НА СТАРТІ — 24-а УКРАЇНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ

У завершальну фазу вступила підготовка до старту зимівників 24-ї української антарктичної експедиції. Вони, як планується, 26-го чи 27 березня нинішнього року мають вирушити з Києва у подорож за багатотисячокілометровим комбінованим маршрутом.
Спочатку повітрям на рейсових авіалайнерах, а згодом океанськими просторами на судні — до розташованої на острові Галіндез, що у Західній Антарктиці, нашої станції «Академік Вернадський».

Зарегульованість усього й усіх не на користь ні бізнесу, ні споживачу, ні державі. Однак і раптова відмова від неї часто до добра не доводить. Можливо, тому, що в Україні рідко вдаються до практики перехідних періодів або пілотних проектів у тій чи іншій галузі. Найчастіше рубають з плеча і будь що буде.

Ось і цього разу Кабінет Міністрів одразу скасував майже півтори сотні застарілих нормативних документів заради полегшення життя бізнесу. Щоправда, в уряді обіцяють через певний період часу проаналізувати зміни і відмовлятися від неефективних заходів.

Серед благодійників-волонтерів, які допомогли 5 років тому українському війську зупинити повзучу російську агресію і продовжують його підтримувати й сьогодні, є як прості громадяни, так і відомі українці.

Зайвою допомога ніколи і нікому не буває...
Плануючи вторгнення в Україну, кремлівські «стратеги», мабуть, прораховували наслідки цього «походу». Наприклад, знаючи про той катастрофічний стан, в якому перебували Збройні Сили, інші військові формування, вони розраховували швидко створити так звану Новоросію.
Та не так сталося, як гадалося: українському війську, голодному і роздягненому, почала допомагати вся країна. Серед тих, хто простягнув нашим захисникам руку допомоги, були як поважні бізнесмени, так і звичайні бюджетники і навіть пенсіонери зі своїми мізерними зарплатами та пенсіями.

Історія, яку днями розповів редакції «ДУ» житель Полтави Борис Шестопал, почалася для його родини ще 2011 року. Правда, за час, що минув відтоді, з пам’яті 77-річного пенсіонера дещо вже стерлося. Крім болю, що й нині ятрить серце ветерана військової служби, коли той укотре намагається розібратися в перипетіях «свого» діла.
І доходить невтішного висновку, що держава не тільки ладна залишити сам на сам зі своїми проблемами таких, як він, «маленьких українців», але дуже часто імітує в лиці своїх чиновників бурхливу діяльність. Утім, безрезультатну, яка не приносить користі тим, задля блага яких ті начебто працюють...