Чи стануть обіцянки реальністю, чекати не так вже й довго. Принаймні перші кроки зроблено: Міністерство юстиції спільно з представниками громадських організацій та експертами підготувало нову редакцію Закону «Про виконавче провадження» і проект Закону «Про державну виконавчу службу і приватних виконавців», а Кабінет Міністрів нещодавно презентував їх.
За словами першого заступника міністра юстиції Наталії Севостьянової, документи передбачають запровадження на перших порах змішаної системи виконання судових рішень за участю приватних виконавців. Необхідність таких змін високопосадовець пояснила кількома причинами. Серед основних вона назвала недосконале законодавче забезпечення діяльності цих органів, слабку електронну взаємодію з іншими органами влади, закритість процесу примусового виконання судових рішень. Однак чи не найважливішою перешкодою замміністра назвала низьку заробітну плату службовців, відсутність у них мотивації до праці та несправедливий розподіл виконавчих проваджень серед службовців.
«Через ці та інші причини, — наголосила посадовець, — процес примусового виконання судових рішень затягується в часі, і врешті втрачається можливість знайти майно, яке потрібно реалізувати, і виконати судове рішення».
Такої ж думки заступник міністра юстиції з питань виконавчої служби Сергій Шкляр. Він переконаний, що змішана система не лише забезпечить реальне виконання рішень у розумні терміни, а й сприятиме тому, що в цій сфері з’явиться конкуренція, і в працівників виконавчої служби виникне мотивація до роботи.
Та й це ще не всі переваги реформування чинної системи. Приміром, значно зменшаться витрати бюджету на утримання державного органу з виконання судових рішень, оскільки частину функцій заберуть на себе приватні виконавці. Натомість надходження до держбюджету зростуть за рахунок податків з приватників і виконавчого збору від реалізації майна на електронних торгах.
Чекають і на інші позитивні зрушення. Зокрема, поліпшення позиції України в рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business, значне підвищення кількості та якості фактично виконаних рішень. Та чи не найголовніше — у громадян буде право вибору, до кого звертатися: державного чи приватного виконавця.
Якщо клієнт обере приватну структуру, то має знати, що співпрацюватиме з фахівцем, який має два роки юридичного стажу, або рік стажу роботи державним виконавцем, нотаріусом, адвокатом, арбітражним керуючим. Саме такі вимоги ставить законодавство до кандидата в приватні виконавці.
Однак, щоб обійняти цю посаду, претенденти мають пройти відповідне навчання і стажування. Іспити у них прийматиме кваліфікаційна дисциплінарна комісія, яку невдовзі планують створити. Також передбачено страхування відповідальності приватного виконавця та його обов’язкове членство в Національній палаті приватних виконавців.
Буде створено й відкритий реєстр боржників, куди матимуть доступ працівники державних установ, правоохоронних органів, фінансових установ, державні, приватні виконавці і особи, щодо яких порушені провадження. Внесення до цього реєстру боржників відбуватиметься автоматично одразу після відкриття виконавчого провадження.
Усе це передбачено задля того, аби уникнути проблем з приватними судовиконавчими структурами, які ще до їхнього виходу на ринок цих послуг дехто називає узаконеними колекторськими компаніями. Саме для убезпечення від усіляких неприємностей з їхнього боку на першому етапі реформування законопроектом передбачені певні обмеження за категоріями виконавчих проваджень.
Як пояснив Сергій Шкляр, не всі категорії виконавчих проваджень будуть на цьому етапі дозволені для заняття приватними виконавцями. Наразі винятково за державними спеціалістами залишаться судові справи, в яких боржником є держава, державні органи влади та самоврядування, підприємства та установи, де держава володіє щонайменше 25% акцій. Також лише державні виконавці працюватимуть із судовими рішеннями, в яких стягувачем є держава. Не дозволять приватним виконавцям на першому етапі займатися відчуженням державного чи комунального майна, а також вселяти та виселяти громадян з осель.
Однак і цих застережень замало. Щоб приватні виконавці не ставали колекторами або рекетирами, міністр юстиції Павло Петренко говорить про законодавче встановлення професійної та кримінальної відповідальності за протиправні дії. Мовляв, «рекет може бути тільки тоді, коли певне явище не унормовано».
Але наразі говорити, що з усіх цих норм стане законом, зарано. До голосування у Верховній Раді нічого гарантувати не можна. А воно має відбутися не то на літній сесії (оптимістичний прогноз), не то на осінній (песимістичний). Народний депутат, заступник голови парламентського Комітету з питань правової політики та правосуддя Сергій Алексєєв повідомив, що Рада з питань судової реформи (консультативно-дорадчий орган при Президентові України) напрацьовує новий варіант законопроектів «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу і приватних виконавців».
Причому нардеп запевнив, що це не альтернативний документ, а об’єднавчий. У такий спосіб законотворці хочуть прискорити процес розгляду і схвалення законопроектів у сесійній залі, аби поспіхом не вносити поправки.
Що ж до суті документів, то істотної різниці між двома варіантами немає. Розробники спиралися не лише на європейську, а й світову практику, яка протягом багатьох десятиліть цілком виправдала себе. Окрім того слід зважати на те, що Україні вже давно пора реагувати на дуже низький рівень виконання судових рішень, на що нам постійно вказує Європейський суд із прав людини.
У пояснювальній записці до проекту Закону «Про приватних виконавців» сказано, що його ухвалення «дасть змогу вивести процедуру примусового виконання рішень судів на якісно новий рівень, забезпечить можливість ефективно підвищити мотивацію виконання рішень судів через договірні відносини та запровадить дієву конкуренцію у процесі виконання, а також дасть змогу державі зекономити значну кількість бюджетних коштів, які щорічно витрачаються на забезпечення примусового виконання рішень судів».
Це дозволить врешті створити дієвий механізм гарантування виконання судових рішень і виконати ст. 124 Конституції, де записано, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. До того ж їх виконання є важливим етапом судочинства, без якого сам факт ухвалення рішення втрачає сенс.
Тетяна КИРИЛЕНКО