Під час розмов з лідерами регіону Володимир Путін неодноразово підкреслював необхідність інтенсифікації торгового обміну і поглиблення економічної співпраці між регіональними інтеграційними угрупованнями і створюваним Росією, Казахстаном і Білоруссю Євразійським економічним союзом. Результатом візитів Володимира Путіна стало укладення кількох економічних договорів, передовсім, про енергетичну співпрацю: у галузі видобутку нафти між «Росснефтью» і кубинським державним концерном Kupet; меморандум про розробку схем монетизації газу (заміна на гроші) між RN-Brasil (дочірня фірма «Росснефти») і бразильським концерном PetroBras; про співпрацю в галузі мирної атомної енергетики (з Бразилією і Аргентиною).
Щодо Аргентини — «Россатом» заявив про бажання участі в тендері на будівництво атомної електростанції «Атуча ІІІ». Також укладено договір про співпрацю в електроенергетичній галузі (Куба). Москва скасувала 90% 35-мільярдної кубинської заборгованості Росії, спрямувавши решту 10% на фінансування спільних енергетичних проектів на Кубі.
Незалежно від оптимістичних заяв, економічна співпраця Росії з країнами Латинської Америки дуже обмежена. Обсяг торгового обміну Росії з державами регіону у 2013 році становив приблизно 13 мільярдів доларів, що не йде ні в яке порівняння з рівнем торговельного обміну з Європейським Союзом (410 мільярдів доларів у 2013 р.).
Інтенсивнішою є співпраця в енергетичному секторі. Договори в галузі енергетики вписуються в реалізовану протягом останніх років стратегію розширення російської присутності в регіоні. У регіональних проектах беруть участь провідні російські фірми, такі, як «Газпром» (проекти видобутку нафти у Венесуелі і Болівії), «Росснефть» (видобуток вуглеводнів у Венесуелі і Бразилії), «Зарубежнефть» (видобуток на кубинському шельфі).
Під час візиту Путін оголосив також обіцянки реалізації чергових проектів: «Росснефть» — у Болівії, «Газпром» — в Аргентині. Присутність Росії в енергетичному секторі держав Латинської Америки, безумовно, важлива в контексті диверсифікації напрямів співпраці, насправді не має і найближчими роками не матиме такого стратегічного значення, як російська активність в Азії чи Європі.
Володимир Путін під час переговорів також підкреслював спільність цінностей та інтересів, а особливо — відданість концепції будівництва багатополюсного світу на основі фундаментальних засад міжнародного права з центральною роллю ООН. Він неодноразово наголошував на незалежності держав Латинської Америки, вираженої, зокрема, у розвитку співпраці в рамках створених у регіоні інтеграційних угруповань.
У промові, виголошеній під час саміту БРІКС у бразильському місті Форталеза, Путін підкреслював не тільки значення економічної співпраці, а й зростання політичної ролі БРІКС. Під час саміту держав БРІКС був укладений договір про створення Банку розвитку (який має розпочати діяльність у 2016 році у Шанхаї і лише через дев’ять років збере 100 мільярдів доларів капіталу) і Фонду валютних резервів (ініціатором створення нових інституцій була Росія). Метою діяльності цих інституцій буде фінансова підтримка членів організації в разі виникнення проблем із збалансуванням платіжного балансу, значного зниження курсу їхніх валют та інших фінансових проблем.
Як кількість проведених зустрічей, так і зміст переговорів, показують, що, внаслідок погіршення відносин із Заходом, головною метою візиту Володимира Путіна до держав Латинської Америки була спроба нейтралізації негативних для Москви наслідків агресії проти України (виключення Росії з G8, припинення проведення самітів Росія — Євросоюз, санкції США і ЄС проти Росії). Кремль вбачає в активності Заходу, головно Сполучених Штатів, спробу втручання у сферу його власних привілейованих інтересів. Звідси випливає інтенсифікація політичних контактів з державами Південної Америки, яка реально стала спробою дипломатичного реваншу.
Хоч і не вдалося здобути безпосередньої політичної підтримки дій Росії відносно України (жодна з держав формально не визнала анексії Криму Росією), однак позитивна нейтральність держав-господарів та клімат переговорів став дипломатичним успіхом Росії.
Поглиблення співпраці в рамках БРІКС, у тому числі — створення нових фінансових інститутів, у свою чергу, стало спробою формування альтернативної — щодо опанованих США і високорозвиненими країнами — фінансової системи на чолі зі Світовим банком і Міжнародним валютним фондом, яка, за задумом Москви, має стати фундаментом тривалої політичної взаємодії держав БРІКС. Але, враховуючи різницю економічного потенціалу (диспропорція між темпом росту ВВП Китаю — 7,5% та Індії — 5,4% і рештою країн БРІКС: Бразилія — 1,7%, Росія — 1,3%, ПАР — 2,4%), розклад сил у Фонді валютних резервів (найбільший внесок має зробити Китай — 41 мільярд доларів; Росія, Індія і Бразилія — по 18 мільярдів, а ПАР — 5 мільярдів), економічні і політичні цілі держав — членів БРІКС, перспектива будівництва реальної та ефективної альтернативи до валютної системи Bretton Woods є малоймовірною.

Євген ПЕТРЕНКО