У Законі «Про запобігання корупції» значиться, що корупція — це використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних із ними можливостей для отримання неправомірної вигоди чи прийняття такої вигоди або прийняття обіцянки, пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
Корупція завжди була в усіх країнах світу й завжди буде, вважають експерти. Але рівень її можна суттєво зменшити, як, приміром, у Швеції, яка колись була найкорумпованішою країною Європи.
Але в Україні корупція є високоструктурованою, традиційною. І що найстрашніше, у нашому суспільстві вона сприймається як цілком нормальне явище. А доброчесність — як дивацтво. Тож протидіяти корупції в нашій країні надто складно.
Сумна статистика
Дослідження свідчить, що 44% українців уважають корупцію найбільш серйозною проблемою, 36% — досить серйозною проблемою. А ось 2% громадян упевнені, що проблема корупції є надуманою, 12% зараховують корупцію до несерйозних проблем.
По-різному люди ставляться й до хабарів — 49% кажуть, що це неприпустиме явище, 44% частково або повністю їх виправдовують. Більшість опитаних не вважають пропонування хабарів на індивідуальному рівні корупцією й побутову корупцію визнають менш шкідливою для суспільства.
За сприйняттям наших співгромадян корупції стало менше при наданні послуг у ЦНАП, сферах охорони здоров’я, ведення бізнесу, зарахування до шкіл і дитсадків, у податковій звітності.
Однак новим антикорупційним органам народ уже мало довіряє. У дієвість НАБУ вірять 17,1% опитаних, НАЗК — 12,5%, САП — 13,5%. Не довіряють НАБУ 63,1% опитаних, САП — 64,3%.
Задля запобігання корупції в Україні було створено спеціалізований орган — Національне агентство з питань запобігання корупції, але воно за час своєї діяльності довело свою функціональну неспроможність. Замість вироблення антикорупційної політики НАЗК займається дрібними питаннями, які не роблять антикорупційної «погоди», тож НАЗК не довіряють 63,2% українців.
Експерти вважають, що медіа розповідають про корупцію узагальнено, показують її як політичний і не прив’язаний до реального життя процес. Лише 20% спікерів (чиновників, правоохоронців, громадських активістів), яких ЗМІ залучають до коментарів про корупцію, є фахівцями у ній.
До того ж журналісти мало висвітлюють успішні кейси і внесок громадськості у боротьбу з корупцією. Тож українці майже не вірять у покарання посадовців за корупцію.
Лише 11% громадян (у 2015-му — 24%) вважають себе відповідальними за подолання корупції. Майже 35% упевнені, що громадськість не може впливати на зменшення корупції.
У 2015 році було зафіксовано 15908 кримінальних і пов’язаних із корупцією правопорушень. Через рік — на 0,87% менше, позаторік — на 28,41% більше, тобто 20250, торік — 20385.
До позбавлення волі за корупційні злочини у 2015-му було засуджено 155 осіб, через рік — 82, позаторік — 81, торік — 45. І це при тому, що Україна вважається найбільш корумпованою країною на європейському континенті.
Саботаж
Експерт Центру політико-правових реформ Дмитро Калмиков переконаний: аби протидіяти корупції в таких країнах, як Україна, необхідно втілювати в життя принципи системності, плановості, перманентності, узгодженості.
З корупцією треба боротися постійно, використовуючи системний підхід, який вимагає максимальної взаємодії всіх державних інституцій. Особливу увагу слід звертати на діяльність освітніх інституцій, на антикорупційне виховання у дитсадках і школах, просвітницьку роботу серед дорослих, на дії правоохоронних і спеціалізованих антикорупційних органів, судів і установ виконання покарань.
Коли всі ці державні інституції працюватимуть скоординовано для досягнення єдиної цілі, можна сподіватися на суттєвий прогрес у боротьбі з корупцією.
Системність і скоординованість зобов’язана забезпечити антикорупційна стратегія, яка визначатиме основні пріоритети на певний період, бажано на 3–5 років, основні цілі й завдання. Тобто що треба робити, як і кому.
У такому документі виписують орієнтири, а практичну реалізацію цілей і завдань повинна забезпечити державна програма, розроблена на основі антикорупційної стратегії, підкреслює Дмитро Калмиков. Така програма має містити кілька сотень конкретних антикорупційних заходів, згрупованих за певними принципами, вчасна й ефективна реалізація яких здатна посунути вперед кожну сферу протидії корупції.
Але проблема в тому, що попередня антикорупційна стратегія мала завершитися 31 грудня 2017 року. Це означає, що у першому півріччі 2017-го НАЗК мало дослідити стан реалізації попередньої антикорупційної стратегії, виявити проблемні моменти й зрозуміти, що було заплановано не так, що треба зробити, аби у наступній стратегії не було помилок.
До того ж НАЗК мало дослідити стан корупції в країні на середину 2017-го, щоб виявити проблеми у цій сфері й визначити заходи для їх подолання, створити проект нової стратегії у співпраці з міжнародними й вітчизняними експертами, громадськістю.
Врешті, провести обговорення проекту, потім — міжнародну експертизу. Після цього подати проект до Кабміну, аби той як суб’єкт законодавчої ініціативи звернувся з ним до парламенту.
Якби НАЗК зробило все вчасно і якісно, то робота уряду й парламенту над стратегією зайняла б лише кілька місяців. Але НАЗК несвоєчасно провело дослідження стану корупції й фактично розробило антикорупційну стратегію без нього. Не проаналізувало НАЗК і стану реалізації попередньої стратегії.
Проект нової антикорупційної стратегії розроблявся у закритому режимі. Громадські активісти, науковці, експерти не знали про створення спеціальної робочої групи розробників. Їх запросили лише на презентацію нового документа.
Міжнародні й вітчизняні експерти критично його оцінили й надали багато рекомендацій. А головний їхній висновок полягав у тому, що цей документ на концептуальному рівні неспроможний виконувати функціональні завдання, які на нього покладаються.
У НАЗК зауважили, що терміни здачі проекту до Кабміну піджимають, але розробники спробують урахувати надані рекомендації. Ті, які можна було вмонтувати у проект без зміни концептуальних підходів, НАЗК вмонтувало. А ось принципові залишило без уваги.
Такий недосконалий документ подали до Кабміну, уряд своєї офіційної позиції щодо проекту стратегії не озвучив. Неофіційно урядовці висловлювали незадоволення якістю проекту, говорили, що такий документ не можна подавати до парламенту.
Але коли громадські активісти звернулися до Кабміну з пропозицією створити міжурядову робочу групу для доопрацювання проекту антикорупційної стратегії, той її проігнорував. Півроку неякісний документ без жодних удосконалень пролежав у Кабміні.
Наприкінці торішньої весни, коли вже мала працювати нова антикорупційна стратегія, уряд у незміненому вигляді подав її проект до Верховної Ради, де він і лежить донині. Тож більше року в Україні немає жодного документа, який би забезпечував системність боротьби з корупцією, немає антикорупційної стратегії й державної антикорупційної програми.
Усі державні інституції, в тому числі антикорупційні, діють розбалансовано, на свій розсуд, а ті, до яких не висувається ніяких вимог, взагалі нічого не роблять.
Найгірше в цій ситуації те, що НАЗК нібито розробило проект антикорупційної стратегії і передало його до Кабміну, уряд — до парламенту. Складається враження, що ці інституції виконали свої обов’язки.
Це — гармонійна й збалансована ситуація для влади, підкреслює Дмитро Калмиков. Їй дуже зручно, коли три інституції звинувачують одна одну у бездіяльності чи незадовільній діяльності. При цьому влада задоволена, що до неї немає ніяких вимог.
Немає державної антикорупційної програми, тож немає суб’єктів, які повинні втілювати її у життя, термінів виконання антикорупційних заходів. На жаль, діюча влада не зацікавлена у боротьбі з корупцією, більшість її дій є популістськими, робить висновок Дмитро Калмиков.
Реванш
Нещодавно Конституційний Суд ухвалив рішення, яке ризикує стати найбільшою зрадою року, — скасував статтю Кримінального кодексу про незаконне збагачення, яка передбачала відповідальність за такі дії. Відтепер притягти до відповідальності за необґрунтовані цифри у чиновницькій декларації неможливо.
На думку більшості суддів КС, стаття про незаконне збагачення не відповідала принципам верховенства права й презумпції невинуватості, закріпленій у Конституції. Вона зобов’язувала підозрюваного доводити законність своїх статків, тоді як презумпція невинуватості покладає тягар такого доведення виключно на обвинувачення.
Кримінальну відповідальність за незаконне збагачення запровадили у 2015-му. Це було однією з вимог ЄС на виконання Плану дій із візової лібералізації та одним із зобов’язань України перед МВФ, закріплених у меморандумі про співпрацю.
Рішення про скасування статті з незаконного збагачення КС ухвалював у закритому режимі. Справа перебувала на розгляді КС із 12 грудня 2017-го. Тоді на покарання за незаконне збагачення поскаржилися 59 нардепів. Сьогодні вони, напевне, святкують свою перемогу, а от громадянське суспільство рішення КС приголомшило.
У Transparency International Ukraine його назвали нівелюванням усієї антикорупційної реформи. Активісти наголошують, що таке рішення КС призведе до закриття щонайменше 50 справ щодо ймовірного незаконного збагачення ТОП-посадовців, які зараз розслідує НАБУ. А також — до закриття всіх корупційних справ, які наразі слухаються у судах.
Більше того, скасування відповідальності за незаконне збагачення зробить неефективними електронні декларації посадовців. Система декларування перетвориться з механізму викриття корупційних статків та ініціювання притягнення до відповідальності на звичайну систему інформування населення про збагачення чиновників.
Скасування статті Кримінального кодексу про незаконне збагачення у НАБУ вважають політично вмотивованим та зумовленим страхом корупціонерів перед Антикорупційним судом. Таке скасування — крок назад в антикорупційній реформі, всі кримінальні провадження за скасованою статтею будуть закриті.
У НАБУ переконані, що позбавлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, яке є наслідком рішення КС, відкриває посадовцям можливості для зловживань і надає індульгенцію на вчинення ними кримінальних корупційних правопорушень.
Відтепер мільйонні статки, отримані з джерел, законність яких не доведена, в Україні не вважаються кримінальним злочином, зазначають у НАБУ. Такий крок є політично вмотивованим і суперечить зобов’язанням України перед міжнародними партнерами й ратифікованій Конвенції ООН проти корупції, домовленостям із МВФ та ЄС.
Також у НАБУ нагадують, що свого часу й Литва стикалася з проблемами конституційності антикорупційного законодавства. Однак КС цієї країни визнав норму про незаконне збагачення такою, що відповідає Конституції.
Литовська антикорупційна норма набагато жорсткіша за українську, її дія поширюється не тільки на фізичних, а й на юридичних осіб.
У статті передбачено: якщо особа, яка на основі речового права володіє майном вартістю понад 500 мінімальних розмірів прожиткового мінімуму і знала або мала знати, що воно не могло бути придбане за рахунок законних доходів, може бути оштрафована, арештована чи ув’язнена на строк до 4 років з обов’язковою конфіскацією власності.
Очільник САП Назар Холодницький спростував аргументи КС щодо порушення презумпції невинуватості у скасованій статті. За його словами, 37 проваджень за нею закриті через те, що презумпція невинуватості була застосована прокурорами й детективами. Тобто тягар доведення не лежав на фігуранті справи.
За час роботи НАБУ і САП було розпочато 106 справ за ознаками злочину незаконного збагачення, з них 65 розслідуються, 37 закриті, 4 надіслані до суду з обвинувальними актами. У САП не погоджуються з твердженням, що скасована стаття не давала ніяких результатів і була недієвою.
Оперативно відреагували на рішення КС і політики. Президент Петро Порошенко, коментуючи підготовку до розгляду у Верховній Раді нового антикорупційного законопроекту, запевнив, що у документі все виписано так, що «комар носа не підточить».
Мовляв, треба зробити все, аби перекрити будь-які можливості для незаконного збагачення, забезпечити розслідування всіх кримінальних справ і невідворотність покарання за незаконне збагачення.
Свою версію законопроекту запропонували і в «Батьківщині». Втім, у Центрі протидії корупції розкритикували обидві ініціативи. На думку громадських активістів, Юлія Тимошенко пропонує статті без реальних покарань. А законопроект Президента навіть гірший за норми, запропоновані у 2011 році за Януковича.
Адже у ньому пропонується саме стороні звинувачення довести, що людина не отримувала хабара й не набула злочинним чином майна. І лише коли довели, що цей чиновник нічого не порушував, можна доводити, що гроші нажиті незаконно і можна притягувати до відповідальності. Для цього треба провести як мінімум два судових процеси.
Олена КОСЕНКО
