Ри­ту­ал із ку­пан­ням у кри­жа­ній мор­ській во­ді
Хоча зимовими місяцями у Південній півкулі планети є червень, липень і серпень, але в Антарктиді Мідвінтер святкують не в середині тамтешньої календарної зими (у липні), а саме 22 червня — коли в тих краях найкоротший день і найдовша ніч (варто також зауважити, що для нас, мешканців Північної півкулі, все навпаки: 22 червня — це дата літнього сонцестояння, з найдовшим днем і найкоротшою ніччю).
...А на станції «Академік Вернадський», розташованій у Західній Антарктиці на Галіндезі — одному з архіпелагу Аргентинських островів, програму святкування Мідвінтера зимівники розробляють заздалегідь і втілюють із вигадками, жартами та розіграшами, а також — якщо дозволяє примхлива погода — з футбольними та іншими спортивними змаганнями.
Обов’язковим — за будь-якої погоди — заходом цього святкового дня є зимове купання всіх полярників антарктичної станції у прибережній акваторії, де температура води у ці дні становить мінус півтора-два градуси за Цельсієм. Оскільки морська вода солона, то вона при 0°С ще не замерзає та залишається в рідкому стані й у температурному діапазоні приблизно до -2°С. Купаються у Мідвінтер зимівники (люди загартовані й з міцним здоров’ям) у традиційній «уніформі», а це лише труси та... краватка. Після водних процедур — келих глінтвейну (гарячого вина) і штемпель антарктичної станції — на лоб чи якусь іншу частину тіла. Увечері ж — святкова вечеря та художня самодіяльність.
Цього дня на станцію «Академік Вернадський» (вона розташована за 15 тисяч кілометрів від столиці України в точці з географічними координатами 65°15’ південної широти і 64°15’ західної довготи) за допомогою радіозв’язку надходить чимало поздоровлень з Мідвінтером — і не тільки від керівництва Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) та рідних і близьких зимівників, а й від високих посадових осіб держави.
Звісно, Мідвінтер — не єдине свято, яке відзначають наші полярники під час тривалої річної зимівлі. Святкують вони там і День Незалежності, і Новий рік, і Різдво, і Великдень, і персональні дні народження кожного з дюжини зимівників.
Проте, зрозуміло, що святa — річ приємна, але все ж вони — лише епізоди у дванадцятимісячній повсякденній антарктичній вахті, де головним є дослідницька та інша праця у суворих тамтешніх природних умовах.

Екс­пе­ди­цій­на ес­та­фе­та
Три місяці тому — 27 березня — у «Демократичній Україні» було опубліковано ексклюзивне інтерв’ю, котре кореспондентові нашої газети дав директор НАНЦ Валерій Литвинов, який не тільки розповів про справи і проблеми українських дослідників Антарктики, а й проанонсував 20-ту експедицію, котра через кілька днів мала стартувати зі столиці України в далеку трансконтинентально-трансокеанічну подорож для перезмінки зимівників на станції «Академік Вернадський» і доставки туди усього необхідного (палива, продуктів харчування, запасних частин до обладнання і апаратури тощо).
За три місяці, що минули від часу тієї публікації, у сфері антарктичних подій відбулося чимало цікавого і важливого. Зокрема, учасники 20-ї експедиції наприкінці березня — на початку квітня здійснили повітряну мандрівку за кількаетапним маршрутом Київ — Рим — Буенос-Айрес — Ушуая (портове місто на крайньому півдні Аргентини). Згодом вони на зафрахтованому аргентинському судні з однойменною назвою «Ушуая» за три доби подолали дуже широку (понад тисячу кілометрів) і найбурхливішу у світі протоку Дрейка, яка, з’єднуючи Тихий та Атлантичний океани, водночас відокремлює Південну Америку від Західної Антарктиди.
На острові Галіндез відбулося розвантаження усього привезеного судном. Це довелося втиснути у досить щільний дводобовий термін, оскільки час, на жаль, визначався не організаторами української експедиції, а власниками судна, яке поспішало до певної дати прибути в аргентинський порт Мар-дель-Плата.
На зворотному шляху океанської мандрівки від острова Галіндез через уже згадувану протоку Дрейка та через не менш бурхливі 50-ті й 40-ві ширoти просторами Південної Атлантики судно з експедицією добряче погойдали сильні шторми, що сягали десяти балів (за 12-бальною шкалою).
З портового міста Мар-дель-Плата наші полярники автобусом подолали 300-кілометрову відстань до столиці Аргентини. А далі — вже повітряними шляхами — за маршрутом Буенос-Айрес — Стамбул — Київ повернулися додому, де в аеропорту «Бориспіль» їх зустрічали співробітники НАНЦ, рідні й друзі, серед яких був і кореспондент «ДУ».
Начальник станції «Академік Вернадський» у 19-й експедиції досвідчений полярник Станіслав Недогібченко (для нього антарктична зимівля, котра завершилася, була вже четвертою) розповів авторові цих рядків про те, що протягом року повністю було виконано заплановану програму різноманітних фундаментальних і прикладних наукових робіт, які за їхньою тематикою містили геолого-географічні, геокосмічні, біологічні, гідрометеорологічні, медико-фізіологічні та психологічні дослідження.
А з клопотів технічного характеру начальник станції відзначив, що довелося кілька разів позапланово займатися ремонтом трубопроводу, яким морська вода надходить до опріснювальної установки. Ця трубна лінія кілька разів у сильні холоди замерзала, але врешті-решт — після додаткового утеплення її наявними засобами — зупинки через промерзання вдалося припинити.
Протягом тривалого часу (від березня до грудня, тобто вісім місяців) 12 українських полярників жили й працювали в автономному режимі (і в обмеженому просторі). Через це, як і в кожній такій експедиції, поставала необхідність підтримувати в колективі сприятливий мікроклімат і дбати про те, щоб окремі психологічні напруження (куди від них подінешся!) не переростали в небажані конфлікти. Про це, як розповів мені Станіслав Недогібченко, зимівники 19-ї експедиції домовилися ще під час передекспедиційного ознайомлювально-тренувального збору в Україні — і протягом року їм удалося уникнути конфліктних спалахів. А неофіційне «табу» у розмовах на станції стосується трьох тем — політики, релігії та жінок.
Зимівля 2014–2015 рр. відзначалася ще й тим, що через пізню весну в регіоні Західної Антарктики там із чималим запізненням (у грудні 2014-го) розпочалася навігація, оскільки прибережні частини моря і особливо протоки між островами були забиті кригою, — й лише після її танення з’явилася можливість туристичним та іншим суднам підходити до острова Галіндез. Протягом тамтешньої літньої навігації (з грудня 2014-го по березень 2015-го) на станцію «Академік Вернадський» зайшли загалом понад три десятки круїзних суден із туристами і 33 яхти з екіпажами мандрівників. Це, з одного боку, давало певну психологічну розрядку (після восьми зимових місяців «замкненого» життя), а з іншого — створювало чималі додаткові навантаження на зимівників, які раз у раз перетворювалися на гідів по острову і станції, що відволікало від повсякденної дослідницької та іншої необхідної роботи.
Побувала на острові Галіндез і міжнародна інспекція з організації країн — учасниць Договору про Антарктику. Інспектори ретельно перевіряли на українській станції все — і тамтешню інфраструктуру, і виконання наукових досліджень, й екологічний стан (відповідно до суворих вимог щодо збереження антарктичного довкілля від забруднень). Усі висновки тієї міжнародної інспекції виявилися схвальними.

Київ, Софія — віхи міжнародної співпраці
Після повернення додому вчені, які брали участь у 19-й антарктичній експедиції, та їхні колеги з різних вітчизняних академічних установ, галузевих науково-дослідних інститутів та вищих навчальних закладів розпочали ґрунтовне опрацювання привезених зі станції «Академік Вернадський» різноманітних матеріалів дослідницького пошуку.
Ці і чимало інших наукових напрямів знайшли широке висвітлення на проведеній у Києві, в другій половині травня, вже сьомій за ліком міжнародній антарктичній конференції, на якій побував і кореспондент «Демократичної України». У цьому науковому форумі, що проходив під девізом «Антарктичні дослідження: нові горизонти та пріоритети», взяло участь не лише багато вітчизняних науковців із різних установ і організацій Києва, Харкова, Одеси, Львова, Житомира та інших українських міст, а і їхні російські колеги з Москви та Санкт-Петербурга, котрі, незважаючи на напружену ситуацію в російсько-українських відносинах (через анексію Росією Криму та події, пов’язані з її агресією на Сході України), все ж приїхали до Києва на конференцію й виступали на її засіданнях. А ще організатори цього форуму отримали надіслані тези доповідей науковців з Австралії, Аргентини, Білорусі, Болгарії, Польщі, США (вони з тих чи інших причин особисто не прибули до столиці України).
У третій декаді календарного літа (1–10 червня 2015-го) українська делегація, очолювана директором НАНЦ Валерієм Литвиновим, узяла участь у 38-й консультативній нараді з Договору про Антарктику, що цього разу проходила в столиці Болгарії — Софії. Там представники 52 країн, з яких 29 (серед них і Україна) мають найвищий статус консультативних членів цієї організації, всебічно обговорили найважливіші проблеми Антарктики й різноманітні питання міжнародної співпраці в тому регіоні планети. Зокрема, наш НАНЦ уже не один рік співробітничає — на двосторонніх засадах — із науковими установами одинадцяти держав, серед яких — Великобританія, США, Польща, Аргентина, Чилі, Норвегія, Чехія та ін.
Під час наради в Софії керівники української і турецької делегацій підписали меморандум про співробітництво двох країн в антарктичних дослідженнях. Крім того, там-таки, у болгарській столиці, інтерес до налагодження в перспективі такої співпраці з українськими науковцями, котрі працюють в Антарктиці, виявили їхні колеги з Канади, Румунії, Португалії.

Різ­но­ма­ніт­на па­літ­ра до­слі­джень
Начальник станції «Академік Вернадський» у нинішній, 20-й експедиції, співробітник НАНЦ геофізик-киянин Віктор Лук’ященко, для якого зимівля 2015–2016 рр. — п’ята в його біографії, днями повідомив у Київ, у Національний антарктичний науковий центр, що на Галіндезі — порядок, персонал працює за програмою, здійснюючи різноманітні наукові дослідження та забезпечуючи безперебійне функціонування систем, обладнання і агрегатів великого станційного господарства. Сам очільник зимівлі свої службові обов’язки начальника станції поєднує з регулярним сейсмоакустичним моніторингом довкілля (він здійснюється у співпраці з Головним центром спеціального контролю Державного космічного агентства України, що у Макарові-1 на Київщині).
Вчений із розташованого у Харкові Радіоастрономічного інституту Національної академії наук України Богдан Гаврилюк, який зимує в Антарктиді вже вшосте, опікується радіозондуванням навколоземної атмосфери та іоносфери. А інший науковець-геофізик — співробітник НАНЦ киянин Юрій Отруба, для якого нинішня зимівля стала четвертою, виконує на станції геомагнітні дослідження.
Гідрологічні та метеорологічні спостереження (вони здійснюються щодоби по кілька разів через певні проміжки часу й не перериваються навіть у свята) під час цієї зимівлі покладені на двох науковців. Один із них — океанолог-одесит Олександр Зулас із Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів — зимує на «Академіку Вернадському» втретє. А для киянина Сергія Разумного — метеоролога з Центральної геофізичної обсерваторії — така зимівля є першою.
Біологічні дослідження фауни і флори на Галіндезі й сусідніх із ним островах та у навколишніх морських акваторіях здійснюють науковець з відділу природи Житомирського обласного краєзнавчого музею Микола Веселовський (це його друга антарктична зимівля) та львів’янин Павло Хоєцький із Національного лісотехнічного університету (він уперше зимує в Антарктиді).
Лікар Микола Малютенко (він також уперше потрапив до Антрактиди) донедавна жив і працював у Луганську, але — з огляду на захоплення цього міста сепаратистами-терористами із так званої ЛНР і військовими подіями на Сході України — переїхав до Харкова, де й працював за фахом до початку 20-ї антарктичної експедиції. У нинішній зимівлі Малютенко свої лікарські обов’язки щодо підтримання здоров’я персоналу і профілактики захворювань (а в разі потреби й лікування) поєднує з науковими медико-фізіологічними та психологічними дослідженнями.
Чималий антарктичний досвід має харків’янин Павло Силін, який у нинішній експедиції працює системним адміністратором зв’язку. Для нього зимівля 2015–2016 рр. — уже п’ята, причому у трьох він займався геофізичними дослідженнями, а згодом зосередився на операторському обслуговуванні наявних на станції різноманітних засобів зв’язку, водночас не пориваючи і з науковими справами.
Другою стала ця антарктична зимівля для дизеліста з Харківщини Юрія Лишенка. До речі, у своїй першій зимівлі на «Академіку Вернадському» (під час експедиції 2011–2012 рр.) Лишенко не тільки піклувався про енергетичне серце станції — дизельгенераторне устаткування, а й у вільний від роботи час написав слова і музику виконуваної під гітару задушевної пісні, яка для зимівників стала неначе їхнім неофіційним гімном.
Ще один з-поміж технічного персоналу станції — системний механік Антон Омельченко з Полтавщини нині вперше зимує в Антарктиді. А для висококваліфікованого кухаря з Житомирщини Василя Омельянoвича, якого, до речі, два тижні тому, 11 червня, колеги на станції поздоровляли з 30-річчям) ця зимівля стала третьою (і, як свідчать полярники, він повсякденно годує їх не лише ситно та поживно, а й смачно та різноманітно).
...Тож дослідницька вахта на антарктичному острові Галіндез триває.
Вадим ФЕЛЬДМАН, фото НАНЦ