Тут мальовнича природа поєднується зі стародавньою архітектурою. Тут розташувалися давні українські села, які говорять до нас мовою наших пращурів, де відчуваєш себе не лише частинкою природи, а й давньої української культури.
Парк входить до мережі із 48 національних природних парків України. Він створений 10 квітня 2006 року на площі 31035,2 га на основі кількох заказників та урочищ. Зокрема, то були ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Рихлівська дача» (789 га), ландшафтний заказник місцевого значення «Мезинська Швейцарія» (154 га), ботанічний заказник «Дубравка» (742 га), урочища «Криничне» (7 га), «Жуків Яр» (118 га), «Зміївщина» (247 га) та «Свердловський» (159 га).
Місцевість багата на пам’ятки давньої культури та археології. На території парку виявлено стоянки первісних людей доби палеоліту, неоліту та бронзи. Велику наукову цінність мають 13 городищ часів Київської Русі, в с. Вишеньках збереглися пам’ятки архітектури ХVІІІ ст.: Успенська церква та палац графа Р. Румянцева-Задунайського.
Особливо цінними є старовікові дерева, серед яких Цар-дуб віком понад 800 років, дуб Мазепи — близько 500 років та Дуплистий дуб, якому понад 500 років. До складу парку входить ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Рихлівська дача», де під охороною ростуть особливо цінні дубові, липово-дубові, грабово-дубові ліси. 76 тридцятиметрових дерев ялини звичайної віком понад 100 років на відрізку 120 метрів створюють Старовинну монастирську ялинову алею, яка є ботанічною пам’яткою природи місцевого значення.
70 млн років тому на місці круч та долини Десни було велике прісноводне водоймище. Існує місцева легенда, що Десна протікає по кратерах згаслих вулканів.
На території парку розташовано 44 пам’ятки археології, взято під охорону 27 пам’яток історії та монументального мистецтва, з яких дві є пам’ятками національного значення. У 1908 р. у Мезині відкрита стоянка доби палеоліту, на місці розкопок якої в 1965 році створено Мезинський археологічний науково-дослідний музей.
У роки Північної війни (1708 р.) біля с. Мезин у напрямку Шведівщина-Дзвінкове переправлялася шведська армія через Десну. У ХVІІІ ст. у селі Вишеньки фельдмаршалом П. Румянцевим-Задунайським споруджено палац із нагоди приїзду в Україну російської імператриці Катерини ІІ; палац вважається пам’яткою архітектури національного значення.
У селі Рихли є руїни колись величного Свято-Миколаївського чоловічого Пустинно-Рихлівського монастиря (ХІV ст.), почесним ктитором якого був Юрій Хмельницький.
У ІХ–Х ст. у Радичеві виникло городище Роменської Русі, яке було найсильнішою фортецею в регіоні і поступалося лише фортеці Новгород-Сіверська.

Фло­ра та фа­уна
Територія Мезинського національного природного парку належить до Новгород-Сіверського Полісся, Новгород-Сіверського фізико-географічного району та простягається вздовж правого берега р. Десна.
Однією з особливостей території парку є відсутність великих територій, зайнятих однорідною рослинністю. Лісистість території парку становить 43%, під луками зайнято 16, болотами — 2, водами — близько 4% території. Вододільні простори розорані і зайняті сільськогосподарськими угіддями, частка яких становить близько 35% території парку.
Природна рослинність цієї території не зазнала значних змін у результаті діяльності людини. Вона представлена лісами, чагарниками, луками, болотами та водним і прибережно-водним типами рослинності.
Флора території парку налічує 652 види. Переважаючим типом рослинності парку є лісовий із домінуванням дуба звичайного та липи серцелистої; менша частина лісів представлена хвойними. 17 видів рослин занесені до Червоної книги України та 14 видів підлягають регіональній охороні в Чернігівській області. Особливо цінними тут є реліктові та древні види флори, серед яких 15 видів папоротеподібних.
Фауна території Мезинського національного природного парку становить 2089 видів. Серед рідкісних видів тварин слід зазначити таких, як: джміль пахучий, вусач мускусний, жук-олень, стерлядь, лелека чорний, журавель сірий, змієїд, горностай, видра річкова. На широких деснянських просторах часто зустрічаються птахи: гуска сіра, гуска велика білолоба, гуменник, куріпка сіра, перепел, лиска, курочка водяна, турухтан, чорниш, фіфі.

Мезинська верхньопалеолітична стоянка
(ХVІІІXV ст. дон. е.)
Сенсаційні розкопки Мезинської верхньопалеолітичної стоянки були розпочаті в 1908 році петербурзьким ученим Ф. К. Волковим, український археолог І. Г. Шовкопляс провів розкопки на місці стоянки у 1961 році, а місцевий археолог-краєзнавець В. Є. Куриленко протягом 46 років продовжував археологічні розкопки тут і на прилеглих територіях та створив поблизу Мезинської стоянки археолого-краєзнавчий музей.
Мезинська палеолітична стоянка є однією з найдавніших та найцікавіших у Східній Європі завдяки виявленим тут оригінальним високохудожнім виробам з бивня мамонта (намисто, підвіски, браслети, орнаментовані меандрами, фігурки птахожінок, перші ударні музичні інструменти), понад 120 тис. зразків кісткового матеріалу та системі колективного полювання на льодовикову фауну: мамонта, коня, північного оленя, вівцебика, песця, вовка, лисицю. На території парку перша сучасна людина з’явилася близько 20 тис. років. Це були поселення кроманьйонців доби пізнього палеоліту — родового колективу періоду матріархату.

Мезинський пором
Традиційно на початку літа свою сезонну роботу розпочинає «середньовічний» пором. На території Мезинського парку досі збереглося три старовинні переправи через Десну, які служать місцевим жителям для господарських потреб, в основному при заготівлі сіна на луках та випасі худоби.
Принцип дії порому полягає у використанні течії річки та м’язової сили поромника. Пором (пліт) кріпиться до сталевих осей, через які протягується металевий трос. У неробочому стані ця конструкція закріплюється на березі за допомогою масивних ланцюгів. Коли пором завантажений, готовий до переправи, поромник скидає ланцюги, і пліт відчалює.
Біля порома розташована Каолінова гора. Це — пагорб із білої глини (каоліну), яку в ХІХ ст. місцевий фабрикант Григорій Савицький використовував для виробництва фаянсового та порцелянового посуду. У цій місцевості глина з давніх-давен була основним матеріалом для виготовлення посуду, побутових речей, а також дитячих іграшок.

Пу­зи­ре­ва го­ра
На цій горі у ХІХ ст. жив Мусій Пузир — заможний міщанин, який мав багаті землі з лісами та сіножатями. Гончарні вироби Пузиря користувалися попитом не лише в Україні, а й за кордоном. Раз на чотири роки у с. Радичів влаштовувався гончарний ярмарок (по-сучасному: виставка-продаж продукції Пузиря). Рештки глиняного посуду, які збереглися до нашого часу, представлено в Мезинському музеї. Сучасні гончарі із с. Осьмаки — нащадки пузиревих учнів.
Нині гора нічим не нагадує минулого. Природа повернула свої права і накрила історію давніх років барвистим різнотрав’ям, деревами та чагарниками.
Гора зараз є чудовим оглядовим майданчиком місцевості навкруги, а поблизу гори на берегах Десни досі знаходять рештки тварин часів «давнього моря» — так звані белемніти, вік яких сягає середини юрського періоду мезозойської ери (близько 150 млн років).
Вяче­слав КОВ­ТУН,
фото надано автором