Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 20, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 16 Вересень 2016 12:41

Брати Кузьміних протягують руку допомоги...

Rate this item
(0 votes)

ВИРВАВШИСЬ ІЗ ПОЛОНУ, ПІДПОЛКОВНИК-ДЕСАНТНИК ОЛЕГ КУЗЬМІНИХ ЗІ СВОЇМ БРАТОМ СЕРГІЄМ ЗАСНУВАЛИ БЛАГОДІЙНИЙ «ФОНД БРАТІВ КУЗЬМІНИХ», ЯКИЙ ДОПОМАГАЄ БІЙЦЯМ-АТОВЦЯМ,
А ТАКОЖ СІМ’ЯМ ПОЛЕГЛИХ ГЕРОЇВ

«На­ша ме­та — до­по­мог­ти тим, ко­му най­важ­че...»
Підполковник Олег Кузьміних командував 90-м батальйоном 81-ї аеромобільної бригади ЗС України. Захищаючи Донецький аеропорт, потрапив у полон. Його намагалися схилити до служби в «армії ДНР», обіцяючи погони полковника, простору квартиру у центрі Донецька й інші блага. Коли ж зрозуміли, що офіцер залишиться вірним військовій присязі, почали погрожувати розстрілом.
22 січня 2015 року, під час маршу полонених кіборгів у Донецьку, підполковника Кузьміних разом із його товаришами провели центром Донецька. Колоною. При цьому їх усіляко принижували, в тому числі фізично. Але й після цього офіцер-десантник не перейшов на службу ворогу.

Рідні і близькі Олега робили все можливе для його звільнення, звертаючись і до перших осіб країни. А ще на сімейній раді вирішили створити громадську організацію, яка б допомагала родинам бійців 90-го батальйону, котрі теж опинилися в руках терористів. Після 124 діб, проведених у застінках так званого МДБ ДНР, підполковника Олега Кузьміних, нарешті, звільнили. Сталося це 23 травня 2015 року.
Дізнавшись про благодійну діяльність своєї родини, Олег запропонував продовжувати її далі.
— Я знав, що у полоні ще залишаються наші хлопці, — говорить Олег Кузьміних. — А дружини, діти багатьох із них, опинившись без годувальників, потребують піклування. Це — по-перше. А по-друге, чимало моїх побратимів зазнали на війні тяжких поранень і теж потребували допомоги. Тож основним напрямком діяльності обрали сприяння у лікуванні учасників антитерористичної операції, незважаючи на їхню приналежність до тих чи інших частин і підрозділів, звання і посади, які вони обіймали, перебуваючи у війську.
Тож, іще як слід не відпочивши, Олег разом зі своїм братом Сергієм та його дружиною Оленою стали співзасновниками «Фонду братів Кузьміних» — відвідали Житомирський військовий госпіталь, де проходять лікування учасники АТО. Поспілкувавшись із ними, а також з керівниками цього медзакладу, вони передали йому ліків, засобів особистої гігієни і 50 пар милиць на загальну суму 60 тисяч гривень.

 

«Бра­ти Кузь­мі­них — мої ря­тів­ни­ки...»
Завдяки допомозі братів Кузьміних були успішно прооперовані, проліковані і повернулися до повноцінного життя чимало солдатів та офіцерів українського війська. Назвемо прізвища деяких з них.
Для Олега Федорчука війна з російськими найманцями почалася влітку 2014-го. У складі 30-ї бригади відважний старший сержант звільняв міста і села Донбасу, за що його нагородили орденом «За мужність» 3-го ступеня. Взимку 2015-го під Дебальцевим дістав важке поранення обох ніг.
На жаль, одну лікарі були вимушені ампутувати. Задля збереження другої довелося звернутися по допомогу до ізраїльських лікарів. Свої послуги ті оцінили у кілька десятків тисяч американських доларів. Брати Кузьміних допомогли зібрати необхідну суму і Олега прооперували. Сьогодні чоловік проходить реабілітаційний курс.
Після лікування в українських медзакладах постало питання про його продовження в одній із празьких клінік. Щоб відправити бійця до Чехії, Фонд зібрав десятки тисяч гривень.
Снайпер 95-ї бригади Валентин Ковальський отримав поранення черевної порожнини під Савур-Могилою. Лікарі провели 9 оперативних втручань, але Валентин повільно згасав, бо вітчизняна медицина виявилася безсилою. Одна з ізраїльських клінік погодилася прооперувати чоловіка. Правда, запросила за свої послуги асторономічну суму — 3 мільйони гривень. «Фонд братів Кузьміних» допоміг зібрати ці гроші і сьогодні Валентин проходить післяопераційну реабілітацію. Він удома і його життю нічого не загрожує.
Микола Барановський — боєць 30-ї механізованої бригади, отримав поранення голови. Після хірургічного втручання потрібно було поставити титанову пластину. 24 тисячі гривень на її придбання виділив Фонд.
Олександр Кушнір, Віктор Легкодух, Василь Чекман, Володимир Свадеба теж дістали тяжкі поранення і потребували тривалого лікування. Всім їм, а також десяткам інших їхніх побратимів «Фонд братів Кузьміних» допоміг стати на ноги. У прямому розумінні цього слова.
Навесні поточного року спільно з чеською клінікою «Малвазинки» започатковано програму реабілітаційного курсу лікування поранених бійців. Там уже отримали допомогу 2 бійці — Руслан Берладін і Андрій Дмитрієнко, які дістали поранення, як сказали у військовому госпіталі, несумісні з життям. Але вони вижили. Чеські лікарі погодилися допомогти їм повернутися до повноцінного життя, та для цього потрібні були 9 тисяч євро.
Для їхніх сімей це астрономічна сума. Однак завдяки небайдужим людям Фонду вдалося цю суму зібрати. Допомоги чеських лікарів потребували ще кілька важкопоранених військових. Аби їм допомогти, Фонд організував концерт відомої української поетеси Анастасії Дмитрук у Львові та Житомирі. Всі кошти, зібрані під час концерту, були спрямовані на лікування поранених бійців.
Павло Шевчук під час подій на Майдані надавав протестувальникам допомогу, у тому числі медичну. Коли на Донбасі з’явилися «зелені чоловічки», пішов боронити Україну. Потрапивши під обстріл, отримав важке осколкове поранення. Лікарі Австрії згодилися провести операцію з видалення осколка, що застряв у голові. Вартість операції — 22 тисячі євро. Частину коштів родина Павла зібрала, а 200 тисяч гривень не вистачало. Після того як родичі чоловіка звернулися по допомогу, Фонд перевів цю суму на рахунок австрійської клініки.
— Наша мета — надавати посильну допомогу, насамперед тим нашим побратимам, які найбільше її потребують, — каже підполковник Кузьміних. — Зокрема, тим, хто дістав тяжкі поранення і потребує довготривалого лікування. Багатьом із них необхідні не лише ліки, а й оперативні втручання, на які у них, простих українських хлопців, немає коштів.
— Україна вже втратила майже 3 тисячі своїх синів, які склали свої голови на цій неоголошеній війні, — приєднується до розмови Сергій Кузьміних. — Сьогодні немає жодного регіону, міста чи району, де б не хоронили захисників рідної землі. Наша Житомирщина — не виняток. У нашому місті до того ж дислокується 95-а аеромобільна бригада, бійці якої боронили і звільнили десятки міст і сіл Донбасу, захищали Донецький аеропорт, а сьогодні виконують не менш відповідальні завдання під вогнем ворога. На жаль, серед них теж чимало загиблих. Наш святий обов’язок — допомогти їхнім рідним, яким, зважаючи на реалії сьогодення, найбільш скрутно.
Фонд виділив 10 тисяч гривень на продукти харчування і одяг для 3 неповнолітніх дітей десантника Руслана Коношенка. А ще допоміг відремонтувати квартиру вагітній вдові Сергія Зулінського — Катерині. За словами пані Олени, вони по можливості допомагатимуть дитині, яка ніколи не побачить свого батька, і в подальшому. Допомогли також удові Олександра Пітцеля, матері і родинам Героїв України (всі посмертно) Ігоря Брановицького, Івана Зубка і Максима Ридзанича.
Допоміг Фонд і родинам Олександра Михайлюка, Олександра Скрипнюка, Юрія Шкабура і Станіслава Паплінського, Валентина Миколенка і Максима Козаченка, які теж поневірялися в застінках «ДНР».
Фонд долучився до виготовлення нагрудної відзнаки «За оборону Донецького аеропорту», перерахувавши 9 тисяч гривень на 30 таких відзнак, які були вручені кіборгам.

 

«Все для фрон­ту, все для пе­ре­мо­ги...»
Нині підполковник Олег Кузьміних проходить службу в штабі високомобільних десантних військ, що в Житомирі. Але, перебуваючи за сотні кілометрів від району, де точаться запеклі бої, пам’ятає про своїх бойових побратимів.
Військова форма, взуття, білизна, продукти харчування, ліки, господарські товари, предмети першої необхідності, генератори — ось далеко не повний перелік того, що Фонд відправив і відправляє у військові підрозділи.
— Це хоч і скромний, але наш внесок у перемогу над ворогом, — каже офіцер. — Ми і надалі працюватимемо у цьому напрямку. З власного досвіду знаю, як там потрібно те, що ми відправляємо.
Якось до Фонду звернулася мати героїчно загиблого танкіста Артема Абрамовича. Вбита горем жінка попросила допомогти відправити невістку і онуку на відпочинок. Фонд не лишився осторонь і виділив 5 тисяч гривень.
У Валентина Ковальського, про якого йшлося вище, батько — інвалід. Щоб пересуватися, йому потрібен був візок або гроші на його придбання. Фонд допоміг візок купити.
З початку 2016 року «Фонд братів Кузьміних» опікується дітьми, чиї батьки загинули, захищаючи рідну землю від російсько-терористичної орди: щомісяця в міському торговельно-розважальному комплексі «Глобал» проходить День іменинника. Його учасникам пропонується розважальна програма та святковий обід. Спілкуючись із Сергієм Кузьміних, поцікавився, звідкіля у Фонду кошти.
— Ця неоголошена війна переконливо довела, що Україна багата на патріотів — людей, які готові останню сорочку віддати для своїх захисників, — відповів він. — Серед тих, хто жертвує кошти, представники різних категорій населення. Це, зокрема, комерційні підприємства і окремі підприємці, громадські організації, трудові колективи, держслужбовці і навіть пенсіонери. Суми внесків різняться, але ми вдячні всім, хто відгукнувся на наші прохання допомогти коштами людям, які втратили здоров’я, захищаючи Батьківщину.
Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».