Страсті по Мазепі
Призвело це до того, що протягом усього майже 25-річного періоду незалежності України-неньки українці і сьогодні до хрипоти в голосі сперечаються щодо ролі в історії своєї країни особистостей, повернутих із радянського забуття. Приміром таких, як Роман Шухевич, Симон Петлюра, Степан Бандера. Нашвидкуруч повернуті в підручники української історії їхні імена, на жаль, не лише не об’єднали націю, але й стали каталізаторами перманентного протистояння у суспільстві. Зокрема, прибічників яскраво виражених націоналістичних ідейних течій і тих, хто все ще відданий комуністичній ідеології.
До плеяди суперечливих національних героїв занесене і ще одного, чиє ім’я історики незалежної України поставили на один щабель з іншими відомими борцями за її незалежність.
Його ім’я нині згадують переважно у зв’язку з конкретною історичною подією — всесвітньо відомою Полтавською битвою. Найпомітнішою баталією Північної війни, яка відбулася під Полтавою 27 червня (8 липня) 1709 року між російськими військами та шведською армією. Ідеться про Івана Мазепу, відданого сподвижника російського царя Петра І, а потім неочікуваного союзника його ворога — молодого шведського короля Карла ХІІ.
Апологети комуністичної ідеології завжди вважали (і сьогодні так само не змінили думки) Мазепу запроданцем, який зрадив після майже 20-річної відданої служби не тільки Петру Першому, але й Російській державі, до складу якої належали землі України. При цьому вони посилаються як на оцінку ролі Мазепи в історії радянськими істориками, так і російськими, близькими до України. Наприклад, Микола Костомаров (1817–1885) відомий своїми дослідженнями не тільки соціально-політичної і економічної історії Росії, а й території нинішньої України. При цьому часто цитують його висловлювання, яке підбиває моральний підсумок кар’єрі І. Мазепи:
«У моральних правилах Івана Степановича змолоду вкоренилася риса, що він, помічаючи занепад тієї сили, на котру раніше спирався, не утруднювався жодними відчуттями та спонуканнями, аби не сприяти шкоді перед тим благодатній для нього сили. Зрада своїм добродійникам не раз проявлялася в його житті. Так, він зрадив Польщі, перейшовши до її заклятого ворога Дорошенка; так, він покинув Дорошенка, як тільки побачив, що влада його захиталася; і ще безсоромніше вчинив він з Самойловичем, який пригрів його і підняв на висоту старшинського звання. Так само вчиняв він тепер зі своїм наймогутнішим благодійником, перед яким ще донедавна лестив та принижувався...»
Але в той же час керівники молодої української держави, котрі всі роки незалежності шукали корені національної ідеї, безапеляційно називають Мазепу справжнім борцем за незалежність України. Зокрема, роль І. Мазепи було піднесено за президентства Віктора Ющенка. Час його президентства став періодом, коли почали серйозно і по-новому переосмислювати історію України, відмовившись від багатьох відомих стереотипів. Серед них — згадування Полтавської битви, пов’язаної з іменем Петра І, котрого місцеві історики уже занесли до списку гнобителів українського народу.
Цікаво, що 9 жовтня 2007 року В. Ющенко підписав указ не про святкування 300-річчя Полтавської битви, а про «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу». Відтоді усталений з роками вираз «Полтавська битва» в Україні зникає з офіційних документів. Цим же указом було вирішено встановити пам’ятники І. Мазепі в Києві і Полтаві. Відкриття їх мали приурочити до 300-ліття зазначених вище подій. Але ані 2009 року, ані сьогодні пам’ятник Мазепі в Полтаві так і не з’явився...

Петлюрівський синдром
Пам’ятник великому гетьману в обласному центрі не з’явився, але натомість виникли серйозні ідеологічні розбіжності в поглядах самих полтавців, котрі неоднозначно відреагували на вказівку зверху увічнити у своєму місті історичну фігуру найближчого соратника російського царя Петра Першого і державного діяча, який багато зробив для економічного розквіту Лівобережної України.
Варто зазначити, що в пам’яті полтавців тоді все ще були сильні спогади про безлад, який у травні 2007 року зчинився в місті попід стінами Полтавської ОДА, де вольовим рішення тодішнього глави регіону Валерія Асадчого було встановлено пам’ятний камінь на честь С. Петлюри.
Камінь на місці майбутнього пам’ятника главі Директорії УНР, роль якого в історії України так само оцінюють неоднозначно, чиновники облдержадміністрації і активісти провладної тоді партії «Наша Україна» встановлювали буквально з боєм і під охороною великого загону правоохоронців. Боронити чиновників і активістів «Нашої України» їм довелося від розлючених прибічників комуністів і противників Петлюри.
Останні звинувачували реабілітованого в незалежній Україні свого національного героя в масовому знищенні українських євреїв і в інших не менш злісних гріхах. До комуністів тоді приєдналося і чимало простих полтавців, які знали про діяння свого відомого земляка Петлюри з радянських підручників історії. Камінь під охороною міліції неушкодженим простояв рівно добу. Наступного ранку його побачили облитим червоною фарбою, а ще через кілька днів він узагалі зникнув.
Петлюрівський синдром, напевне, настільки міцно укорінився в свідомості звичайних полтавців, що історія зі спорудженням пам’ятника І. Мазепі розтяглася в часі на кілька років. Указ президента так і залишився указом, не підкріпленим державним фінансуванням, необхідним для виготовлення та встановлення пам’ятника. Довелося місцевим активістам «Просвіти» ходити з простягнутою рукою і просити грошей на увічнення Мазепи. Тоді полтавці зібрали 1,3 млн грн. На ці пожертви художньо-виробничому комбінату «Художник», що в столиці, замовили семиметрову фігуру бронзового гетьмана.
Планувалося, що пам’ятник І. Мазепі відкриють в Полтаві 27 червня 2009 року, в день 300-ліття Полтавської битви на Соборному майдані. Однак незадовго до «подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу» міська влада запровадила мораторій на будівельні роботи в тому місці, мотивуючи своє рішення необхідністю збереження політичної стабільності в обласному центрі на час відзначення історичної дати.
«Спорудження пам’ятника в цей час стане поштовхом для того, щоб у Полтаві провести другу Полтавську битву. Сюди можуть приїхати радикально налаштовані росіяни, українці або ще хтось. Пам’ятник необхідно ставити або зараз, до 300-річчя Полтавської битви, або після цього», — обґрунтував відмову виділити місце під пам’ятник Мазепі тодішній полтавський градоначальник Андрій Матковський.
Усі спроби націоналістично налаштованих активістів вплинути на міську владу і підняти полтавців на захист пам’яті гетьмана ні до чого не призвели. Жителі обласного центру, де 1709 року у вирішальній баталії Північної війни вирішувалася доля російської держави, дуже мляво відреагували на події навколо пам’ятника. Згодом у Полтавській міськраді це пояснили результатами своїх соціологічних досліджень. Якщо вірити чиновникам, то більшість опитаних полтавців виступили проти того, щоб в їхньому місті стояла бронзова фігура Мазепи, який зрадив своєму суверену.
Між тим уже виготовлений пам’ятник чекав відправки до Полтави. Залишалося доплатити ще деякі гроші і бронзового Мазепу можна було відправляти до місця установки. Але й сьогодні семиметровий монумент усе ще припадає пилом на задвірках художнього комбінату. До нього вже почали придивлятися тамтешні «металісти», котрі із сюртука гетьмана встигли відірвати бронзового ґудзика розміром із чайне блюдце. А полтавська влада й зараз усе ще не дала добро на установку пам’ятника.
Виготовлений, але не встановлений пам’ятник Мазепі став жертвою політичної кон’юнктури, котра переслідує керівництво Полтави. Градоначальники, схоже, більше думають про своє політичне майбутнє, ніж про історичне минуле України та патріотичне виховання її населення. Перманентні вибори, в які втяглася Україна, змушують чиновників лавірувати та загравати з електоратом. Неприйняття історичної ролі Мазепи, який поки що не став своїм для більшості полтавців, вагомий аргумент для владних мужів на користь того, що перед черговими виборами — неважливо куди: до Верховної Ради або місцевих органів влади, мазепінське питання варто відкласти на невизначений час.
Цікаві в цьому контексті результати дослідження Аналітичного центру розвитку громадянського суспільства, що його в липні 2014 року провели в Полтаві. Депутат Полтавської облради Діонісій Каплін, який очолює Центр, презентуючи результати опитування полтавців стосовно доцільності встановлення пам’ятника Мазепі в обласному центрі, так висловився з цього приводу:
«Питання встановлення пам’ятника весь час лежало в політичній площині. Ті чи інші чиновники використовували це питання для маніпуляцій та отримання політичних дивідендів, — переконаний Д. Каплін. — Таке дослідження у Полтаві провели вперше. Ми опитали 800 полтавців методом особистого інтерв’ю. Запитання ставили так: — Як ви ставитеся до установлення в Полтаві пам’ятнику І. Мазепі?
У підсумку отримали такі результати: 35% жителів міста позитивно ставляться до такої можливості. Можу впевнено сказати, що за останні півроку суспільна думка змінилася. Події, які відбулися в країні (війна на Донбасі. — Авт.), вплинути на те, що українці, і полтавці в тому числі, почали переосмислювати свою історію. Як це, приміром, сталося з фігурою С. Бандери. Якщо б ми провели опитування рік тому, думаю, що результати були б іншими...»
Д. Каплін також додав, що громадським організаціям — прихильникам установлення пам’ятника Мазепі сьогодні слід поборотися з прихильністю ще 38,8% жителів міста (28,8% відповіли — «мені байдуже» і 10% не змогли відповісти). Адже ці полтавці ще не визначилися зі своїм ставленням до особистості І. Мазепи.

Тюнінгом по історії
Як би не убезпечувала себе полтавська влада від нової Полтавської битви в стінах міськради, вона все ж відбулася. У квітні 2015 року. Спровокувало протистояння між депутатами та громадськими активістами в залі засідань питання про пам’ятник І. Мазепі. Кілька опозиційних депутатів та активістів, які їх підтримували, вимагали включення до порядку денного сесії питання про виділення місця для пам’ятника гетьману. Справа дійшла до рукопашної, але депутати залишилися при своїй думці: розглядати це питання не до часу в країні, яка веде війну і має безліч інших найважливіших питань. Отже, місця пам’ятнику Мазепі в Полтаві знову не знайшлося.
14 травня 2015 року вже депутати Полтавської облради звернулися до полтавського градоначальника Олександра Мамая з проханням таки встановити пам’ятник гетьману Війська Запорозького І. Мазепі.
«Депутати Полтавської обласної ради звертаються до депутатів Полтавської міської ради та полтавського міського голови Мамая О. Ф. із проханням сприяти реалізації вимог полтавської громади зі встановлення пам’ятника славному сину України — Івану Степановичу Мазепі та узгодження його місця розташування в Полтаві», — ідеться у зверненні депутатів облради.
Як відреагують на чергову чолобитну депутати міськради, спрогнозувати важко. В Україні цього року грядуть чергові вибори до місцевих органів влади. Тож з електоратом сваритися через Мазепу обранцям якось не з руки...
А доки доля пам’ятника вирішується в кулуарах, надходять пропозиції передати його в «добрі» руки, котрі і встановлять бронзового Мазепу в найкоротший час. Приміром, полтавець Василь Ковальчук розповів кореспонденту «ДУ», що готовий встановити пам’ятник у дворі... власного будинку. Цілком можливо, що пам’ятник узагалі може проїхати повз Полтаву.
Так, міський голова Калуша, що на Прикарпатті, Ігор Насалик ще раніше заявляв, що готовий установити у своєму місті пам’ятник І. Мазепі. Саме той, котрий 2009 року полтавська влада відмовилася встановлювати в обласному центрі. Як розповів градоначальник журналістам, для завершення роботи над пам’ятником знадобиться ще майже 400 тисяч гривень.
«Ці гроші я готовий викласти зі своєї кишені», — зазначив І. Насалик і поінформував, що вже мав розмову з автором скульптури щодо встановлення пам’ятника в Калуші, а також обговорив це питання з деякими парламентарями. Депутати міськради підтримують його ініціативу. Проте де саме встановлять пам’ятник у Калуші, ще невідомо.
А поки в місті на Ворсклі, де без зайвої помпезності готуються відзначати уже 306-у річницю Полтавської битви, погляди полтавців та гостей міста спрямовані на інший пам’ятник — монумент Слави. Цей пам’ятник монументального мистецтва споруджено скульптором Ф. Щедріним і встановлено на честь 100-ліття Полтавської битви. Відтоді величавий монумент став одним із головних символів обласного центру.
Сьогодні його чавунна колона заввишки 10,5 м, увінчана позолоченим бронзовим орлом із лавровим вінком у дзьобі і стрілами у пазурах, який дивиться в сторону поля Полтавської битви, являє собою дивне видовище. До вершини колони скотчем примотані лозунг із написом «Слава Україні!» і національний жовто-синій стяг. Так місцеві патріоти компенсували відсутність у місті на Ворсклі пам’ятника І. Мазепі і висловили своє негативне ставлення до особистості його суверена — Петра І.
До тюнінгу пам’ятника монументального мистецтва полтавці ставляться по-різному. Схоже, вигляд «допрацьованого» тутешніми прихильниками національної ідеї пам’ятника, який пережив за своє славне життя потрясіння різних епох і зберігшись у своїй первозданній красі, одних бентежить, у інших викликає почуття гордості за незалежну Україну. Свою сторінку в історію якої вписав і не визнаний нинішньою полтавською владою гетьман І. Мазепа...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава

Фото автора