Наприклад, подільський підприємець Олександр Підгорняк починаючи з весни 2014-го почав доставляти в зону антитерористичної операції військове спорядження, амуніцію, продукти харчування, медикаменти. Спочатку надавав допомогу кільком частинам, а потім зосередився на 95-й аеромобільній бригаді.
На одному з його підприємств було відремонтовано кілька автомобілів десантників, пошкоджених під час бойових дій. Після цього він придбав і передав десантникам джип. Загалом Олександр Підгорняк зі своїми друзями-бізнесменами надали нашій армії допомоги більш як на мільйон гривень.
У багатьох регіонах України з перших днів неоголошеної війни були створені волонтерські осередки. Люди, які становили їх ядро, збирали продукти харчування, ліки, інший крам і відправляли його в район АТО. Зокрема, небайдужі жителі Тернополя заснували «Тернопільський логістичний центр допомоги бійцям АТО».
— За цей час ми відправили на фронт близько сотні авто з гуманітарними вантажами, — розповідає активістка Центру Христина Фаціца. — Часто робили це за допомогою «Нової пошти», доправляючи гуманітарку до того чи іншого населеного пункту. А потім мої колеги розвозили її по частинах і підрозділах, у тому числі тим, що розташовані на лінії розмежування.
З часом почали отримувати від командирів підрозділів замовлення: вони ж краще знали, що саме їм потрібно. Кілька років тому взяли під свою опіку і родини загиблих воїнів, насамперед тих, де залишилися малолітні діти.
Особлива гордість Центру — група «Смаколики», до якої увійшло чимало тернополянок. Вони готують сухі борщі, узвари, тушкують квасолю та капусту з м’ясом, ріжуть моркву по-корейськи, крутять голубці, готують набір «Козацький» із чорного хліба, сала та часнику та інші страви. І відправляють усе на схід країни.
— Ми, звичайно, власними силами не могли б надати нашим хлопцям допомоги у таких обсягах,— продовжує пані Христина. — Тому залучали і продовжуємо залучати до цього всіх небайдужих людей. Наприклад, під час проведення міських фестивалів «Файне місто» частували їхніх гостей солдатською кашею, пловом, борщем, смаженою картоплею.
Наші страви настільки сподобалися жителям і гостям міста, що від охочих їх скуштувати відбою не було! Саме завдяки цим громадянам ми і заробляли гроші, витрачаючи їх потім на наших вояків.
Земляк дівчини Любомир Крупницький, об’єднавши навколо себе людей із такими ж добрими серцями і заручившись фінансовою підтримкою багатьох українців — представників різних регіонів і навіть за кордону, видав довідник «Волонтер».
Розповсюджується він по всій Україні серед волонтерів, військових, громадських організацій. Із цього видання вони дізнаються про способи та інструменти допомоги, тут вміщені адреси і телефони волонтерів, волонтерських груп і організацій, що діють в Україні, військових госпіталів, реабілітаційних центрів та інших служб допомоги пораненим.
З 2015 року гайсинські волонтери Олександр Костенко та Олександр Мусієнко допомагають бійцям на Донбасі та Луганщині, які захищають кордони нашої держави. За цей період вони понад 15 разів долали немалий шлях та перешкоди, аби доправити цінний вантаж на позиції.
Про це повідомляє Vlasno.info. з посиланням на Главком. В січні цього року волонтери знову долучили до збирання гуманітарної допомоги небайдужих людей і з їх поміччю відправили на Донбас необхідні речі.
Цього разу військовим відвезли лопати для чищення снігу, акумулятори, мастило для бензопил, 2 мікрохвильовки, промислові та продовольчі товари, а також продукти харчування. До збору речей, як завжди, долучилися міський голова Гайсина, місцеві підприємці, служитель церкви та просто небайдужі люди.
Цінний вантаж подолав 900 км шляху, аби потрапити у найвіддаленіші точки бойових позицій. Тож тим, хто бажає і надалі брати активну участь у такій важливій справі, волонтери просять приносити свої речі до храму Великомученика Пантелеймона, і вони обов’язково доправлять їх за призначенням.
До когорти тих, хто на добровільних засадах допомагає нашим воякам, долучаються і священики. Панотець Олексій Філюк — один із них. Якось він запросив своїх парафіян ліпити пельмені для бійців. Вони наліпили майже 5 тисяч пельменів, заливши їх смальцем у пластикові відерця: так вони довше зберігаються. Згодом передали їх представникам Червоного Хреста, які і відправили їх на передову.
Спортсмени і артисти — українській армії
До надання гуманітарної допомоги долучаються і відомі люди. Наприклад, українська боксерка Аліна Шатернікова, відвідавши у військовому госпіталі поранених бійців, настільки пройнялась їхніми проблемами, що вирішила виставити на аукціон свій чемпіонський пояс.
Виручені за нього 20 тисяч передала згодом захисникам країни. При цьому Аліна закликала й інших спортсменів наслідувати її приклад. А ще вона висловила вдячність усім, хто відгукнувся і взяв участь в аукціоні, наголосивши:
— Жодна спортивна нагорода не вартує людського життя, тому я закликаю всіх спортивних діячів та патріотів України долучитися до подібних акцій та усім разом згуртовуватися заради однієї мети — допомоги нашим військовим заради миру у нашій державі.
Заклик Аліни Шатернікової почули: українська гімнастка Наталія Годунко продала свою золоту медаль за 100 тисяч гривень, які теж віддала військовим. До представниць прекрасної статі приєднались і тенісист Сергій Стаховський, боксер Володимир Кличко, футболіст Артем Мілевський.
Усі вони теж продали на аукціонах особисті речі, а за виручені кошти купували для українських вояків ліки. Наслідуючи приклад спортсменів, до їхньої когорти приєдналася співачка та письменниця Ірена Карпа.
Фаховий лікар, кандидат медичних наук Галина Кравець теж не могла залишатися стороннім наглядачем подій, що відбувалися на Донбасі. І спільно з такими ж небайдужими людьми почала допомагати захисникам України продуктами харчування: тим, чим могли.
А найпершим її помічником став син Володимир. У місті, де проживає жінка, теж вистачає небайдужих людей. Володимир Бабошин, який очолює фонд сприяння інвестиціям та будівництву, — один із них. Тому і виділив у своєму офісі кімнату, куди містяни зносили продукти харчування, теплі речі.
Спочатку хотіли передавати на Донбас перевізниками, які б потім розподіляли її серед частин і підрозділів. Але Володимир вирішив особисто доставляти, вважаючи, що «так надійніше буде». І здійснив майже 60 поїздок.
Незабаром виповниться 5 років, як триває російська агресія проти України.
Сьогодні ніхто не може назвати точної кількості людей, які почали навесні 2014-го відроджувати свою армію. Невідома і точна кількість волонтерських організацій, які опікувались і продовжують опікуватися Збройними Силами, Національною гвардією та іншими військовими формуваннями, які перебувають на східних рубежах нашої країни: у різних джерелах фігурують різні статистичні дані.
Це насамперед тому, що ці люди не надто афішують свою діяльність. Особливо ті дідусі і бабусі, які жертвують зі своїх більш ніж скромних пенсій 30–50 гривень. Правда, ще у 2015-му відомий волонтер Давид Арахамія вважав, що у цій благородній справі беруть участь близько 15 тисяч громадян України і майже 3 тисячі організацій.
При цьому він зауважував, що це ті, хто волонтерствує постійно, вважаючи волонтерство справою усього свого життя. Втім, як би там не було, а таке феноменальне в українській історії явище, як волонтерство, все одно з часом увійде до підручників новітньої української історії.
Як українці сприймають волонтерство?
Відповісти на це запитання спробувала компанія GfK Ukraine, провівши на замовлення ООН загальнонаціональне дослідження його стану. Згідно з висновками дослідження понад 80% наших співвітчизників визнають роль волонтерів у політичних змінах останнього часу.
Основним напрямом діяльності волонтерів у 2014 році стала допомога українській армії та пораненим — цим займалися 70% волонтерів. Розповідати про українських волонтерів можна до безкінечності. Але завершу свою розповідь словами одного із захисників Донецького аеропорту:
— Наша група трималася в аеропорту на одних волонтерах. У сам аеропорт вони не могли прорватись, але привозили допомогу на український блокпост у Піски. Вони везли їжу, предмети гігієни, одяг і взуття, тепловізори, приціли та інше спорядження.
Все це нам передавали від простих українців. Держава, крім автоматів і патронів, нічого не давала. Були ще бронежилети, але дуже погані, волонтери нам привезли нормальні — 4-го класу захисту. Ми знали, що про нас пам’ятають, відчували підтримку всіх українців і це додавало нам сил.
Сергій ЗЯТЬЄВ
