Заявлені в багатьох урядових програмах плани диверсифікації російської економіки та її модернізації як умови подальшого розвитку залишалися на папері. Значні інвестиції, в тому числі закордонні, реалізовувалися, передовсім, в енергетичному секторі. У привілейованому стані опинилися бізнесмени, близькі до президента Путіна.
Несприятливий інвестиційний клімат погіршували величезна і зростаюча системна корупція, розкрадання бюджетних ресурсів, неефективне управління, збільшення участі та обсягу контролю держави за економікою, а особливо — зростаюча відсутність відчуття недоторканності власності. В останній проблемі важливе психологічне значення мала акція державних органів проти концерну АФК «Система» і її власника Володимира Євтушенкова (у якого восени 2014 року забрали акції нафтового концерну «Башнефть» і посадили під домашній арешт).
По-друге, агресивна закордонна політика Росії, найбільшим проявом якої стала окупація й анексія українського Криму, розпалювання і підтримка тероризму на Сході України навесні 2014 року, що призвело до найсерйознішої від закінчення холодної війни кризи у відносинах Росії і Заходу.
Запровадження у березні 2014 року західних санкцій (особливо економічних) обмежило доступ найбільших російських банків, енергетичних і військово-промислових концернів до валютних кредитів. І хоча безпосередні фінансові втрати від санкцій оцінювалися міністерством фінансів РФ в обсязі 40 мільярдів доларів, вони вплинули і на погіршення інвестиційного клімату (іноземні інвестиції в Росії знизились у 2014 році майже вдвічі — до 21 мільярда доларів), посилення відтоку капіталу з Росії і обмеження співпраці провідних західних концернів з російськими фірмами.
Войовнича антизахідна риторика президента Путіна поглибила страх закордонного і російського бізнесу перед погіршенням ситуації. Парадоксально — найбільш відчутними для російського суспільства були не західні санкції, а запроваджені на основі рішень президента Путіна в серпні 2014 року контрсанкції (заборона імпорту низки сільськогосподарських і харчових товарів із західних країн). У зв’язку зі значною часткою імпортних товарів у структурі споживання це рішення викликало ріст цін на продукти харчування і розкрутило інфляцію.
По-третє, у жовтні 2014 року розпочалося різке падіння ціни на нафту на світових ринках (з 94,4 долара за барель на початку жовтня до 58 доларів у середині грудня). Це прискорило падіння рубля, сприяло росту інфляції і створило значні виклики для російського бюджету, який отримує половину доходів від експорту нафти і газу (для збалансованого бюджету у 2015 році потрібна ціна нафти приблизно 100 доларів за барель, а кожний долар падіння ціни нафти — це 2,5 мільярда доларів втрати від експорту).
У свою чергу, падіння рубля, з одного боку, підняло вартість імпорту (російська промисловість у середньому на 60% залежить від імпорту західних компонентів; по деяких позиціях залежність сягає 90%), але також рятує російський бюджет від дефолту: падіння курсу обміну доларів приблизно на 1 рубль — це близько 5 мільярдів доходу для бюджету.
Як збереження негативних чинників впливає на російську економіку, так і антикризові дії російського уряду вплинуть на значне погіршення економічних показників Росії у 2015 році. При збереженні ціни нафти у 60 доларів за барель Світовий банк прогнозує падіння ВВП на рівні 4,5–4,7%, а міністерство фінансів — втрати доходів загальним обсягом 100 мільярдів доларів. У зв’язку з цим стане неминучим перегляд бюджету на 2015–2017 роки, в основу якого закладені нереалістичні показники.
Серйозною проблемою є сплата до кінця 2015 року 134 мільярдів доларів валютної заборгованості російських фірм (70% із них — державні фірми). Частина буде реструктурована. Нестабільність на валютному ринку викличе недовіру до рубля і — принаймні неформальну — доларизацію російської економіки (як це вже було у 90-х роках). Росія, щоправда, може користуватися накопиченими золотовалютними резервами (нині вони становлять приблизно 400 мільярдів доларів), але тільки половина з них — це ліквідні резерви, які, в разі необхідності валютних інтервенцій для порятунку проблемних фірм і банків, можуть дуже скоротитися.
Уже нині низка великих концернів, зокрема «Росснефть», «Газпром», «Новатек», РЖД потребують фінансової підтримки для планових інвестицій. Проте рішення про підвищення базової відсоткової ставки до 17% означає істотне подорожчання кредитів і викличе серйозні фінансові проблеми у багатьох фірм і банків.
Зростаючі проблеми російської економіки досі не вплинули на зміну курсу економічної політики і ніщо не вказує, щоб така зміна відбулась у найближчому майбутньому. Нині дії влади здаються недостатніми для уникнення масштабної економічної кризи. У цій ситуації не можна виключити запровадження адміністративних засобів контролю за валютним ринком, цін на основні товари, а в підсумку — мораторію на сплату корпоративного закордонного боргу.
З іншого боку, навіть у разі гіпотетичного скасування західних санкцій і підвищення цін на нафту, російська економіка не уникне, щонайменше, тривалої стагнації. Її жертвою буде російське суспільство, а особливо найбільш активна і мобільна його частина.
Представлений президентом Путіним у щорічному грудневому зверненні до Федеральних зборів діагноз ситуації та пропоновані дії показують, що Кремль відкидає можливість навіть обмежених реформ нинішньої політико-соціальної моделі, яка є справжнім джерелом економічних проблем Росії.
Петро ПЕТРІВ