Незабаром уже Донбасом ширяться стихійні виступи проти «київської хунти», захоплення місцевих органів влади, інспіровані російськими спецслужбами.
У ті весняні дні багатьом стало зрозуміло: на Україну насувається велика біда. Потрібно захищатись. А сил бракувало: армія, яку протягом десятиліть обкрадали, ледь животіла.
Зі 120 тисяч військовослужбовців Збройних Сил лише 6 тисяч готові були дати рішучу відсіч. Решта — «обмежено боєготові».
У травні Рада Майдану видала розпорядження «Про основні завдання Самооборони Майдану в умовах російської агресії», в якому пролунав заклик гуртуватись у воєнізовані підрозділи і йти захищати країну.
На цей документ відгукнулися сотні, тисячі людей, почавши записуватися до них: уже влітку 2014-го функціонували 44 батальйони територіальної оборони, підпорядковані Міністерству оборони, 32 батальйони патрульної служби міліції, 3 батальйони особливого призначення Нацгвардії. Зокрема, «Дніпро-1», «Айдар», «Січ» та інші.
У сепаратистських угрупованнях, якими командують російські інструктори, звістку про них сприйняли з посмішками, мовляв, на що вони здатні. Та незабаром посмішки щезають.
Зокрема, коли батальйон «Азов» оточує Слов’янськ, захоплений бандитами, і приступає до його звільнення. За кілька днів над містом уже майорять українські прапори.
Незабаром добровольчі батальйони деблокують Маріуполь, Лисичанськ, Севєродонецьк та інші населені пункти Донеччини і Луганщини. Здається, незабаром весь Донбас буде звільнений від ворога.
Але тут, уже не маскуючи своїх дій, втручається Росія: її батальйонно-тактичні групи заходять на територію України, а російська артилерія, розташована на території сусідньої країни, починає обстрілювати нашу армію.
Перша поразка, якої зазнали наші добробати, була під Іловайськом. Це сталося 25 серпня 2014 року, коли регулярні російські війська оточили українські підрозділи, у тому числі добровольчі батальйони. І запропонували їм вільний вихід із міста — «зелений коридор». А коли ті почали виходити, то потрапили під ураганний вогонь ворожих «Градів», «Смерчей»...
За офіційною інформацією МВС, лише в боях за Іловайськ брали активну участь чимало добровольчих батальйонів, сформованих під егідою цього відомства, зокрема «Донбас», «Азов», «Дніпро-1», «Миротворець», «Херсон», «Івано-Франківськ», «Світязь».
Мине небагато часу — і близько 40 добровольчих підрозділів увіллються до складу Збройних Сил, Національної гвардії та інших військових формувань України. Вони, за влучним висловом начальника Генерального штабу ЗС України генерала армії Віктора Муженка, не тільки збільшать чисельність українського війська, а й значно зміцнять його.
У силу своєї професійної діяльності автору цих рядків довелося зустрітись із багатьма співвітчизниками, які захистили і продовжують захищати українську землю. І жоден, підкреслюю, жоден із них не те що не сказав, а й не натякнув, що він — герой.
Абсолютна більшість не бажають розповідати про свою участь у бойових діях. Наприклад, нашій зустрічі з юристом-консультом однієї з громадських організацій Андрієм Чечелем передували кілька розмов: знаючи, що мова піде про гаряче літо 2014-го, він усіляко її відтягував, мовляв, краще розкажіть про інших хлопців, які дійсно є героями.
— На початку 2014-го я займався інвестиційною діяльністю і досить упевнено почувався у цьому житті, — згадує Андрій. — Після того як у центрі Києва постав Майдан, на якому збиралися протестувальники, подібні майдани почали з’являтись і в інших українських містах, зокрема у Запоріжжі. Я теж став його учасником...
Після втечі Віктора Януковича і загарбання Росією Криму у квітні під дахом Дніпропетровської облдержадміністрації розпочався набір перших добровольців до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Андрій, приховавши правду від найближчих родичів, теж поповнив лави цього підрозділу.
— Нашим першим завданням стало забезпечення правопорядку на території Дніпропетровської області та прилеглих районів, — розповідає він. — А також служба на блокпостах, допомога Збройним Силам у зоні проведення АТО.
Уже у травні, після вишколу, почали патрулювати населені пункти, зокрема Красноармійське, Добропільське, Великоновосківське, Олександрівське районів Донеччини. Нам удалося тоді нейтралізувати чимало бандитів, які, скориставшись напруженою ситуацією, грабували людей, чинили інші неправомірні дії.
Наприкінці травня у зв’язку із захопленнями терористами окремих ділянок Донецької залізниці батальйон «Дніпро-1» узяв під контроль залізничні станції Просяна, Слов’янка, Добропілля, Дачна на адміністративній межі Дніпропетровщини і Донеччини.
На початку червня перша рота батальйону відбула у зону проведення АТО. Там вони виконували різні завдання, зокрема охороняли узбережжя Азовського моря.
У 2014 році рівенчанин Володимир Конюкевич заочно навчався в Академії СБУ. А в січні 2015-го пішов до військкомату з проханням відправити його на війну.
— Перебуваючи в районі антитерористичної операції, обіймав посаду заступника командира інженерно-саперної роти, — розповідає Володимир. — Особовий склад виконував різні завдання командування, зокрема ставив мінні загородження, проводив знешкодження вибухонебезпечних предметів, потрапляючи і під ворожі обстріли.
Як і більшість людей, які не раз і не два ризикували своїми життями на війні, Конюкевич небагатослівний, коли мова заходить про ті події. Він, як і Андрій Чечель, теж не вважає себе героєм, оскільки, за його ж словами, робив те, що й всі інші хлопці, — виконував накази командування.
Через бойові дії на Донбасі пройшли тисячі добровольців. Чимало з них склали свої молоді голови. Скільки — достеменно невідомо. Натомість відомо, що всі вони віддали життя заради того, щоб ми, наші діти й онуки, більше ніколи не почувалися «молодшими братами». Вічна їм слава!..

Сергій ЗЯТЬЄВ