Iншi розділи
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 30 Вересень 2016 19:52

Рейдерство на селі: осіннє загострення

Rate this item
(1 Vote)

Не про­хо­дить і тиж­ня, щоб ЗМІ не спо­ві­ща­ли про чер­го­ве за­хоп­лен­ня яко­гось гос­по­дар­сько­го об’­єк­та рей­де­ра­ми. А ближ­че до осе­ні по­час­ті­ша­ли на­па­ди на фер­мер­ські гос­по­дар­ства. Бо й справ­ді, що йо­го за­хоп­лю­ва­ти по­сі­ви? Їх же тре­ба до­гля­да­ти, вкла­да­ти кош­ти, пра­цю, щоб от­ри­ма­ти при­бу­ток. Ку­ди ви­гід­ні­ше за­хо­пи­ти го­то­вий уро­жай і ви­ко­рис­та­ти для влас­них по­треб.

 

«Бу­ло ва­ше, ста­ло на­ше»
Один з останніх прикладів такого рейдерства стався на Дніпропетровщині у Новомосковському районі. Фермерів кількох господарств ураз позбавили результатів річної праці: на їхні посіви рейдери загнали потужну техніку і вивезли невідомо куди весь урожай.
Оскільки управу на своїх кривдників селяни не знайшли, частина постраждалих узялася за мисливські рушниці й забарикадувалася за мішками з піском на підступах до своїх ланів. Решта подалася шукати правди в столицю. Пікетували Адміністрацію Президента, Генеральну прокуратуру.

Обіцяли розпочати безстрокове голодування та перекрити всі дороги в області, якщо рейдерські захоплення не припиняться.
Навіть звернулися до Представництва Європейського Союзу в Україні та кількох посольств, щоб привернути увагу європейської спільноти до корупції в Україні та змусити владу вжити заходів, які унеможливлять рейдерські захоплення фермерських земель.
Цього разу влада таки почула протестувальників, чи то злякавшись світового розголосу, чи врешті побачила у діях рейдерів склад злочину, бо дала команду втрутитися. Щоправда, попервах лише заборонили збирання врожаю будь-кому, тобто і законним власникам, і новоявленим. Обіцяний розгляд питання в Мін’юсті відкладають уже другий тиждень. Що ж до того, як така дикість може відбуватися в державі, яка прагне членства в ЄС, пояснення знайти важко.
Особливо якщо спробувати розібратися в механізмах рейдерских захватів на селі. Суть одного з них, причому добре відпрацьованого і часто застосовуваного, розкрив Микола Стрижак, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників.
— Схема, що називається, відкатана: в кадастрі замінюють прізвище справжнього власника на фіктивного. І той з липовими правами забирає чуже майно собі. Справжньому господареві радять звертатися до суду. Але на кого скаржитися? На чиновника з Держкадастру? То його вже давно звільнили, як і ще кількох після нього, які займалися таким же шахрайством.
У результаті — сліди заметено. Може, шукати того, хто підігнав на чуже поле кілька потужних комбайнів та великотоннажних вантажівок і вивіз виплекане фермерськими руками зерно у невідомому напрямку? Куди вивіз, хто, у якій кількості? Як це довести, як виграти справу в корумпованому суді?


Хто ви­нен?
Запитань більше, ніж відповідей. І шукати їх треба не лише у сфері боротьби з корупцією, а передусім у законодавчій, яка створила майже нестерпні умови для діяльності фермерських господарств, включаючи й рейдерство. З огляду на те, що сільське господарство — одна з найперспективніших галузей вітчизняної економіки, яка забезпечує понад третину ВВП і майже 40% валютних надходжень та дає робочі місця тисячам українців, зрозуміти таку аграрну політику справді важко.
Однак треба, переконана професор, головний науковий співробітник ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАНУ» Любов Молдаван. Ось лише деякі висновки з її інформаційно-аналітичної довідки щодо обігу земель сільгосппризначення, які стосуються законодавчого поля і пояснюють, що спричинило нинішній стан справ в агросекторі та фермерстві зокрема.
Передусім ідеться про Закон «Про оренду земель», прийнятий ще у 1998 році. З усіма його наступними змінами і доповненнями він не став досконалішим та суперечить світовій практиці. Його положення не містять обмежень щодо розмірів земельних ділянок, які може орендувати один суб’єкт підприємництва; не передбачають дотримання орендарями певних кваліфікаційних вимог та збереження зайнятості селян-орендодавців. Окрім того, закон не спрямований на те, щоб використовувати сільськогосподарські угіддя для задоволення потреб внутрішнього ринку.
— Зате він дав підстави, щоб сформувалися дві діаметрально протилежні схеми землекористування, які є однаково згубними для села, — робить ще один висновок Любов Молдаван.
Перша модель — латифундистська, що передбачає концентрацію значних земельних масивів у руках одного власника, для якої характерні рейдерські захоплення землі, спекуляція правами оренди, руйнування місцевих екосистем.
Друга — малоземельні особисті селянські господарства, які найчастіше не можуть розширювати свої ділянки за рахунок оренди, адже великі корпорації завжди готові заплатити більше. Особисті селянські господарства зараз практично позбавлені державної підтримки, банківські кредити для них недоступні. Тож мотивації працювати в таких господарствах немає.
З цим погоджується і Микола Стрижак. Але водночас він переконаний, що й досі більшість фермерів готові в поті чола обробляти свої лани, аби лише утриматися на плаву і прогодувати сім’ю. До того ж нічого особливого взамін селяни не вимагають, а лише хочуть працювати прозоро, мати просту і зрозумілу систему оподаткування, відчувати підтримку держави.
Влада нібито також не проти цього, однак річ у тім, що розуміють сторони це по-різному. Взяти хоча б оподаткування, яке нині таке складне, що може збити з пантелику навіть досвідченого бухгалтера, не кажучи вже про хлібороба.
Наміри ввести 13 видів податків, які фермер самотужки повинен вирахувати і сплатити, приводять у шок усю хліборобську спільноту. Тож вона просить ввести середньозважений податок, куди б увійшли всі 13 складових. Нехай його розчленовують не колишні колгоспники, а фахівці податкової й вирішують, що спрямовувати у Пенсійний, що у страхові фонди чи ще кудись.
— Але ми не можемо переконати ні урядовців, ні депутатів, — розводить руками мій співрозмовник. — Вони твердять в один голос, що таку систему запровадити неможливо. Але ж у колишньому фіксованому податку було об’єднано 11 зборів. Значить — можна це зробити, якщо захотіти.
Так само як і розв’язати проблему з ПДВ для села, яка вже набила оскомину. І річ тут навіть не в тому, що цього нібито вимагає МВФ, а в різній системі підтримки селян у нас і за кордоном: там — дотації, причому чималі, які йдуть на гектар землі, на голову худоби чи птиці, у нас — ні копійки підтримки, жодних преференцій. То раніше на розвиток хоч ішов ПДВ, а тепер і його нема.
Ще одна проблема, яку можна вирішити без особливих зусиль, — розмежування фермерських господарств по категоріях та визначення розмірів мінімальних і максимальних ділянок. Оподаткування, звітність не можуть бути для всіх однаковими. Бо ж хтось у господарстві працює один, хтось із сім’єю або з найманими працівниками, а в когось працюють лише наймані працівники. В одних господарствах тисячі гектарів землі, в інших — кілька десятків чи сотень.


Що ро­би­ти?
Як показує досвід розвинутих країн, мінімальні та максимальні розміри фермерських господарств, аграрних компаній таки слід унормувати. Скажімо, у Німеччині мінімальна ділянка (власна чи орендована) становить 1 га, максимальна — 400–500 га; у Польщі — від 1 до 300 га, а зі спадком — до 500 га. У Данії верхня межа землекористування (при купівлі чи оренді) — 150 га. А у Франції середній розмір мінімального господарства, що забезпечує повну зайнятість двох осіб і дохід, який задовольняє їхні потреби, утримуючи від переходу в інші сфери зайнятості, дорівнює 25 га.
У цивілізованому світі нема проблем із продажем на ринку землі. У нас вони стоять «китайською стіною». А все тому, переконаний Микола Стрижак, що наша влада і великі землевласники плутають поняття: ринок землі і її продаж. А це не одне й те саме. Українські фермери виступають за ринок землі, при якому буде забезпечено її рух від поганих господарів до успішних, створена можливість купувати землю тими, хто її обробляє.
Такого розвитку подій не бажають олігархи-латифундисти і вимагають терміново ухвалити закон про продаж землі. Тим часом дрібні фермери готові виходити на страйки, перекривати дороги і навіть голодувати, аби лише цього не сталося. Вони намагаються домогтися від депутатів і урядовців не вводити ринок землі моментально, дозволивши її продаж.
На їхнє переконання, це слід робити поетапно: спочатку визначитися з моделлю ведення сільського господарства, приміром фермерською. Далі схвалити систему оподаткування та фінансової підтримки села, і лише насамкінець говорити про ринок землі, але аж ніяк про її продаж у нинішньому розумінні.
Аби дати позитивні відповіді на всі вище перелічені запитання, не треба винаходити власний велосипед. У світі, зокрема в Європі, саме фермерство є у пріоритеті державної політики на селі, бо має значну підтримку з боку держави. Причому там поширені переважно сімейні фермерські господарства та кооперативні організації, в які об’єднуються селяни.
Світова законодавча практика забороняє або суттєво обмежує купівлю та оренду сільськогосподарських земель іноземцями. У країнах із розвинутою економікою відповідні законодавчі норми настільки суворі, що фактично унеможливлюють продаж землі громадянам інших країн.
Для них також діють обмеження щодо площі чи вартості земельних ділянок. Приміром, у Франції купити чи орендувати землю (крім виноградників) може лише іноземець — громадянин країн ЄС, який відповідає всім кваліфікаційним вимогам. Але вартість ділянки не може перевищувати середнього за розміром фермерського господарства. Всі інші претенденти з-за кордону мають набути громадянство країни і прожити в ній певний час.


За­ко­но­дав­чі іні­ці­ати­ви
Це так у них: усе чітко, ясно, прогнозовано. У нас же фермери не знають, на якому світі перебувають і що їх чекає завтра. За словами міністра аграрної політики і продовольства Тараса Кутового, в парламенті нині 7 земельних законопроектів. Однак який із цих документів стане законом, вирішуватиме Верховна Рада. У самого міністра є переконання, що залишати ситуацію на ринку землі без змін уже неможливо.
Серед поданих проектів є і власний — «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», підготовлений Мінагропродом разом із Держгеокадастром. В умовах дії мораторію на обіг таких земель він дасть можливість фермерам закладати орендовані ділянки, а отримані кошти вкладати в розвиток власного господарства
У Верховної Ради своя статистика щодо проектів законів на аграрну тематику. Профільний комітет підготував для розгляду парламентом аж 47 законопроектів: 42 готові до першого читання, 5 — до другого. Принаймні така інформація є на сайті Верховної Ради.
Зокрема, у другому читанні вже можна розглядати проект № 2028а про внесення змін щодо врегулювання окремих питань правового статусу земель фермерського господарства. Він передбачає спрощену процедуру створення таких господарств і надання права на це всім громадянам України незалежно від наявності у них відповідної освіти і досвіду роботи в аграрній галузі.
Також пропонується законодавчо закріпити статус земельних ділянок фермерських господарств як земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Продавати земельні ділянки державної або комунальної власності або права на них для ведення фермерського господарства виключно на земельних аукціонах; встановити механізм переоформлення права оренди земельних ділянок, які надані фізичним особам і використовуються для ведення фермерства, на фермерське господарство як суб’єкт господарювання.
Згадується й нещодавно зареєстрований законопроект № 4010а від 15.07.2016 р. «Про вдосконалення правового регулювання користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)». Мовляв, з огляду на те, що в аграріїв брак обігових коштів і дорогі кредити, у разі широкого практичного застосування емфітевзису (термін дуже «зрозумілий» і саме для села) аграрії отримають потужний інструмент для кредитування сільгоспвиробництва.
А ще положення проекту визначають правовий механізм звернення стягнення на право емфітевзису; це дозволить продаж цього права на землях державної і комунальної форм власності, якщо таке право придбано на аукціоні. Встановлюються правила проведення земельних торгів з придбання права емфітевзису, за яким предметом торгу буде вартість такого права, і визначено граничний термін права емфітевзису на землях усіх форм власності — 50 років. А ще землекористувач матиме право передавати ділянку в оренду, залишаючись при цьому відповідальним перед власником земельної ділянки за виконання своїх зобов’язань за договором емфітевзису.
Депутати — розробники проекту стверджують, що в умовах дії мораторію на сільськогосподарські землі емфітевзис дасть змогу отримати вартість земельної ділянки без її фактичного продажу і сформувати в Україні обіг земель без соціальних потрясінь. Однак і від введення сільгоспземель у повноцінний ринковий обіг також не відмовляються.
За словами заступника голови парламентського Комітету з питань аграрної політики і земельних відносин Олександра Бакуменка, Рада обов’язково розгляне проект закону про обіг земель сільгосппризначення, поданий Кабінетом Міністрів. Окрім того, депутати напрацьовують різні варіанти оподаткування та державної підтримки сільгоспвиробників.
Два профільних комітети (аграрний і податковий) внесли на розгляд парламенту законопроект 3851-1 про збереження спецрежиму оподаткування для деяких аграрних галузей у 2017 році. Йдеться про тваринництво, овочівництво, сади і виноградники, тобто ті галузі, які працюють на внутрішній український ринок. Залишивши спецрежим для них, депутати хочуть його збалансувати єдиним соціальним податком з гектара землі (орієнтовно — 300 грн).
Не бракує й обіцянок про виділення коштів на підтримку села. Ось лише деякі з них: схвалено проект постанови Кабміну про збільшення розміру фінансової допомоги для фермерських господарств, в управлінні яких до 500 га, удвічі — до 500 тис. грн; на підтримку малих та середніх фермерів у держбюджеті-2017 планується 5,5 млрд грн, на підтримку АПК уряд у бюджеті передбачив 1% від виробленої продукції аграрного сектора. Міністр аграрної політики та продовольства спрогнозував, що ці гроші допоможуть фермерам створити нові робочі місця, вийти на європейські ринки, стати конкурентоспроможними і навіть почати відроджувати села.
Фермер зі стажем Микола Стрижак хотів би вірити в таку обнадійливу перспективу, але сувора реальність оптимізму не додає: торік селяни не отримали ні копійки. Цього року було обіцяно 400 млн грн. Потім суму знизили до 350, далі — до 15 млн грн, та наразі не отримали нічого.
Лариса ДАЦЮК

Read 724 times

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».