвію (Марина Локтіонова), і обоє закохуються одне в одного мало не з першого погляду. Вона самотня, а в молодого чоловіка хоч і є сім’я, однак це не мало б стати на заваді їхньому коханню. Проте...
Герої зустрічаються зовсім молодими, проживають в одному кабінеті більшу половину життя, та так і не наважуються зробити вибір, вирватися з умовностей, повсякденної рутини, продовжують жити не своїм життям. Мрії про романтичні мандрівки та пригоди залишаються тільки мріями та вигадками. Вони закохані, але так і не наважуються віддатися цьому почуттю. Вони сваряться, переживають стреси, роздратування та почуття провини.
Вистава ставить перед глядачем багато запитань. Чи можна сучасній людині вирватися з постійного бігу по колу і що цьому стоїть на заваді? Ким ми є і ким станемо в майбутньому, якщо немає мужності на реальний крок? І що може змінитися в нашому житті, якщо ми послухаємося внутрішнього голосу, котрий кличе нас у далечінь від сірих буднів, і розправимо крила? Це водночас і комедія, і драма наших вчинків, від яких залежить наше майбутнє.
А на головне запитання — «Що завадило героям стати щасливими?» — кожен глядач знайде відповідь сам. І, очевидно, що в різних людей ці відповіді будуть різними.
Такі вистави, окрім того, що в них грають одні й ті ж актори (які, до речі, майстерно вміють перевтілюватися), об’єднує тема вибору, який кожна людина робить сама. Зробили б персонажі інший вибір, зовсім по-іншому склалася б і їхня доля. Але це були б зовсім інші історії.

Едуард ОВЧАРЕНКО