Проблема
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Травень 27, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 15 Березень 2019 18:20

Маємо хліб і багато чого до хліба

Rate this item
(0 votes)

Ук­раї­на увій­шла до п’ятір­ки лі­де­рів дер­жав — екс­пор­те­рів аг­рар­ної про­дук­ції до Єв­ро­со­юзу. Най­біль­ши­ми пос­та­чаль­ни­ка­ми сіль­госп­про­дук­ції до ЄС за­ли­шаю­ть­ся Бра­зи­лія і США. За ни­ми йдуть Ки­тай, Ар­ген­ти­на, Ук­раї­на, Швей­ца­рія, Ту­реч­чи­на, Ін­до­не­зія. На кож­ну з цих кра­їн при­па­дає від 4,5 млрд до 5,5 млрд єв­ро екс­порт­ної ви­руч­ки.

Торік вітчизняні виробники поставили на зовнішні ринки майже 25 т вершкового масла, що майже на 17% більше, ніж позаторік. Це дало можливість нашій країні посісти п’яте місце у рейтингу світових експортерів цієї продукції (попереду лише Нова Зеландія, ЄС, Білорусь, США).
Збільшення цього експорту аналітики пояснюють конкурентними цінами на українське масло на тлі високих європейських цін. Найбільше купують нашого вершкового масла Марокко й Нідерланди.
Останніми роками значно поліпшилась якість молока, з якого виготовляється масло. Починаючи з 2013 року частка молока ґатунку «екстра» у структурі надходжень на переробку зросла з 9,8 до 20,6%.
Також Україна увійшла у ТОП-3 експортерів казеїну, поставивши на зовнішні ринки 7131 т. Попереду у рейтингу — Нова Зеландія та Євросоюз. У експорті сухого збираного молока вітчизняні виробники посіли 8-е місце.
Успішно розвивається агроторгівля з Індією, яка є найбільшим торговельним партнером нашої країни серед країн Азії й Тихоокеанського регіону. Торік товарообіг між двома країнами перевищив 2,5 млрд дол., у ньому експорт української продукції становив майже 1,8 млрд дол. Найбільше в Індію наша держава експортувала соняшникової олії — майже на 1,5 млрд дол.
Нещодавно Україна підписала меморандум з Об’єднаними Арабськими Еміратами про взаєморозуміння і співпрацю у сфері сільського господарства й безпечності харчових продуктів. Підписання відбулось у Дубаї під час ділової поїздки української делегації на міжнародну аграрну виставку.
Об’єднані Арабські Емірати — важливий партнер нашої країни в аграрному і харчовому секторі. Україна має намір стати стратегічним партнером ОАЕ у забезпеченні продовольчої безпеки цієї країни.
Підписаний меморандум відкриє значні можливості для співпраці двох держав, сприятиме суттєвому збільшенню двосторонньої торгівлі продукцією АПК, розширенню товарної номенклатури, поглибленню співпраці у галузі тваринництва й продовольчої безпеки.
Одним із найбільш важливих ринків збуту для українських виробників картоплі, овочів, грибів стає Молдова — торік вітчизняні аграрії виручили від експорту овочів у Молдову у чотири рази більше коштів, картоплі продали понад 11 тис. т, або у 18 разів більше порівняно з 2017 р.
Експорт цибулі торік зріс у понад 100 разів. Продажі томатів до сусідньої країни повагомішали у 20 разів, свіжої капусти — у 82 рази. Утричі збільшився й експорт печериць з України до Молдови. Зростання експорту стосується буряків і огірків.

Ре­кор­ди і втра­ти
Вперше в історії України валовий збір зернових перевищив 70 млн т. Загальний рекорд став можливим завдяки локальним рекордам. Кукурудзи зібрали 35,5 млн т, соняшника — 13,7 млн т, сої — 4,4 млн т. Завдяки цим рекордам удалося перекрити зменшення збору деяких інших видів культур.
Зокрема, валовий збір пшениці зменшився до 24,5 млн т порівняно з позаторішніми 26 млн т (-6%), ячменю — на 12% (з 8,2 млн т — до 7,3 млн т). Також зменшився валовий збір жита з 500 тис. т — до 400 тис. т і гречки — зі 180 тис. т до 130 тис. т.
Ще п’ять років тому в Україні засівали 300 тис. га озимим житом. Останнім часом посіви цієї продовольчої й кормової культури скоротилися вдвічі. Торік аграрії засіяли житом 147 тис. га. Майже такі ж показники будуть у 2019-му.
Незважаючи на те що закупівельні ціни на зерно жита вдвічі нижчі, ніж на пшеницю, й урожайність жита через особливості його вирощування й використання агротехнічних засобів нижча за пшеничну, ще залишилися прихильники цієї традиційної поліської культури у Житомирській області.
Збільшувати посівні площі жита ризиковано й проблемно. Але де більше проблем і ризиків, там більше можливостей, головне — дотримуватися правил сівообігу, тоді врожаї будуть суттєвішими.
Сорти вітчизняної селекції жита досягають урожайності до 65 ц із гектара. Для Полісся нехарактерна така врожайність, даються взнаки кліматичні умови. Тож удається зібрати до 50 ц. На жаль, скорочуються посіви жита на Чернігівщині й Волині.
Аграрії відмовляються вирощувати цю культуру через її нерентабельність. На фуражне, тобто кормове, жито зменшився попит, бо змінився раціон відгодівлі тварин. У ньому збільшилася частка зерна кукурудзи, сої, шротів.
На переконання німецьких аграріїв, різко підвищити прибутковість вирощування жита можна за рахунок використання не традиційних сортів, а гібридів. Це на 20% може підвищити економічний ефект за однакової технології вирощування жита.
За якісними продовольчими характеристиками гібриди не відрізняються від звичайних сортів, зерно класу А можна використовувати для продовольчих цілей. Таким житом засівали в Україні від 7 до 15 тис. гектарів, воно давало хороші врожаї на бідних піщаних ґрунтах.

Вже не жит­ни­ця...
Через зменшення житніх посівів нашим борошномелам і хлібопекарям не вистачає вітчизняного зерна цієї культури. Дійшло навіть до того, що доводиться купувати жито у білоруських агровиробників! За минулий рік імпортували майже 40 тис. т житнього борошна з Білорусі.
Коли білоруси побачили, що Україна почала закуповувати суттєві обсяги жита, то вийшов наказ тамтешнього Мінагро, який забороняв продавати нашій країні житнє зерно, дозволяв їй пропонувати житнє борошно, тобто продукцію з доданою вартістю.
Хлібопекарям потрібно більше 200 тис. т житнього борошна на рік. Не все жито, яке вирощується в Україні, можна переробляти на борошно, багато збирається некондиційного зерна. Лише клас А відповідає пекарським вимогам, із нього можна виготовляти борошно й випікати хліб. У нашій країні також багато вирощують фуражного жита.
Україну називають житницею Європи. Та яка вона житниця, якщо купує жито у сусідки? У нашій країні була самобутня культура споживання житнього хліба, але ми її втратили. У житньому хлібі часто немає житнього борошна, і він виготовлений на солоді.
Італійці асоціюються з макаронами, пармською шинкою, оливковою олією, українці — з житнім хлібом і салом. Сало ми закуповуємо у Польщі, житній бренд потихеньку спливає.
Україна лідирує в експорті соняшникової олії. Це добре, але ми втрачаємо традиційні аграрні культури. Якщо держава не підтримає виробників жита, ситуація може ще більше загостритися.
Можливо, держава має доплачувати хліборобам за додатково зібрані житні центнери або зменшити для них податки. Борошномели зацікавлені у підтримці тих, хто вирощує жито, адже їм житнього зерна не вистачає. Вони отримують збитки, деякі комбінати навіть простоювали, коли не було сировини.
У хлібопекарів такої зацікавленості трохи менше, бо можуть купувати борошно у білорусів. Споживачам усе одно, з якого борошна виготовлений хліб — з українського чи білоруського.
Житній хліб не лише український бренд, він ще й корисний для здоров’я. Свого часу у Фінляндії лікарі дійшли висновку, що споживання житнього хліба і хлібопекарських продуктів, в основі яких є житнє борошно, позитивно впливає на зміцнення серцево-судинної системи.
У Фінляндії вирощували жито завжди, але на початку 1970-х посівні площі зменшилися до нуля. Після лікарських висновків у країні започаткували державну програму з просування споживання житнього борошна й стимулювання фермерів до вирощування жита.

Греч­ка
На полицях українських магазинів з’явилася дешева російська гречка, хоча на її ввезення було введено ембарго, причому якість сусідської гречки не відповідає 9 показникам державних стандартів України. Вітчизняні гречкосії розцінюють це як елемент гібридної війни з РФ.
Торік посівні площі під гречкою порівняно з 2017-м зменшилися майже вдвічі. Одна з головних причин — інтервенція російської гречки на український ринок за демпінговими цінами.
Експерти вважають, що РФ навмисно продає неякісну гречку на нашому ринку за заниженими цінами, аби знищити економічну мотивацію у вітчизняних аграріїв до вирощування цієї круп’яної культури. Через це наші гречкосії змушені знижувати ціни у відповідь і тим самим зменшувати свою рентабельність.
Це призводить до скорочення посівних площ під круп’яною культурою. Немає прийнятних цін — немає економічної вигоди від вирощування. Сьогодні її вирощують лише ентузіасти.
Дешевій гречці радіють українські споживачі. Але якщо через два-три роки в нашій країні гречку не сіятимуть, будуть утрачені не тільки посівні площі, а й посівне насіння. Його можна привезти з Китаю чи з Росії, але там інші кліматичні зони, і їхнє насіння може не підійти нашим аграріям.
Історично ціни на гречку в Україні падали й зростали, але не критично. Однак у 2017-му вітчизняні заводи-переробники різко зменшили закупівельні ціни, пропонували 6–8 грн за кілограм зерна.
Вітчизняних аграріїв така вартість не влаштовувала, вони відмовлялися продавати зерно за безцінь, собі у збиток. Тож на вітчизняний ринок у великій кількості почало надходити зерно й гречана крупа з РФ через Казахстан. На це відреагували українські аграрії — значно зменшили посівні площі.
Позаторік урожайність гречки у деяких регіонах була рекордною — майже 30 центнерів із гектара. Але, коли порахували економіку, виявилося, що навіть за такої врожайності аграрії отримали збитки. Подальші інтервенції російської гречаної крупи призведуть до того, що українці не будуть сіяти гречку і через деякий час ціна на крупу, яку зараз постачають по 10–11 грн, підскочить до 20–30 грн.
Потерпають від імпорту російської гречки як аграрії, так і переробники круп’яних культур: їхнє виробництво не витримує демпінгових цін на зерно, тож підприємства скорочують переробку.
Були часи, коли українці засівали гречкою 700 тис. га. Практика засвідчує, що зерно гречки не може бути дешевшим за пшеничне, а має бути вдвічі дорожчим. Українська гречка росте на українській землі і за своїм вітамінним складом набагато краща за ту, що вирощується у Китаї й Росії.
Аграріїв дивує ставлення чиновників профільного міністерства до гречаної проблеми. У Мінагро пояснили, що в Алтайському краї вводяться в обіг нові земельні площі, які засіваються гречкою. Тож виходить, що Україна підтримує розвиток агросектора держави-агресора, а не вітчизняних виробників.
При цьому імпорт російської гречки через Казахстан зростає, значні обсяги гречаної крупи були завезені через тіньові схеми. За оцінками експертів, загальний обсяг імпортної гречки сягає не менше 50 тис. т. Позаторік вітчизняні переробні заводи виробили 55 тис. т гречаної крупи.
Якщо держава не стимулюватиме виробництва українського дієтичного продукту, який конче необхідний діабетикам, посіви гречки різко зменшуватимуться. У Мінагро вважають, що поки загрози для забезпечення українських споживачів гречкою немає. Внутрішнє споживання сягає 160 тис. т, торік зібрали 126 тис. т, до того ж є перехідні залишки у 66 тис. т.
Аграрії переконані: аби врятувати українську гречку, треба продовжити ембарго на її постачання з Росії і ввести обмеження на поставки з Казахстану.

Го­рох
На жаль, різко зменшилися закупівельні ціни на горох. Тож незважаючи на те, що урожайність гороху сягає 40 ц із гектара, він став нецікавим для аграріїв. Посівні горохові площі у деяких господарствах не просто будуть суттєво зменшуватися, а зникнуть узагалі.
Зараз в одному з насінницьких господарств зберігається 300 тис. т насіння гороху. На нього немає покупців, хоча горох є хорошим попередником пшениці. Озима пшениця, посіяна після гороху, краще зимує і легше переносить стресові ситуації. А весною, після зими така пшениця розвивається й набирає сили.
Після гороху врожайність озимої пшениці зростає на 2 т. Горох — високобілкова українська культура, і можна зібрати навіть 60 ц із гектара. Він забезпечує землю дешевим азотом, тож насінницькі господарства мають сіяти пшеницю після гороху, щоб отримати добрий урожай.
Деякі аграрії сіють пшеницю після соняшника. Раніше це заборонялося, адже не може бути соняшник хорошим попередником у сівозміні, якісної пшениці після нього не зібрати.
Горох варто оцінювати не лише за закупівельними цінами, а й за корисністю для пшеничних урожаїв. Експерти радять вирощувати горох, бо саме ця культура є найкращим помічником у збереженні родючості ниви.
У профільному міністерстві вважають, що цьогоріч площі під горохом зменшаться на 15–20%. Щоправда, таке скорочення відбувається останні два роки. Позаторік було засіяно 435 тис. га, торік — 347 тис. га, позаминулого сезону врожайність сягала 28 ц, минулого — 18,7 ц.
Економічно вигідною, рентабельною культурою для наших аграріїв є ріпак, його врожайність може сягнути 45 ц. Але це непроста культура, до неї чіпляються багато хвороб і шкідників, тож вона потребує ретельного догляду.
Раніше деякі вчені стверджували, що ріпак виснажує ґрунт і є поганим попередником у сівозміні. Це для того, аби не заохочувати аграріїв до його вирощування, оскільки ріпак планували використовувати для виробництва біодизеля. Точаться дискусії, чи треба віддавати землю під ріпак для палива, чи вирощувати на ній харчову продукцію.
У Польщі, Німеччині, Франції озимі сіють саме після ріпака й отримують хороші врожаї. До того ж потужна коренева система ріпака сприяє накопиченню вологи у ґрунті.

Оле­на КО­СЕН­КО

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».